Завантажити

– В’яжіть на коня. У штаб його. Він нам багато розповість.
– Ой, розповість! – в тон старшині проспівав Ясько та підхопив більшовика під руку. – Ой, багато!..
Від річки почувся пронизливий свист дворучної пили. Думка народилася сама собою.
– Чотовий* Тарасенко, до мене! – наказав Артем. – Шошу* захопи. Розряди магазин по цих падлюках.
– Слухаюся!
Розвідники посадили язика на незайнятого коня та міцно прив’язали, коли по вухах вдарила довга кулеметна черга. Від річки почулися вереск та лайка, заглушені наступною чергою шоши. Розвідники скочили у сідла. До Козачої Лопані було менше години.
Язика передали розвідці дивізії. Артем наказав роз’їздові вичистити коней та вислухав рапорт молоденького хорунжого Чаленка.
Підійшов Ясько:
– Пане сотнику, вас до штабу полку кличуть. Терміново.
Новина не обрадувала. Артем не встиг ще поміняти змоклі онучі та умитися, а його вже кликали на якусь нову нараду. Та хіба хочеш – мусиш.
Біля кабінету отамана булави полку було неприродно безлюдно. Артем зазирнув у кабінет. За столом сидів сотник Вержбицький.
– Вітаю, пане отамане булави, – Артем увійшов і витягнувся згідно статуту.
– Сідайте, – запросив його той. – Що тут у вас? Гаразд?
– Команда кінної розвідки досліджує фронт червоних. Інформацію передаємо вам. Усе без змін. Червоні ремонтують та будують мости, укріплюють дороги, ведуть посилену розвідку наших позицій. Коротше, це війна без жодних сумнівів.
Отаман булави підвівся зі стільця і підійшов до столу в кутку кімнати. Взяв з гасової плитки чайник.
– Мабуть, цікавишся, чому я тут? – отаман булави задумливо налив їм обом чаю. – Офіційно я виїхав для інспекції частин. Але тебе побачити хотів також. Думку своїх старшин я уже чув. Хотів іще й з тобою порадитися. Паршива обстановка в нас, пане сотнику.
– Сталося щось несподіване? – обережно спитав Артем.
– Сталося, – відповів отаман булави. – Я заборонив повідомляти ці новини козакам, але… Надійшов наказ вивести від нас Харківський корпус. Наказано формувати його на Волині.
– Отакої! – вигукнув Артем. – Дві тисячі старшин та козаків. Кадровий резерв на випадок втрат. Якось невчасно вони це придумали.
– Це ще не все, – глухий голос отамана булави не віщував нічого гарного. – У Харкові сталася спроба більшовицького бунту. Спалахнув загальний страйк. Встали електростанція, водопровід, трамвайне депо, каналізація, залізничні майстерні та підприємства міста. У приміщенні губернської земської управи мав був відкритися губернський з’їзд селянських рад, але мені це збіговисько від самого початку не сподобалося, тож я наказав контррозвідці перевірити, хто стоїть за цим заходом. – Вержбицький скривився мовби гіркого скуштував. – Дожилися! Роботою політичних партій і організацій займається військова контррозвідка. А що вдієш, як Державну варту практично розігнано?
– От коли стало бракувати «свідомки», – кивнув Артем.
– Точно. Але я не про це. З’ясувалося що з’їзд готувала партія більшовиків, – сотник Вержбицький поставив на стіл обидві чашки і присів сам. – І більше того. З’ясувалося, що мета з’їзду – проголошення на Слобожанщині червоної влади. Коротше, для участі в з’їзді відправили комендантську сотню – на тому з’їзд і завершився.
– Нажили ви собі біду, пане отамане булави, – саркастично зауважив Артем. – Недемократично ви вчинили зі з’їздом. Чорні Шлики воно з Полтави ревком отамана Шинкаря викинули і самого отамана ледве не розстріляли. Так Римський-Корсаков уже замучився писати пояснення, що мав місце червоний заколот, а не селянський з’їзд. Вам тепер теж доведеться.
– Чорта їм лисого, – посміхнувся отаман булави. – Я від самого початку з комендантом міста прийшов до губерніального комісара. Пояснив, що ніяких виборів, крім більшовицьких, до селянських рад не відбувалося, що це не демократичний захід, а провокація і спроба узурпації народної волі, а простіше – спроба перевороту. Ну, інженер Тимошенко нас цілковито підтримав – він хоч і соціал-демократ, але ситуацію оцінює тверезо. Тобто, намовників ми затримали. Колегію залізничників у повному складі заарештували. Містом розклеїли відозви губерніального секретаріату, що в разі продовження страйку намовників буде розстріляно, а всіх, хто відмовиться працювати, розрахуємо і вишлемо до бісової бабці на Дон до білих. Хай з денікінською контррозвідкою розуміються, якщо наша демократія їм не мила. Подіяло. Страйк припинився.
Артем оптимізму отамана булави не поділив.
– Паскудно все це, – мовив він. – Червінці провокують нас на застосування сили. Якщо не опиратися – вони владу візьмуть голими руками. Якщо опиратися – червінчики побіжать скаржитися Директорії.
– Уже, – підтвердив сотник Вержбицький. – В штабі дивізії телефони лопаються. Київ нас ледь не матюками криє. А що нам робити? Не встигли зі страйком розібратися – червінці зібрали мітинг у театрі Міссурі. Набігло кілька тисяч людей.
– Скільки? – від подиву в Артема очі рогом полізли. – Скільки набігло? У них така організація в

читати