Завантажити

Взаїмне спiвдiлання всiх часток тут було аж надто сильне i виразне, але iменно для того почував Бенедьо, що вирватися з того круга взаїмних спiвдiлань значило б - зашкодити кождiй частцi зосiбна i всiм взагалi. Але вп'ять-таки, що тут робити в Бориславi, коли не буде роботи для нього? Але доля готовила йому помiч з такого боку. з якого вiн її й зовсiм не надiявся.
З середини фабрики вийшов Леон в супроводi Шеффеля, оба вони наблизилися до робiтникiв. Робiтники повставали.
- Ну, люди, - сказав голосно Леон, - робота ваша скiнчена, i добре скiнчена. Дякую вам за пильнiсть вашу!
- I ми дякуємо пану за роботу! - закричали робiтники. - Та най бог дасть щасливу годину!
- Дай боже, дай боже, - сказав радiсно Леон. - А тепер, що ще кому належиться, щоби ми чисто розсталися.
Почалася виплата. Бенедьо стояв обiч. Коли виплата скiнчилася, Леон наблизився до нього:
- А вам, пане майстер, дуже, дуже дякую i за роботу, i за швидке скiнчення - за все! Дуже би-м не рад з вами розстатися... Але тепер, за те, що ви таку менi нинi зробили радiсть, приймiть
вiд мене отеє на пам'ятку!
I вiн втиснув в руку Бенедьовi обвинених папiрцем десять ринських самим срiблом.
"От зараз буде в нашiй касi 160 ринських", - подумав собi Бенедьо, приймаючи з подякою Леонiв дарунок.
- I ще прошу вас, - сказав на закiнчення Леон до Бенедя, - зайдiть зараз тепер до мене на мою кватиру, я маю з вами де о чiм поговорити.
За сими словами Леон i Шеффель пiшли, за ними вийшли робiтники. Бенедьо остався, щоб позамикати всi дверi i брами, i вiдтак пошкандибав за Леоном, роздумуючи, що такого вiн має йому сказати. По дорозi вiн вступив до хати, застав там Матiя i положив на його руки до робiтницької каси десять ринських срiблом, котрi дарував йому Леон.
- Що би я вам сказав, - заговорив до нього Леон, коли Бенедьо прийшов на його кватиру. - Ви, як бачу, чесний чоловiк i порядний робiтник, i я, як кажу, не хотiв би з вами розстатися. А менi ту до моєї нової нафтарнi якраз потрiбно кiлькох чесних i щирих людей до одної, i то не дуже тяжкої, роботи. Так от що хтiв я вам сказати: чи не схотiли би ви, ели вам у мене робота не сприкрилася, остатися й надалi?
- Але яка ж се буде робота? Прецiнь мулярська вся скiнчена?
- Е, нi, не до мулярської, а так, до нафтарської, при воску, - сказав Леон.
- Але чи зумiю ж я робити тоту роботу, коли досi при нiй не був i не знаю, як що йде? - спитав Бенедьо.
- Е, е, е, що ту умiти! - сказав Леон. - А простий хлоп, робiтник бiльше вмiє? А прецiнь робить. Ту нема що вмiти: пан директор покаже вам усе. Я ж кажу вам: не о вмiлiсть ходить, а о то, щоби чоловiк був щирий i сумлiнний та щоби, розумiєте, щоби...
Леон затявся якось на словi, немов вагувався чогось.
- Щоби, - кiнчив вiн по хвилi, - не розговорив нiде, що i як робиться в фабрицi. Бо, видите, ту секрет невеличкий... Мiй директор вигадав новий спосiб фабрикацiї воску, то не хотiв би, щоби тото розголошувалося.
- Гм, та воно-то так... - проговорив Бенедьо, не знаючи, що лiпшого сказати.
- Бо то, видите, - торочив далi Леон, - у нас такi люди поганi, - скоро що, зараз перехоплять, та й що з того: їм зиск, а менi втрата. То я для того хотiв би...
- Але ж бо то тяжко буде. Ну, нехай, що я не скажу нiчо нiкому, але ж бо в фабрицi, крiм мене, чень же, робiтникiв буде богато.
- Ну, не всi потребують усе видiти й знати. В цiлiй фабрицi все буде робитися так, як по других фабриках, а тiлько буде одна така комора окрема, i в нiй буде троха iнакше. Там буде директор, ну, i треба буде пару робiтникiв йому до помочi. Що ж, можу на вас надiятися?
- Та що, - сказав Бенедьо, ледве можучи скрити свою радiсть, - про мене. Сли лиш потрафлю, то буду робити. Мулярської роботи тепер i так трудно напитати, буду трiбував ще й нафтарського ремесла. А за то, щоби через мене ваш секрет не видався, за то будьте певнi.
- Ну, ну, - сказав, усмiхаючися, Леон, - я й сам то знаю, що ви не такий чоловiк. Але знаєте, коби то ще кiлькох от хоч би двох-трьох таких, як ви!.. От, ви ту робили, пiзнали дещо робiтникiв, може би, ви лiпше могли дiбрати до себе таких людей, яких менi треба? Я вам того дармо не схочу. А ще одно! Перша рiч, розумiвся, плата. Знаєте самi, то вже не мулярська робота, такої самої плати, як досi, не можу вам дати.
- Ну, то розумiеся! - сказав Бенедьо. - Кравця а шевця не мож одним лiктем мiряти.
- Отож-то! А ще видите, як ту тепер у нас. Робiтника напхалося, плату всюди знижують, бо, розумiвся, що менi за iнтерес платити дорожче, коли я можу того самого робiтника мати за дешевшу плату? Але з вами - то iнша рiч, розумiєте мене? Тож я вам i тим другим, що будуть разом з вами робити в окремiй коморi, обiцюю по ринському денно, i то наперед прирiкаю, що зниження нiякого вам не буде, анi касiєрного не маєте платити. Чи пристаєте на таке? Бенедьо стояв i надумувався.
- Волiв би я, - сказав вiн'по хвилi, - щоби ви самi вибрали собi й прочих людей до своєї окремої комори! А так, виберу я, а потому станеся

читати