Завантажити

Бенедьовi хотя-не-хотя податися. Впрочiм, i виходу другого не було!
По тiй важкiй переправi побратимство значно оживилося. Всiм немов полегшало, немов камiнь хто зняв з плечей. Почали нараджуватися над тим, що тепер робити. Звiсна рiч, загального робiтницького збору скликати нiколи - се знов би розбудило увагу жидiв, - вiйна мусить вибухнути раптово, несподiвано, мусить приголомшити, i тiлько в такiм разi можна надiятися побiди. Треба затим передавати загаловi робiтникiв усякi вiстi без шуму, без гвалту, найлiпше через окремих висланцiв та через касiєрiв часткових кас. З ними також нарадитися над спровадженням живностi до Борислава на час вiйни i над тим, котрих робiтникiв на той час треба i можна буде видалити з Борислава. Видалювання, звiсна рiч, мусило бути добровiльне: кождому, хто вiдходив з Борислава, малося дати дещо на дорогу, i виходити мали вони звiльна, день поза день, малими громадками i буцiмто з рiзних поводiв. На склад живностi ураджено винаймати шпихлiри в сусiднiх селах: в Попелях, Банi, Губичах та Тустановичах, де мала також стояти робiтницька варта. Тут же ураджено вислати зараз двадцять хлопа в рiзнi боки, щоби йшли по селах i голосили людям - не йти через пару недiль до Борислава, поки тамошнi робiтники не виборють собi i всiм взагалi лiпшої плати. Якнайскорше, а коли можна, то й зараз завтра мали вибратися Матiй i Сень Басараб до Дрогобича для закуплення хлiба. Матiй мав там знакомого пекаря i надiявся, що через нього можна буде без шуму i без пiдозрiння замовити таку велику многоту муки i хлiба, а перевезти бодай бiльшу половину замовлених запасiв можна буде ще перед вибухом, в протягу тижня, в бочках та паках, в яких звичайно возять великi ладунки воску i нафти. Таким способом усi приготування могли б зробитися швидко i неспостережено, а iменно в тiм лежала би найбiльша порука вдачi для робiтникiв, бо жиди переконались би о їх силi i о добрiй органiзацiї цiлого замислу, а й самi робiтники, видячися забезпеченими вiд голоду i нужди, набрали б смiлостi i певностi. Так само мав Андрусь Басараб з Деркачем пiти по сусiднiх селах i у знайомих газдiв (брати Басараби були родом з Банi, в найближчiм сусiдствi Борислава, i знали багато газдiв по дооколичних селах) позамовляти вiдповiднi будинки для своїх складiв. Прочi побратими мали остатися в Бориславi i надглядати, щоб усе йшло в порядку i щоб жиди завчасно не дiзналися о тiм, що таке загадали зробити робiтники,
Позаяк того дня була недiля i нарада скiнчилася досить завчасу, то побратими розбiглися, щоб зараз ще скликати на нараду часткових касiєрiв i обговорити з ними, як стоїть дiло. Довго в нiч живо було в Матiевiй хатинi; старi й молодi, пожовклi i рум'янi лиця мелькали в слабо освiтлених вiкнах, поки вкiнцi, геть уже по пiвночi, не порозходилися всi по домах. Борислав пiд покриттям темноти спав уже давно глибоким сном, тiльки десь далеко на Новiм Свiтi з одного шинку доносився хриплий спiв якоїсь пiдпитої кумпанiї робiтницької:
Ой не жалуй, моя мила, що я п'ю,
Тогди будеш жалувати, як я вмру!
XIV
Ще тиждень тривала тиша в Бориславi. Ще тиждень безжурно шниряли жиди вулицями, ходили за своїми гешефтами, торгували, шахрували, брали i видавали грошi, занятi тiльки бiжучою хвилею i бiжучими рахунками. Робiтники також ходили по-давньому нужденнi, похиленi, обмазанi кип'ячкою; вони по-давньому лазили до ям, крутили корбами, їли сухий хлiб i цибулю, рiдко. колiї куштуючи теплої страви, а зато бiльше вживаючи горiлки. Правда, голосних, гучних, безумних пиятик тепер не видно було, в шинках не засиджувалися громади людей, але шинкарi, котрi звичайно заразом були i властивцями ям, не дуже iiа те бiдкались: пора була жарка, робота дуже поквапна, з усiх бокiв iшли замовлення на вiск, а з тверезим робiтником все-таки бiльше можна було зробити, нiж з п'яним. Життя текло, мов рiчка, плитка i намулиста, i бачилось, що так воно буде плисти довiку. А мiж тим се був послiднiй тиждень!
I в Матiєвiй хатi, котра послiднiми часами сталася правдивим осередком робiтницького руху, куди щоночi, чи дощ, чи погода, то вулицею, то околичними стежками пробиралися робiтники з усього Борислава на нараду, для перегляду каси, для вложення вкладок або й так тiльки на розмову i по заохоту, - i тут було тихо. Бенедьо працював по-давньому в новiй фабрицi церезину у Леона, а Матiй, по двох днях вернувши з Сеньом Басарабом з Дрогобича i розказавши побратимам, що i як вони уладилп, ходив далi на роботу до одної ями, належачої також до Леона. Старий був тепер мов вiдроджений. Таким охочим, веселим i жартовливим що й не бачив його Бенедьо. Вiн про все турбувався, о всiм вивiдувався, не ходив, а бiгав, i, бачилось, усiх сил докладав, щоби й собi чим-небудь причинитися до якнайлiпшої вдачi зачатого дiла. Бенедьо, хоч чим iншим занятий, таки мусив се завважити i в душi порадувався тою перемiною. А коли якось зговорився з Матiєм i запитав його жартом о причину, лице Матiя нараз зробилося дуже поважне.
- Маю вiсть, маю певну вiсть! - сказав вiн таємниче.
-

читати