Електронна бібліотека/Проза

так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Завантажити

Петлюри видали Декларацію – зараз нам її зачитають.
– Повертаються часи Центральною Ради? – поцікавився Донцов.
Марголін у відповідь замахав руками:
– Побійтеся Бога, панове! Центральна Рада – уже історія. Професор Грушевський, кажуть, пропонував поновити догетьманський лад. Але всім настільки очевидно, яку нервову лихоманку таке відновлення викличе серед народу, що висока Директорія вирішила почати усе з чистого аркуша.
– І яким суспільним ладом вона збирається обрадувати нас тепер? – спитав Шемет.
– Панове! Просимо всіх заходити до зали – покликали від входу. – Засідання починається.
Стіл на сцені був вкритий кумачем. Володимир Винниченко у гарному костюмі позирав на зал розслабленим поглядом переможця. Не менш задоволеним виглядав голова Українського Національного союзу Микита Шаповал – кремезний чоловік з густими вусами, вбраний у піджак і вишиту сорочку. Схиливши вухо, він задоволено слухав Миколу Порша – дужого молодика з фігурою гімнаста. Дещо відрізнявся від них Головний Отаман. Задумливий і зосереджений, цей гладко виголений вилицюватий чоловік розмістився наприкінці столу відсторонено, немовби ніяк не міг визначитися, де йому сісти – у президії чи у залі?
Коли представники партій розсілися по місцях, Винниченко вийшов на сцену. У нього був гарно поставлений голос і чітка вимова. Чергові фрази вітання та прославлення нової демократичної влади Шемет з Донцовом пропустили повз вуха. Їх мало цікавила риторика соціалістів. Набагато більше їм кортіло почути текст їхньої Декларації. Невдовзі Винниченко почав читати.
Голос хвилями розливався по залу:
– …Робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян, для повернення їх покривдженим… Директорія відмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Встановлено восьмигодинний робочий день. Знову установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів, – веселий голос голови Директорії відлунював від самих темних куточків залу. Слухачі ловили кожне його слово. – Так звані «пануючі класи» земельної, промислової буржуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і в управлінню державою.
Хлібороби перезирнулися між собою. Шемет гірко посміхнувся:
– Пануючі класи доказали шкідливість… А Центральна Рада, що втекла з Києва під навалою більшовиків, певно продемонструвала дивовижні організаційні здібності?
Донцов мовчазно кивнув. Промова голови Директорії його аж явно не радувала.
Винниченко на сцені заливався соловейком:
– Дбаючи про накопичування капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану. Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів…
У горлі пересохло від обурення. Шемет вражено поглянув на свого однопартійця.
– Бреше і не червоніє, – обличчя Донцова перетнула презирлива посмішка. – Хай він здобутки гетьманської промисловості порівняє з власними. Хіба то не він був генеральним секретарем Центральної Ради?
– Розквіт спекуляції! – передражнив Шемет. – Організована торгівля за гетьмана – це, виходить, спекуляція. А як тоді назвати розквіт чорного ринку за їхньої влади?
Проте Винниченка таки думки явно обходили. Оратор на сцені весь випромінював радість і натхнення до грандіозних звершень, які обіцяв слухачам. Він впадав в екстаз. Свої власні слова заводили його усе дужче і дужче, і невдовзі його емоції почали сягати рівня істерики.
– Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться й розкошують з праці класів трудових, класи, які нищили край і руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокістю й реакцією, не мають права голосу в порядкуванні державою! Директорія передає свої права і уповноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народної республіки…
Під серцем неприємно смикнуло. Зі сцени пролунали слова, які він найбільше боявся почути. Класи! Голова Директорії заговорив більшовицькими термінами.
– Вони що, повністю відсувають від влади ділових людей? – вражено запитав Донцов. – До чого тут класи? Це декларація Директорії чи партії більшовиків?
– От вам і Коновалець, пане Дмитре, – процідив крізь зуби Шемет. – Навіщо тут совдепи? Директорія сама собою вже великий совдеп.
Голос Винниченка слабнув і ставав рівнішим – він втомився накручувати емоційно себе і зал. Останні слова Декларації він прочитав розчулено, але з надією в голосі:
– Класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, цеб-то класам трудовим.
– Вітаю вас, пане Сергію, – прошепотів Донцов глухо, мов на цвинтарі. – Привид соціалізму часів Центральної Ради повернувся до нас знову. Щось мені підказує – із тим самим



Партнери