Завантажити

держави від загрози зовні.
Винниченко дивився на співрозмовника зло, мов чорт на святе причастя.
– Ви пропонуєте фактично відмовитися від здобутків революції. А заради чого було тоді потрібно валити царя?
– Заради створення держави українців. Хіба мало?
– Заради чого?!? – заволав Винниченко. – Аби замінити трикольоровий прапор на жовто-блакитний? Аби держиморди забалакали українською, але залишилися б такими самими держимордами?
– Не всього можна добитися зразу, – холодно та спокійно зауважив Донцов. – Треба обирати першочергові задачі. Зараз Україні треба довести своє право на існування. Треба показати недружнім сусідам, що ми не хлопчики для биття і що з нами доведеться рахуватися. Потрібне сильне військо!
Винниченко істерично засміявся:
– І як же ви поясните масам, що після чотирьох років нелюдської війни вони знову мусять іти вмирати, але тепер вже за вільну Україну?
– Держава не пояснює – держава наказує, – відрізав Донцов. І зразу ж розтлумачив: – Ми вже маємо людей, які рік тому піднялися на боротьбу за вільну Україну. Треба опертися на них. Рекрута не вмовляють бути вояком – з нього роблять вояка, і наші старшини дуже гарно це вміють. Їм треба просто допомогти.
Винниченко весь аж тремтів від ярості:
– Допомогти дітям буржуїв, в ім’я збереження держави! – промовив він з отруйним сарказмом в голосі. – І що ж ми тоді побудуємо? Ще одну буржуазну державу, таку саму, як більшість країн Антанти? Для чого? Аби багаті продовжували експлуатувати бідних? Аби жиріти та наживатися? Аби сперечатися з державами Антанти, хто з нас матиме привілей одягати у фартушки негрів? Чим тоді ми будемо кращі за Скоропадського?
– Скоропадський проголосив Грамоту про федерацію з Росією і цим налаштував всю Україну проти себе, – відповів Донцов. – Ви ж виступили як патріоти України і тому повалили Скоропадського. То будьте ж патріотами до кінця – забезпечте захист своєї країни. Відмініть вибори до Трудового конгресу як невчасні та забезпечте потреби війська. Закличте народ до жертовності!
Винниченко підскочив мов ошпарений. Його роздратування втратило останні перепони і слова полилися потоком:
– До жертовності? Ми маємо так само, як цар, закликати до жертовності, після того як обіцяли людям мир і спокій? Та що ви розумієте?! Революція сталася не для того, аби розколоти Росію та розвісити прапори – вона повинна змінити самі основи існування людства! А що пропонуєте мені ви? Піти на поступки буржуазії і кинути українського пролетаря у бій проти пролетаря російського, та ще й закликати його, як царський чорносотенець, до жертовності? Жертовність – то буржуйський забобон! Держава потрібна як засіб для повного соціального й національного визволення наших працюючих мас, як засіб для знищення всякого класового панування, як засіб знищення самої держави та усієї її машини!
– Аби стати інструментом, держава принаймні мусить існувати.
– Я не збираюся нехтувати завоюваннями революції! – закричав Винниченко на всю міць горлянки. – Не для того ми повалили Скоропадського. Якщо Україна не буде соціалістичною – не треба ніякої! Вибори відбудуться у призначений термін. У вас все?
– Не все, – відповів Донцов. – Я маю зачитати вам заяву нашої партії.
Надія помирає останньою. Достукуватися до Винниченка було марно, і Донцов вкотре в цьому переконався. Але були ще й інші члени Директорії, набагато врівноваженіші та розсудливіші. Заява призначалася для них.
Винниченко сів на своє місце і кивком вказав, що можна починати. Голова УТА витяг з теки аркуш. Протягом всього читання заяви Винниченко безперервно нервово курив.
– Ворог погрожує нам зовні і зсередини, – читав Донцов. – За цих умов Українська партія хліборобів-демократів вимагає: введення військово-польових судів проти грабіжництва і більшовицької агітації; видання ясної, а не популістської декларації політики уряду; недопущення створення в армії «совдепів»; зосередження влади в руках Головного Отамана як вищого керівника війська з наданням йому самих найширших повноважень. Під цим підписалися члени ЦК партії: Шемет, Міхновський, Донцов, Макаренко.
Винниченко кивнув.
– Залиште на столі – ми повідомимо вам свою відповідь. А я для вас також маю новину.
На ноги він вскочив зі жвавістю нареченого, що отримав згоду від батьків коханої.
– Товаришу Донцов, – голос Винниченка пронизали нотки глузливої радості. – Ми дуже вдячні вам за самовіддану роботу на посаді голови Української телеграфної агенції і не можемо далі виснажувати ваші сили. Від посади голови УТА вас усунуто. Відсьогодні ви можете вважати себе вільною людиною.
Донцов був вражений. Мов громом прибитий, він дивився на голову Директорії і не міг збагнути, правда це чи огидний жарт. Він не очікував, що ці люди почнуть так швидко прибирати всіх небажаних.
– І коли ж було підписано наказ? – спитав уже колишній голова УТА холодно та твердо. – Чи можу я ознайомитися з текстом?
Це просте питання Винниченка дещо засмутило:
– Наказ?.. Наказ

читати