Завантажити

від болю, і нічого не відповів – аж надто влучні питання поставив командир богданівців. Артем бачив – на місці командира полку імені Хмельницького міг опинитися кожен з присутніх. Відповіді на питання цікавили всіх без винятку.
– То що, розвідка червінців прохлопала? – глузливо поцікавився командувач дивізії.
– Перегрупування більшовиків для атаки нами було помічено вчасно, – сотник Вержбицький олівцем вказував на позначки та стрілки на мапі. – Отут і отут концентрація їхніх сил була визначена, і саме проти тих напрямків ми викопали траншеї та створили вогневі точки. Зрештою, атаку більшовиків на Білгород з трьох боків богданівці відбили. Незрозумілим лишається, як червінці протягли свої сили нам в тил…
– Дозвольте! – визвався Артем. – У Білгороді були мої розвідники, і я вже побалакав зі своїм бунчужним. Мої хлопці зловили і розговорили кількох типів, як з’ясувалося – анархістів з банди Чередняка. Вони повідомили, що Чередняк ще за кілька днів до штурму зібрав своїх горлорізів по селах вздовж залізниці Білгород–Харків. У певний момент його бандити нанесли удар. Боєздатність чередняківської банди невисока, але останнє пір’ячко коняці хребта ламає…
– Ще один доказ того, що Чередняк отримує накази з червоного Курська, – похмуро промовив вголос отаман булави дивізії.
Артем продовжував:
– І ще. На рішення командування богданівців остаточно вплинуло зникнення зв’язку. Дякувати Богу, що вони пішли на прорив, бо якби залишилися – їх би зараз гармати по площі нищили, а ми би про це і чутки не чули. А зв'язок у нас весь зав’язаний на залізницю. Висновок – залізничники підігрують більшовикам.
Очі присутніх повернулися до єдиної цивільної людини, яка була присутня на нараді. Губерніальний комісар Харківщини Сергій Тимошенко розвів руками:
– Нічим не можу вас обнадіяти, панове-старшини. Серед залізничників більшовицьку агітацію було розпочато ще за першої червоної навали. За гетьмана ленінцям удалося підбити залізничників на масштабний страйк. Тоді Державна варта провела масові арешти. Ситуацію переломили, ленінці у залізничних колах притихли. Але нещодавно за наказом Директорії всіх політичних в’язнів гетьманського періоду було випущено з в’язниць. Більшовицьке підпілля фактично відновило свою роботу повнійю мірою, а управління Держварти розбіглося, – губерніальний комісар обвів поглядом присутніх і сумно зітхнув: – Не хочу вас лякати панове, але залізничні комісари доповідають, що більшовики смітять грішми, немов Крези. За саботаж робочим обіцяють шалені суми.
– Саботажників і намовників – під арешт. На хліб і воду, – рявкнув збурений командувач дивізії. – І під військовий суд їх. Великим грошам – великий ризик. Що з німцями?
– Заперлися у своїх казармах в Харкові, – відповів отаман булави дивізії. – Командувач групи об’явив їм ультиматум: або вони займають попередні позиції і відновлюють кордон, або – ми не подамо їм рухомого складу. Німці не відповідають. Але що цікаво – до дому вони не поспішають також. Враження таке, наче вони тягнуть час.
– Зрозуміло, – командувач дивізії гучно хлопнув долонею по столу. – А тепер попрошу від усіх уваги. Я вважаю що ми повинні стрімким ударом відбити Білгород у червоних, назад. Треба зосередити полки імені Хмельницького та імені Дорошенка на підступах до міста. Для забезпечення чисельної переваги можна взяти полк з Харківсько-Слобідського кошу.
Артем посміхнувся. На його думку, єдине, чого бракувало Запорізькій дивізії у цій ситуації – це наступу на позиції чисельно більшого ворога. Судячи з пронизливих поглядів та глузливих посмішок, більшість старшин булави поділяла його думку.
– Які будуть пропозиції? – спитав командувач.
– Боюся за цих умов вв’язуватися в бійку через Білгород буде вкрай недоречно, – отаман булави похитав головою. – Варто нам зосередити сили на одній з ділянок – ми негайно здобудемо удар у фланг і тил. На боці більшовиків – значна чисельна перевага.
– А на наших тилах – банди анархістів та більшовицьке підпілля, – додав Артем. – Вся антиукраїнська гидота випущена з в’язниць Директорією, знову розпочала боротьбу проти нас за повної бездіяльності влади. Біля Катеринослава буянять банди Махна. На Слобожанщині, у нас під носом, бешкетують анархісти Чередняк з Сахаровим та більшовик Матяш. З Полтави Чорні Шлики викинули посіпак лівого есера Шинкаря – і тепер вони розбійничають по селах. Тут, у Харкові, щойно намагався підняти бунт більшовицький ревком. Вся ця мерзота кинеться на наші тили зразу ж, як тільки ми хоч трохи послабимо контроль. Якщо сьогодні ми кинемося в наступ на Білгород – завтра більшовики в’їдуть до Харкова на білому коні.
Командувач дивізії був аж явно незадоволений його зауваженням:
– Так що ж нам – сидіти і нічого не робити? Хай собі більшовики наші терени займають?
– Ну чому ж нічого? – інтонації у голосі сотника Вержбицького нагадували про доброго дідуся, який заспокоював надто гарячкуватого онука. – Аби ефективно протистояти більшовикам, треба збагнути, чого вони домагаються?

читати