Завантажити

але перелік предметів та навчальні програми залишили ті самі, що й за царя. А землю селяни поділили і без нас. Ми говорили про інтернаціонал та всесвітню рівність, а по суті лишилися тими самими буржуазними керманичами. Ми все зрозуміли і все виправимо. Тепер ми не втратимо людської довіри.
– До чого тут довіра? – здивувався Донцов. – Від яких це пір захист батьківщини залежить від довіри? Хіба встати на захист своєї держави – то не обов’язок кожного громадянина?
Винниченко посміхнувся так гірко, наче дивувався наївності свого співрозмовника.
– Ваш шовінізм вас остаточно засліплює, – тепер голос Винниченка став співучим, аж солодким. – Ви досі мислите буржуазними категоріями країн – а це вже давнє минуле. Соціалізм не передбачає існування незалежних держав. Революція призведе до перебудови Європи – вона перетвориться на велику федерацію, керовану соціалістичним інтернаціоналом. До складу цієї федерації Україна увійде як рівна серед рівних. Соціалістична революція відбулася в Німеччині, і це не межа. Процес уже йде.
– То може, нехай сюди приходить і панує Червона армія? – саркастично зауважив Донцов. – Може, нам розпустити армію і ліквідувати кордон?
– Так воно і буде невдовзі, – радісно погодився з ним Винниченко. – Але Червоній армії нема чого приходити до нас. Ми проведемо чесні вибори до Трудового конгресу, і народ сам обере кого він хоче бачити при владі в Україні. Більшовики там теж будуть. Якщо народ їх обере, звісно.
Зосередженість не допомогла – Донцов не зумів втриматися від глузливої посмішки:
– За вашими словами виходить, що одного разу народ уже обрав більшовиків. Де гарантія, що народ не обере їх знову?
– Народ не обере більшовиків, – Винниченко, мов учитель, розтлумачував задачу недолугому учневі. Він то клав долоні на серце, то простягав їх до співрозмовника. – Народ повірив більшовикам, коли побачив в них незламних та безкомпромісних соціалістів. Та коли роздивилися ближче – з’ясувалося, що в питанні національному більшовики лишилися такими самими імперіалістами, як і чорносотенці. Народ знає, що свобода соціальна неможлива без свободи національної, а більшовики щодо національної свободи ніяк не позбудуться імперських забобонів. Тому народ наш ніколи їх не прийме – чесні вибори усе розставлять по місцях.
– Чесні вибори, від яких відсунуто цілі класи? – зауваження Донцова перетворилися на відвертий глум. – Та що там класи! Відкрийте мені краще таємницю, будь-ласка: за які заслуги ви наділили перевагами лікарських помічників?
Винниченко спохмурнів та насупився – він зрозумів, про що йшлося. З цього насміхався увесь Київ. Декларація Директорії серед іншого містила такі слова: «Директорія пропонує… Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу: себто робітникам на полі народної освіти, лікарським помічникам, служащім у конторах та інших установах вибрати своїх представників на Конгрес Трудового народу України».
– Скажіть ви мені, – не відчіплявся від нього Донцов. – Якщо можна брати участь лікарським помічникам, чому не можна адвокатським чи аптекарським? Хіба вони менше «безпосередньо працюють для трудового народу»? А лікарі, адвокати, аптекарі хіба трудовий народ не обслуговують? І що означає «служащі у конторах та інших установах»? Банківських урядовців та інженерів це стосується чи ні?
Винниченко роздратовано кинув на стіл коробку сірників. Слова Донцова зіпсували йому настрій.
– Товаришу Донцов, годі вдавати дурника. Чудово ви розумієте, для чого це зроблено. Ми не допускаємо до участі в виборах класи експлуататорів і всіх, хто до них наближений. У класовому суспільстві не може бути рівної волі для всіх – клас, який захоплює владу, мусить боротися за неї всякими можливими способами й насамперед – застосуванням насилля. – Голова Директорії підхопився на ноги, та почав ходити кімнатою з кінця у кінець. Його голос ставав все гучнішим, а жести – рваними, нервовими. – У пануючих класів на руках усі інструменти, потрібні для виборів – засоби пересування, друку, агітації. Гроші, само собою. Протиставимо цьому темність, забитість і несвідомість широких мас. Згадайте про велику роль попівства, яке так само стоїть за інтереси пануючих класів. Хіба не зрозуміло, який результат дадуть вибори, якщо допустити до них буржуазію? Перехід влади від одного класу до іншого не може відбутися парламентським шляхом – тільки переворот потрібний, тільки сила. І коли клас-переможець владу отримає – отоді вже він може підтримувати її через вибори. Тоді силою державних та фінансових інструментів клас-переможець завжди може зробити виборні органи безпечними і навіть корисними для себе. Саме так вчинили більшовики. Чому ми мусимо діяти якось інакше?!? – промовляючи далі й далі, Винниченко все більше збуджувався від власних же слів. Зривався на крик. Збурення в його голосі перетворилося на якесь божевільне натхнення: – Чому свобода обману друкованим словом має бути вища за свободу працюючих класів? Чому ми маємо дозволяти необмежену свободу слова та

читати