Завантажити

прослідують через Харків, вивантажаться в Люботині та разом із саперами почнуть готувати оборонні позиції. По закінченні евакуації Богданівський полк відійде до Мерефи і прикриє дорогу на Катеринослав. Інші полки відступлять у Люботин. Останнім з вокзалу піде полк імені Яна Кармалюка. Загродський очолить в Мерефі оборону гайдамаків та богданівців проти наступу на Катеринослав, а полки в Люботині перейдуть під команду республіканців.
План Командувачу сподобався. Він його схвалив і навіть дещо доповнив – позиції полків мали стати базою для нанесення контрудару. Республіканська дивізія отримала наказ висаджуватися в Люботині. Через Ворожбу і Суми туди ж мусив висунутися полк Чорноморської дивізії. Контрудар у фланг і тил червоних не відмінявся – він змінювався у виконанні. Республіканці та чорноморці мусили наступати Деркачі і урвати Харкову залізничне сполучення з Білгородом. Додатковий удар перерізав шосе. Командувач посміхнувся. Червінці підбили на свій бік німців і ударили в спину українцям, коли ті найменше цього чекали? Гаразд. Харків мусив стати мишоловкою для самих червоних.
Командувач поглянув на календар, а потім – на годинник. Час давно перевалив за північ. Він обірвав аркуш. Тепер на календарі виднілася дата: «3 січня 1919 р.», а нижче рукою Командувача раніше була написана примітка: «зустріч з командуванням німців».
Він сумно зітхнув – так по-дурному все вийшло! Німці билися на боці червоних і ламали запорожцям усі плани, а могли б воювати на їхньому боці проти ленінців. Такий шанс було змарновано!
До кабінету, мов буря, влетіли комендант штабу сотник Авраменко та військовий старшина Гейденрайх. З їхнього збентеженого вигляду Командувач зрозумів, що запас поганих новин на сьогодні іще не вичерпався.
– Пане командувачу, маю вельми прикру новосць, – гарячкувато промовив військовий старшина. –Ми зранку довядавілісь що банда Махна захопила Лозову і обірвала звьонзєк Харкова з Синельниковим та Катеринославом. Проти махновців вислали Роменський полк з Полтавського корпусу. Щойно командир полку значковий Дугельний задзвоніл до булави і повідомив, що полк битися проти Махна одмовівся. Проти більшовиків – також. Командир полку наляканий – його жиццє висить на волосині.
Командувач завмер у кріслі – наразі гіршої новини просто не було. Людей і так бракувало скрізь, а тут…
– Якщо зараз Роменський полк об’єднається з Махном… – промовив вголос сотник Авраменко. – Якщо вони вдарять по Харкову з тилу… У Дугельного більше тисячі козаків та бронепотяг. З козаками б побалакати. Спробувати переконати. Може, варто послати туди когось зі штабних старшин?
Командувач підвівся і сперся руками о стіл. Знизу поглянув на підлеглих. Він не хотів більше чути ніяких розмов про переговори.
– Старшин їм!.. Переконати їх!.. – передражнив Командувач своїх підлеглих. – В чому ви їх ще переконаєте? Їх Ленін з Троцьким уже переконали. Зв'язок! Викликайте Чорних Шликів!
Час для переговорів безповоротно сплив.
_______________
«Товариш Яковлєв» – партійний псевдонім Якова Епштейна, керівника більшовицького підпілля у Харкові та одного з організаторів Голодомору 1932–1933 рр. Текст листа наводиться за мемуарами Владіміра Антонова-Овсєєнка.


* * *

Вибух здійняв у повітря щебінь насипу. Артем відсунувся від вікна – дрібні камінчики літали зі швидкістю осколків. Пронесло. Протягом ночі німці стріляли нечасто – більше для перестраху і не надто прицільно. Снаряди рвалися далеко від вокзалу – за коліями догорав поцілений ними будинок.
Артем місця собі не знаходив – думки про те, що вона десь там, під загрозою бути убитою першим же очмарілим від крові більшовиком, вганяли в тугу. Кортіло завити або напитися. Та силою волі він змушував себе триматися. Він знову й знову повторював: він піде і виведе її з цього пекла. Потрібно лише слушної нагоди.
Нагода прийшла сама.
– За годину до світанку, через розриви в позиціях німців проникаємо в місто. – За столом зібралися підстаршини його команди. Артем ставив задачі. – Головний удар буде спрямований на німецькі батареї, а наше завдання – забезпечити евакуацію. Дядько Охрім. Ти і твої хлопці проникаєте в Олександрівську лікарню, займаєте оборону та тримаєтеся до підходу наших сил для вивозу поранених. Архипич. З бійцями чоти Чаленка мусиш дістатися булави дивізії. Задача – попередити про час атаки. Мають приготуватися до евакуації. Крім того, з початком бою на Благовіщенському базарі булавні мають власними силами захопити міст – аби німці не пошкодили.
– Це знову той жовтодзьоб мені пояснюватиме, хто з нас чотою командує та хто за званням старший, пойняли? – зауважив Архипич.
– Не пояснюватиме, – заспокоїв його Артем. – Зі мною – не наважиться. Я піду з вами.
– Якого це? – здивувався Архипич. – Не бачу я в тому потреби.
– Нараду закінчено, – промовив Артем, наче не почув свого бунчужного. – Всім готуватися до виступу.
Підстаршини вийшли з кабінету. Ясько подав Артемові умитися. Сотник старався не дивитися у

читати