Завантажити

назад.
- Вдурiла жiнка! - проворкотiв вiн пiвголосом. - Давай їй грошi, а не знати нащо. Ти гадаєш, - сказав вiн до неї спокiйним, переконуючим голосом, - що у мене грошi лежать? У мене грошi в дiло йдуть.
- Але менi треба, зараз, конче! - сказала Рифка.
- Нащо? Як тобi треба що купити, то скажи, - возьму на кредит, бо готових грошей не маю.
- Не треба менi твого кредиту, а тiлько готових грошей. Чуєш!
- Говори до гори, - вiдказав Герман i, не вдаючися з нею в дальшу бесiду, пiшов поквапно до свого кабiнету, все озираючись назад себе, чи не бiжить за ним Рифка з пiднятими кулаками. Прийшовши до кабiнету, вiн зразу хотiв замкнути дверi на ключ, але далi надумався, знаючи Рифчину натуру, i з легким, таємним усмiхом засiв коло свого пульта i почав писати.
- Я знав, що воно так буде, - говорив вiн сам до себе, все ще таємниче всмiхаючись. - Але нехай! Тепер я не подамся i притисну її. Побачимо, хто з нас дужчий!
По хвилi, важко дишучи, увiйшла Рифка. Лице її мiнилося: раз наливалося кров'ю, мов буряк, то "знов блiдло, мов полотно. Очi палали гарячковим жаром. Вона сiла.
- Скажи ти менi, бога ради, чого ти хочеш вiд мене? - спитав її Герман якмога супокiйним голосом,
- Грошей, - вiдповiла Рифка з упертiстю божевiльної.
- Нащо?
- Для сина, - сказала вона з притиском.
- Для якого сина?
- Для Готлiба.
- Для Готлiба? Але ж Готлiба вже й на свiтi нема, - сказав Герман з уданим зачудуванням.
- Волить тебе не бути на свiтi!
- Значиться, вiн живий! Ти знаєш, де вiн е? Де вiн, скажи менi? Чому не йде додому?
- Не скажу.
- Чому ж не скажеш? Адже я все-таки отець, не з'їм його.
- Вiн боїться тебе i не хоче бути з тобою. . - А грошей моїх хоче? - сказав уражений Герман.
Рифка на те анi слова.
- Знаєш же що, - сказав рiшуче Герман. - Перекажи йому, коли знаєш, де вiн, нехай вертається додому. Досить уже тої дурної комедiї. Доки не верне, то анi цента не дiстане анi вiд мене, анi вiд тебе!
- Але ж вiн готов собi що зробити! - скрикнула Рифка голосом розпуки.
- Не бiйся! Так собi зробить, як у Львовi втопився. Гадає, що мене грозьбами своїми переломить. Нi! Раз я подався, - тепер годi.
- Але вiн готов утекти в свiт, готов наробити тобi якого лиха.
- Хе-хе-хе, - сказав насмiшливо Герман, - в свiт без грошей не втече, а впрочiм... Слухай, Рифко, щоб ти не робила собi нiякої гризоти за те. що, мов, отеє ти розповiла менi за нього. Я знаю, вiн тобi заказав, i я не налягав на тебе. Але я давно вже знаю ее, знаю, де вiн жиє i що робить, усе знаю. I щастя його, що я се знаю, а то були б шандарi давно вже всадили його до цюпи i були б шупасом повели його до Львова. Розумiєш? Щастя його, що той жид, вугляр, з котрим вiн приїхав зо Львова i у котрого мешкає, що вiн зараз, скоро я приїхав, розповiв менi все дочиста. А тепер слухай! Я до нього не буду втикатися, ловити його не пiду, бо вiн, впрочiм, в моїх руках. Перекажи йому, най вертає додому, то все буде добре. А як не хоче, то - мусить. Шандарi пильнують його, не дадуть му нiкуди рушитися з Дрогобича. Грошей не дiстане, перекажи му се через того злодiякоминарчука, що тобi доносить пошту вiд нього. Я його давно маю на оцi, най i то знає. I на тiм конець!
Герман встав з крiсла. Рифка зразу сидiла, оглушена тими словами свого мужа. Вона тремтiла всiм тiлом, їй дух запирало так, що вона ледвеледве дихала, а вкiнцi, коли Герман встав, вона нараз розляглася страшним спазматичним реготом, котрий, мов грохiт грому, залунав по широких, пустих покоях. По хвилi i смiх раптом урвався, i Рифка грепнулась з крiсла i почала в страшних судорогах кидати собою по пiдлозi.
- Господи, розв'яжи мене з нею! - проворкотiв Герман i побiг до кухнi, щоб iшли слуги вiдтирати паню. Сам вiн не вертався вже до покою, а, взявши пальто i капелюх, пiшов у мiсто по своїм дiлам. Не пора йому було тепер занiматися домашнiми гризотами, коли його новi, великi плани чимраз ближче наближалися до свого осущення. Ван-Гехт писав до нього з Вiдня, що прилади для виробу церезину вже готовi i фабрикант жде тiльки вiд нього звiстки, коли й куди їх вислати. Германовi не хотiлося для фабрикацiї церезину будувати нову фабрику, вiн волiв в своїй старiй обширнiй нафтарнi коло Дрогобича вiдступити одну часть на нову фабрикацiю. Треба було оглянути мiсце i забудовання, котрi би вiдповiдали тому плановi, який списав Ван-Гехт, - треба було випорожнювати, перебудовувати, домуровувати i вичищувати, - i Герман пильно сам надзирав за роботою. Аж ось усе вже було готове, i вiн написав ВанГехтовi, щоб якмога швидше прислав машини i сам приїздив. Так само чимало заходу було i з великою "Спiлкою визискування земного воску", з котрою Герман у Вiднi заключив контракт на достачення величезної маси сирого земного воску. Правда, "Спiлка визискування" не дала ще на карб того контракту Германовi анi цента i мала заплатити йому все разом аж по достаченнi всього воску, - та все-таки на карб того контракту "Спiлка" випустила вже множество акцiй i старалася при помочi реклами

читати