Завантажити

вишрiбовувати їх курс чимраз вище. Акцiї йшли дуже добре, i тепер, в серединi лiта, "Спiлка" надумалась, що прецiнь треба щось зробити в Бориславi. А надумалась вона зробити ось що: заложити в Дрогобичi велику контору, в котрiй би повномочнi "Спiлки" наглядати за контрактами, докопували виплат i старалися о новi зв'язки i о новi джерела доходу для "Спiлки". Звiсна рiч, заложення контори, плата повномочним i рiзним урядникам - усе те обiйшлось недешево i принаймнi три рази дорожче, анiж би могло було обiйтись при розумнiм веденнi дiл. Але що се значило! "Спiлка визискування" прийнялась живо розтрублювати по свiту про се своє дiло, величаючи його - як не знати який подвиг, - i знов акцiї "Спiлки" пiдскочили вгору. Герман пильно крутився коло "Спiлки", пильно придивлявся всiм поступкам повномочних i потаємно дуже похитував головою на всю тоту роботу. "Нi, нi, - говорив вiн сам до себе, - довго вони не видержать з такою роботою! Нехай собi їх акцiї стоять як хочуть добре, я їх купувати не буду анi зв'язуватися з ними не хочу! От дурницю зробив, що заключив з ними такий величезний контракт, а задатку нiякого не взяв. Правда, хоч би тота блискуча банька i пукла перед зреалiзованням мойого контракту, то страти для мене не буде, бо вiск все-таки у мене останеться. Але, розумiється, коли б вони насамперед менi заплатили, а вiдтак пукли, то се було би лiпше. Та й то треба собi вимовити виразно, щоб виплачували готовими грiшми, а не своїми акцiями!" Герман, значиться, уважав згори "Спiлку визискування" предприємством "дутим", ошуканським, хоть не можна сказати, щоб iменно вiн загадав ошукати предприємство. Його контракт був цiлком чистий i реальний, i вiн вiд самого приїзду з Вiдня сейчас принатужив усi сили свойого капiталу, щоби постачити всю величезну масу воску якнайшвидше, перед контрактовим термiном, боячися, щоб предприємство ще до того часу через нерозум та шахрайство своїх основателiв i повномочних не лопнуло. Вiн наняв майже три рази бiльше робiтникiв до ям, нiж їх наймав досi, вiдновив роботу в вiсiмдесяти ямах, в котрих досi через кiлька лiт уже не йшла робота задля рiзних недогiдностей грунту, - i справдi, багато з тих вiдновлених ям тепер оправдало всi давнi надiї. Робота йшла пудами i коштувала далеко менше, нiж iнших лiт, бо голод зiгнав тепер далеко бiльше людей на панщину до Борислава, голод же i пiдганяв їх до роботи немилосердно, а Герман пильно i правильно знижував та знижував робiтницьку плату, не дбаючи на крики, сльози i прокляття. Робота йшла пудами, магазини Германовi наповнювалися великими брилами воску, i Герман тремтiв з нетерплячки, чи скоро буде їх повне, контрактом означене число. Тодi "Спiлка" буде мусила зараз перейняти вiск на себе, йому вiдразу вповнi виплатити всi грошi, а вiдтак, думав Герман, нехай собi й голову зломить! А мiж тим, поки Герман укладав свої плани та турбувався про уладження фабрики церезину, поки слуяїницi в його домi вiдтирали Рифку, що кидалася i розбивалася по пiдлозi в страшних судорогах, - Готлiб, в бруднiй вуглярськiй сорзчцi,- весь обмурзаний, ждав нетерпеливо в маленькiй i бруднiй вуглярськiй пюпi на прихiд коминарчука з грiшми. З тим коминарчуком вiн познакомився по сусiдству i поєднав його, щоб за добру плату переносив йому вiстi до матерi i вiд неї. Ось вiн увiйшов до хати, i Готлiб поквапно обернувся до нього.
- А що? - спитав вiн.
- Нiчо, - вiдказав коминарчук.
- Як то нiчо? Не дали?
- Не дали, - казали: завтра буде.
- Прокляте завтра! - проворкотiв гнiвно Готлiб. - Менi нинi треба!
- Що ж дiяти? Казали: нема.
З тим коминарчук вийшов. Готлiб, мов бiснуватий, зачав бiгати по хатi, розмахуючи руками i воркотячи сам до себе уриванi слова: "Я ту завтра маю з нею бачитись i мушу бачитись, а ту ось що! Нема! Як смiє не бути? Хiба вже i мати супротив мене, не хоче дати? О, в такiм разi, в такiм разi..." - i вiн затиснутими кулаками погрозив до дверей. Його нам'єтнiсть, слiпа i бурлива, як цiла його вдача, несподiвано i нагло виросла до надзвичайної силп, i пiд її проводом вiн готов був зробити все, що йому пiдшепнула перша-лiпша хвиля, без розваги i розсудку.
"А може, - думав вiн далi, - може, вiн дiзнався? Може, се його справка... навмисне не дає мамi грошей, щоб вона менi не передала?.. О, се може бути, - я знаю, який вiн захланний на тi грошi!.. Але нi, нi, се не може бути! Вiн думає, що мене нема, вiн якби знав, зараз би старався мене загнати додому, як загублену скотину. Але чекай собi троха! Тодi верну, як менi схочеться, помучся троха!"
Бiдний Готлiб! Вiн i справдi гадав собi, що Герман не знати як мучиться його неприсутнiстю!
Але дарма було Готлiбовi лютитись i грозити - все те не могло наповнити його кишенi грiшми. Думки його поволi чи по неволi мусили вспокоїтися i перейти на другi предмети, а iменно - на предмет його любовi. Вчора доперва вiн дiзнався вiд слуги її батька, котрого прислiдив в недалекiм шинку i з котрим при келишку горiлки зав'язав знакомство, що отець її - дуже велика- риба, один з перших багачiв в

читати