Завантажити

коли говорити, то буду говорити. Правду ви кажете, що помочi нам нiвiдки не надiятися, бо хто ж нинi хоче помагати бiдному робiтниковi, а впрочiм, хоть би й схотiв помочи одному, то не зможе помочи всiм, такiй величезнiй громадi. Ту тiлько ми самi, дружною силою, можемо собi помочи.
- Ми самi? А то як? - далися чути недовiрливi голоси.
- Правда то є, - сказав Бенедьо, - що на тепер не змтажемо собi цiлком помочи. Бо яка помiч можлива, коли чоловiк працює не на себе, робитьробить, а другий єго працею користуєся? Поки вся наша праця не буде йти на наш хосен, поти нам добра цiлковитого не буде. Але дрiбку, що то пiдратуватися чень зможемо. От а дивiть, кiлько разiв трафиться чоловiковi остатися без роботи? Ходить чоловiк, як загорiлий, мечеся, мов у гарячцi, сюди й туди, а роботи годi дiстати. Млiє чоловiк з голоду, iде до жида i напрошуєся на яку-будь, хоть би й на найпоганiшу роботу, щоби тiлько з голоду не згинути. Ну, видите, а якби так ми, кiлько нас ту є, обов'язалися щотиждень по виплатi складати нехай по центовi, нехай по два, то почислiть самi, яка би сума з того вийшла. Якби нас найшлося таких тисяча, то нiкому би той цент не впався так тяжко i не затяжiв би на кишенi, а з того щотижня зiбралась би така сума, що можна би на несподiваний случай запомочи десять людей.
- Правда є, правда в! - загомонiли робiтники.
- Невелика то пiдмога, правда, - говорив далi Бенедьо, - але вважайте лишень, що се знов не буде й така мала помiч. Бо вже як так на якийсь час заратуєся чоловiка чи ринським, чи пiвтора, то вiн не буде потребував iти до жида, i кланятися ему, i набиватися до роботи на яку-будь мiзерну платню, не буде мусив знижувати платню другим робiтникам. А те, що єму дасться, вiн може поволеньки та потрошка виплатити назад, скоро тiлько дiстане лiпшу роботу. Таким способом наша робiтницька каса не тiлько що не вменшувалася би, але, противно, все би бiльшiла.
Рiпники стояли мовчки i розумували. Зразу дiло видалось їм справдi немов i хороше, i всi готовi були вiдразу приступити до нього. Але швидко далися чутп закиди.
- Е, що з того, - говорили деякi рiпники. - Ну, нехай би й так: ми будемо складати, а хто з того буде користати? Буде так, як по селах, де є каси громадськi. Богачi повизичують грошi, користають з них, а бiдний тiлько складати мусить, а хiсна з них нiякого не має. Або й ще одно: виберемо касiєра, розумiвся, також рiпника, як i всi ми, - то хто нам заручить, що вiн грошики не возьме i не втече?
Бенедьо слухав тих закидiв супокiйно.
- Думав я над тим також i от що видумав. Насамперед страху нема, щоби користали з наших грошей самi богачi, бо мiж нами богачiв нема, усi ми бiднi. А по-друге, ми не жиди, грошi на процент зичити не будемо, а будемо видавати тiлько в разi правдивої нужди, слабостi, безроботицi, - то, значиться, будемо помагати там, де вже для кождого очевидно, що помочi треба. Хто опiсля зможе, той вiддасть нам i надоложить видаток, а хто не зможе, ну то го також не повiсимо.. А з касiєром, я гадаю, найлiпше буде ось як зробити. Якби нас найшлося багато таких, що би приступили до тої каси, то при кождiй кошарi або при кiлькох сусiднiх кошарах ви собi самi вибирайте свого касiєра, такого, що вже ту, в Бориславi, робить раз у раз i котрого добре знаєте. Такий касiєр мiг би збирати грошi тiлько з тих кошар, котрi його вибрали. А знаючи, кiлько в них людей робить, а кiлько обов'язалися платити, дуже легко кождий буде мiг знати, кiлько касiєр має грошей у себе. Скоро би оден в чiм не сподобався, можна вибрати другого. Тi самi кошари, що мають одного свого касiєра, мали би обов'язок пiдпомагати потребуючих з-помiж себе: о тих вони й найлiпше будуть знати, чи хто i кiлько потребує.
- Так, то й але, - загомонiли робiтники. - Так, то все буде касiєр у нас пiд оком, а як їх буде багато, то у кождого сума буде невелика, то й менша покуса до циганства, i навiть якби вся тота сума пропала, то й се би страта була невелика. На то можна згодитися.
- Позвольте, ще не конець на тiм, - говорив Бенедьо. - Хто знає, може, часом трафиться потреба такої пiдпомоги, на котру не вистачать средства з одної кошари. Може, трафиться зробити дещо такого, що би було придале для добра всiх бориславськпх робiтникiв, - а на то треба би бiльше грошей, бiльшої каси. То я гадаю зробити ось як. В кождiй такiй частковiй касi, що би була при однiй або кiлькох сусiднiх кошарах, усi грошi, якi будуть впливати, подiлити на три частi. Двi такi третини лишали би ся при кошарi на частковi запомоги, а одну третину давалось би до одної, головної каси. З тої каси вже не мiг би видавати анi касiєр, анi одна кошара, а тiлько цiлий збiр борпславських робiтникiв, розумiвся, тих, що платять до каси. З неї видавати якнайменше, а громадити грошi для бiльшої спiльної потреби.
- А яка ж би то могла бути така потреба? - питали рiпники.
- От як я собi о тiм думаю, - сказав Бенедьо. - Як бачите, тепер жиди так дуже впевнилися, що нас багато, що голод зжене робiтникiв чимраз бiльше до Борислава, що не

читати