Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Бориславi i в Дрогобичi, що перед двома лiтами заїхав сюди з Вiдня, будує великий i пишний дiм, називається Леон Гаммершляг, удовець, i має тiльки одну доньку - Фаннi. Донька тепер поїхала чогось до Львова, але завтра має вернутись. Дiвчина дуже добра, лагiдна i ладна, i отець також дуже добрий панище. Оповiдання тото дуже врадувало Готлiба. "Значиться, вона рiвна менi, може бути моя - мусить бути моя!" - се було все, що приходило йому на думку, але й сього було досить, щоби зробити його щасливим. З нетерплячкою дожидав вiн того завтра, щоби побачити її. Зразу вiн думав справити собi одiж, вiдповiдну до його стану, щоби показатись їй в якнайкориснiшiм свiтлi. Але тут нараз прийшла несподiвана перешкода - мати не дала грошей. Приходилось зустрiчати її в поганiм вуглярськiм шматтi, котре Готлiбовi нiколи не було так ненависне, як iменно нинi.
Скоро свiт Готлiб узяв у кишеню трохи хлiба i побiг за мiсто, аж геть по конець Задвiрного передмiстя, на Стрийський гостинець, котрим мала над'їхати Фаннi. Залiзницi ще тодi не було. Тут, засiвши край дороги в тiнi густої рябини, вiн встромив очi в запорошений гостинець, що прямою сiрою пасмугою простягся перед його очима далеко-далеко i тонув в невеличкiм лiску на узгiр'ї. Гостинцем волоклися, пiднiмаючи невеличкi тумани пороху, жидiвськi будки, накритi рогожею i напакованi пасажирами, мужицькi драбиннi вози, худоба, гнана ва торг до Стрия, - але не видно було блискучого повозу, запряженого парою огнистих гнiданiв, в котрiм мала над'їхати Фаннi. Готлiб з упертiстю дикого iндiанина на муках сидiв пiд рябиною, встромивши очi в гостинець. Вже Сонце геть-геть пiднялося i почало немилосердно пекти його косим промiнням в лице i в руки, - вiн не чув сього. Люди їхали i йшли повз нього широким шляхом, гуторили, гейкали, смiялися та позирали на вуглярчука, вдивленого в одну точку, мов безумний. Жандарм, з блискучим багнетом, нап'ятим поверх люфи гвера, з плащем, звиненим в обарiнок на плечах, весь облитий потом i припалий порохом, пройшов також повз нього, женучи перед собою закутого в ланцюги якогось напiвголого, закровавленого чоловiка; вiн пильно позирнув на Готлiба, здвигнув плечима, сплюнув i пiшов далi. Готлiб нiчого сього не бачив.
Аж ось нараз iз далекого лiска, мов чорна стрiла, вилетiла бричка i живо котилася до Дрогобича. Чим ближче вона наближувалася, тим бiльше прояснювалося Готлiбове лице. Так, вiн пiзнав її! Се була вона, Фаннi! Вiн зiрвався на ноги з свого мiсця i скочив на гостинець, щоб спiшити за бричкою до мiста, коли вона з ним порiвняється. Коли побачив виразно Фаннi в повозi, лице його цiле облилося кров'ю, i серце зачало битися так живо, що йому аж дух заперло в грудi. Але й Фаннi, побачившiї його, мабуть, пiзнала того самого вуглярчука, що так безумно кинувся був до її повозу i такого набавив її страху. Безумно вiдважна, слiпа гарячiсть часом - а може, й завсiди, - подобається женщинам, наводить їх на думку о слiпiм, безграничнiм прив'язаннi i посвяченнi. I коли вперед Фаннi не могла вияснити собi причини того безумного поступка якогось брудного вуглярчука, то тепер, побачивши, що вiн ждав на неї аж за мiстом, на спецi i в поросi, побачивши, як вiн запаленiвся, увидiвши її, як чемно i тривожно поклонився їй, мов перепрошував за своє колишнє безумство, - побачивши все те, вона погадала собi: "А що, може, сей пiвголовок закохався в мнi?" Вона iменно ужила в думцi назви "пiвголовок", бо який же розум для якого-небудь обiдраного вуглярчука - залюбитися в одиначцi-доньцi такого багача, кидатися i калiчитися о її бричку, визирати її з дороги?.. Але про все те їй не була неприємна така безумно-страсна любов, i хоть вона далека була - полюбити його за се, але все-таки почула до нього якусь симпатiю, яку можна мати для пiвголовка, для песика. "Ану, - погадала собi, - зачну з ним говорити, чого вiн хоче. До мiста ще й так далеко, на гостинцi пусто, нiхто не побачить". I вона казала вiзниковi їхати звiльна. Готлiб, почувши той наказ, - аж увесь затрясся: вiн почув, що се для нього такий згляд, i сейчас порiвнявся з бричкою. Фаннi, побачивши його, вiдсунула вiконце i вихилила голову.
- Чого тобi треба? - спитала вона несмiло, видячи, що Готлiб знов зняв шапку i з виразом нiмого подиву наближається до неї. Вона заговорила польською мовою, думаючи, що се християнин.
- Хочу на тебе подивитися! - вiдповiв смiло по-жидiвськи Готлiб.
- А хто тобi сказав, що я жидiвка? - спитала Фаннi, всмiхнувшись, також жидiвською мовою.
- Я знаю се.
- То, може, й знаєш, що я за одна?
- Знаю.
- То, певно, знаєш, що тобi недобре на мене задивлюватися, - сказала вона гордо.
- А чому не питаєш, що я за один? - сказав гордо Готлiб.
- Овва, не треба й питати, сама одiж каже.
- Нi, не каже! Бреше одiж! А ти спитай!
- Ну, хто ж ти такий?
- Я такий, що менi не зашкодить задивитися на тебе.
- Хтiла би-м вiрити, та якось не можу.
- Я тебе переконаю. Де можу тя побачити?
- Коли знаєш, що я за одна, то, певно, й знаєш. де я мешкаю. Там мене
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу