Завантажити

А домагаються вони взяття Харкова, бо це потужний залізничний вузол. Захопивши Харків, вони можуть рушити вздовж залізниці на Полтаву та Київ, або на Катеринослав, де зараз гайдамачить їхній союзник Махно. Значить, нам треба докласти усіх сил, аби Харків вони не взяли.
– То так, ми вже доклали сил, аби червінці не взяли Білгород, – саркастично зауважив військовий старшина Загродський. – Де запорука, що того самого не станеться із Харковом?
Старшини булави уважно слідкували за цим діалогом. Питання командувача були цілком логічні й обґрунтовані, проте й начальник штабу відповідав на них спокійно та впевнено.
– Аби того самого не сталося з Харковом, треба грамотно оцінити обстановку та визначитися з нашими намірами. Переходити в наступ для нас – самогубство. Але ніхто не заважає нам виснажити противника грамотно організованою обороною.
Отаман булави заходився ставити олівцем позначки на мапі.
– Війни більшовики нам не об’являли, але наші терени вони захоплюють, – казав він. – Припустимо, Куп’янськ, Вовчанськ, Тамарівка – то були непорозуміння. Але Білгород – це межа. Далі буде війна всерйоз. Гайдамацький полк утримує позиції на Донбасі – і нехай там залишається. Полк імені Кармалюка обороняє Чугуїв. Богданівці зараз обладнують позиції біля станції Козача Лопань. На допомогу їм треба послати полк імені Дорошенка. Пропоную також направити туди інженерні частини дивізії і обладнати оборону за всіма правилами військової науки – траншеї, дротяні загорожі, відсічні позиції. Те саме треба зробити на позиціях під Чугуєвом. Здобути Харків більшовики можуть з двох боків: або з боку Білгороду через Козачу Лопань, або від Куп’янська через Чугуїв. Там ми їх і чекатимемо. А обидва полки Харківсько-Слобідського кошу, кадри гетьманського Харківського корпусу і гарматні частини дивізії хай лишаються в резерві. В разі атаки ленінців ми визначимо напрямок головного удару і саме туди направимо гармашів та слобожанців. У крайньому разі на ділянку прориву ми зможемо перекинути курені дорошенківського полку або кармалюківців. Червінці муситимуть перекидати сили навкруги – а ми напереріз. Через Харків.
– А як же наш тил? – мовив Артем. – Ми що, кидаємо на фронт все, що маємо?
– У Харкові залишаться учбовий курінь, робоча дружина, комендатура та комендантська сотня булави дивізії. Ще, можливо, пара сотень слобожанців. Проти більшовиків у місті – цього досить.
– У місті – досить, – Артем старанно підводив старшин до своєї думки. – А поза містом? Ми що ж, повністю даруємо більшовикам та анархістам село? А ну як Чередняк зненацька завітає до Харкова?
Отаман булави з досадою поглянув на розвідника:
– Пане сотнику, я не кажу що мій план досконалий, – у голосі Вержбицького явно чулися нотки образи. – Так – чимось доведеться жертвувати. Кажіть краще, ви маєте якість пропозиції?
– Маю, – відповів Артем. – У мене зараз дві чоти біля Харкова і одна під Чугуєвом. Дивізійна розвідка ситуацію на фронті контролює гарно, і ми, фактично, дублюємо одна одну. Тому пропоную козаків корпусної кінної розвідки кинути по селах з метою встановлення стоянок та баз анархістів. Інформація про їхнє пересування значно спростить нам життя. А в разі потреби мої хлопці можуть посилити і харківську комендатуру.
– Слушна думка, – зрадів отаман булави.
Старшини задоволено кивали, Артемова ідея усім сподобалася. Очі повернулися до командувача.
– Ну гаразд, – погодився військовий старшина Загродський. – Добре. Удар ми витримаємо і червінців зупинимо. А що далі? На скільки часу нас так вистачить?
– Я вже зв’язався з корпусом, – у голосі отамана булави відчувалася радість художника, який робив на портреті останні мазки пензлем. – За тиждень, а може й швидше, до нас прибудуть чотири полки Республіканської дивізії і дивізіон Чорних Шликів. Залежно від обстановки це дозволить нам або замінити частини на передовій, або – нанести по більшовиках фланговий удар.
Командир дивізії ще трохи подумав і зважився:
– Добре, приймаємо. Діяти будемо за планом сотника Вержбицького. З одним єдиним зауваженням: ніяких рейдів у тилу. Розвідники повинні працювати без сну та відпочинку. Я мушу знати все про пересування червінців. Жоден їхній маневр не повинен лишилися поза нашою увагою. Повторюю – жоден! Тому всю розвідку негайно – на передову!
– Як же так? – здивовано спитав Вержбицький. – А хто ж відстежуватиме пересування Чередняка, Матяша та інших посіпак червоної Москви?
– Пане отамане булави, не морочте мені голову! – командувач зчепив зуби. Для себе він уже явно все вирішив. – У нас перед фронтом зовнішній ворог, а ви мене лякаєте якимись сільськими батьками. Більшовики – от головна наша загроза. Все другорядне – по боку, розвідка має займатися червінцями.
– А анархісти нехай тим часом руйнують наш тил, – саркастично зауважив Артем.
Командувач дивізії не приховував роздратування. Він не любив старшин, котрі наважувалися йому суперечити, і з насторогою ставився до представників вищого командування. Артем же

читати