
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
поспiшив до Матiєвої хати, щоби там розповiсти побратимам о тiм, як то жиди говорять о їх радi i що о нiй знають.
На другий день рано перед роботою Леон здибався з Бенедьом уже в фабрицi. Бенедьо представив йому Деркача, Прийдеволю i Побiгайка, яко вибраних до роботи в окремiй коморi. Леон тепер жалував трохи, що вчора поквапився дати Бенедьовi тоту поруку, бо був переконаний, що Бенедьо вибрав до того своїх одномисникiв! Вiн починав навiть боятися, чи не пiдозрiває дещо Бенедьо про його нечисту справку з церезином, i для того наказав Шеффелевi, щоб i супротив тих вибраних робiтникiв був якомога осторожний. Але що ж, назад цофатися з своїм словом було тепер запiзно, тож Леон, хоч i з замiтною тривогою, рiшив: що має торочитись, нехай торочиться. Треба тiльки розпитати Бенедя самого про цiлу тоту рiч.
От вiн, сказавши кiлька слїв заохоти нововибраним робiтникам, закликав Бенедя з собою до окремої комори i прямо запитав його, що се був за збiр у них i що вiн там говорив робiтникам. Вiн мiркував собi, що коли у Бенедя що злого на думцi, то таке пряме питання оголомшить i змiшав його. Але Бенедьо був уже вiдучора на се приготований i, не показуючи й найменшого змiшання, вiдповiв, що позаяк деякi робiтники пiдняли були думку - запомагати однi других складками, то вiн радив їм зробити у себе таку касу, яку мають по мiстах цеховi ремiсники для запомоги, i до заряду тої каси запросити по рiвнiй частi вибраних людей з рiпникiв i панiв предприємцiв. Леон ще дужче здивувався, почувши тоту мову вiд Бенедя, котрого вiн уважав досi зовсiм простим, нi о чiм не думаючим робiтником.
- Вiдки ж ви набралися такого розуму? - спитав Леон.
- Та що, прошу пана, - сказав Бенедьо, - у нас, у мiстi, так заведено, то я й тутка так радив. Се не мiй розум, куди менi!
Леон похвалив Бенедя за тоту раду i додав, що до заряду такою касою конче треба вибрати кого з письменних предприємцiв, котрий би умiв вести рахунки, i що треба уложити статути тої каси i подати їх до затвердження намiсництву. Додав навiть, що вiн сам готов їм о такi статути постаратися, за що Бенедьо йому наперед подякував. На тiм вони й розiйшлися. Бенедьовi прикро було, що вiн мусив брехати перед Леоном, - але що дiяти, коли годi було iнакше. А Леон вiдiйшов радiсний, почуваючи себе бог зна яким лiбералом, котрий ось, мовляв, заохочує робiтникiв до дружностi i самопомочi i так безконечно вище стоїть над усiми тими "халатниками" бориславськими, котрi в робiтницькiй самопомочi видять бунтацiю та небезпеченство i зараз готовi, мов тi курята, ховатися пiд крила жандармiв i полiцiї. Нi, пора i їм пiзнати, як то йде в свiтi, пора й Бориславовi мати свiй робiтницький рух, - розумiється, легальний, смирний i розумно керований робiтницький рух! I за сим лiберальнi думки Леона пiшли гуляти в далеку далечину, йому мрiялося, що ось уже недалеко тото славне "збратання капiталу з працею", що воно почнеться не вiдки, як iмеяно вiд Борислава, i що в iсторiї того збратання, перiрою i найважнiшою, бо вихiдною, точкою буде його розумна Г лiберальна розмова з Бенедьом i заявлена в нiй прихильнiсть до нового робiтницького руху. "Так, так, - заключив вiн, уже колишучись в своїй легкiй бричцi на ресорах долi бориславською улицею, - дiла мої йдуть дуже добре!"
XII
Ех, Готлiбе, Готлiбе! Чи знав ти, чи гадав ти, якого колоту наробить твiй лист i твiй безумний поступок у головi твоєї матерi!
Рифка була слаба. Се не була слабiсть тiла, бо тiлом вона була здорова i сильна, - се був якийсь дивовижний розстрiй духу, якесь надмiрне напруження, за котрим слiдували хвилi цiлковитої бездушностi i апатiї. Вона ходила по покоях, мов сонна, не видiла нiчого i не займалася нiчим, окрiм свого сина. Вiн скалiчений, вiн хорий! Може, небезпечно? Може, коло нього нiкого нема? Вiн умирає, мучиться! А вона, мати, котрiй над нього вема нiчого дорожчого, вона не знає навiть, де вiн є i що з ним дiється? Але ж вiн не казав їй сього знати! Що вiн гадає з собою робити? Чи довго буде так бурлакувати мiж чужими людьми, мов який сирота, в такiй поганiй, обiдранiй одежi? Вона плакала, лютилася, рвала i дерла, що їй пiд руки попало, не можучи на всi тi питання найти вiдповiдi. Вона раз готова була- розповiсти все Германовi i бiгти шукати за ним по всiм Дрогобичi, то знов на неї находила якась дика упертiсть, її уява рисувала їй образи страшної муки i конання Готлiба, з очей її лилися сльози, а п'ястуки судорожно затискалися супроти кабiнету мужа, i уста шептали: "Нехай гине, нехай умирає, на злiсть сьому нелюдовi, сьому тирановi! От так! От так!" Вона й забувала, що цей нелюд i тиран не знав i не бачив нiчого того i, бачилось, зовсiм не турбувався про Готлiба. Вираз мертвого, безучасного супокою на його лицi несказанно лютив Рифку, i вона старалась якомога рiдше показуватись йому на очi. Вона найбiльше сидiла замкнена в своїм покої, перечитувала по сто разiв Готлiбовi листи, але й вони вже не могли втишити її неспокою i тривоги. Все їй обридло. Вона цiлими годинами визирала через вiкно то в сад, то
Останні події
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів