Завантажити

себе?
Чоловік хитрувато поглянув на нього:
– У себе, у себе. Де ж йому іще бути? А ти що ж, усе служиш? Накази виконуєш?
– Виконую. Військо тримається на наказах. Я можу пройти?
Інтонації в голосі Артемового співрозмовника можна було сприйняти і як співчуття, і як глузування водночас.
– Можеш, можеш. Накази треба гарно виконувати.
Настрій було зіпсовано. Чоловік, з яким щойно спілкувався розвідник, був відомий своєю показною зневагою до субординації, дисципліни та наказів командування. Військовий суд плакав по ньому гіркими сльозами. Але давнє знайомство з Головним Отаманом залишало його вчинки безкарними, а його самого ставило поза статутом. Артем взяв себе в руки і зайшов до кабінету. Отаман булави Запорізької дивізії сотник Вержбицький привітно зустрів представника розвідки корпусу і запропонував йому сідати. Обмінявшись вітаннями, Артем таки запитав:
– А чого це до вас приходив сотник Волох?
– Для того, для чого приходить до штабу дивізії командир Гайдамацького полку, – круглоголовий та вусатий отаман булави весело посміхнувся. – Інколи він обдаровує нас такою милістю.
– Він уже зустрівся з командувачем?
– Ні, – із сарказмом відповів сотник Вержбицький. – Прибіг, відзвітував, вислухав побажання і поїхав собі.
– А чого ж тоді так скоро?
– Та все те саме, що й завжди. Треба вертатися, мовляв, бо гайдамаки без свого батька довго не можуть. Отак ми з ним і живемо. За документами сотник Волох – штатний старшина, а за вдачею – типовий сільський батько. Почекайте, пане сотнику. Зараз підемо до командира дивізії.
Двері різко розчинилися і в кабінет вихором влетів один з осавулів.
– Пане отамане булави! Білгород здано більшовикам!
_______________
Гордієнківець – боєць полку кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка. Полк було розформовано за протигетьманський виступ, але за Директорії він був відновлений знову.
Гайдамака – у даному випадку боєць Гайдамацького полку Запорізької дивізії. Одностроєм полку були сірий бешмет та сіра черкеска.
Корда – довгий, до 7 м, шкіряний ремінь або шнур, закріплений до кільця вуздечки, який дозволяє ганяти коня по колу. Коня ганяють як з метою тренування, так і аби вибігати тварину після стояння у стійлі.
Джура – ординарець в армії УНР та УД.
Дорошенківець – козак полку імені Дорошенка. Кінна сотня Дорошенківського полку носила шапки із зеленими шликами і форму, схожу на драгунську російського зразка.
Кецуноана – (з японської, лайливе) дупа.


* * *

Військовий старшина Олександр Загродський, молодий круглолиций командувач Старої Запорізької дивізії, зовні нагадував театрального актора. Його любили жінки. Як колишній командир прославленого в боях з більшовиками полку імені Дорошенка, він уже був овіяний славою та легендами. І лише одна вада псувала всі ці переваги – військовий старшина Загродський украй непевно почувався на своїй посаді.
А ситуація потребувала точних та виважених рішень. Командувач нервував. Дивізією він командував менше місяця.
– Отаман булави, докладайте. Що, лихий його дери, сталося з Білгородом?
– З Білгородом? Його взяли, – сотник Вержбицький спробував звично пожартувати, але зустрівся із недобрим поглядом свого командира. – Перепрошую. На шосе біля Іванівського німецький патруль відкрив вогонь по більшовиках. Від подальшої перестрілки німці ухилилися, натомість відвели свої частини до міста, завантажилися у вагони і гайнули на Харків. А червоні навалили на Білгород з трьох боків. Курені полку імені Богдана Хмельницького склали червоним опір і відбили їхні атаки. Але несподівано місто було атаковане з тилу – вздовж залізниці з боку Харкова. Додатковий фактор – від самого початку бою між Білгородом та штабом дивізії зник зв'язок. За таких умов командир богданівців прийняв рішення прориватися на Харків. Білгород, Вовчанськ та Тамарівка нині зайняті більшовиками.
Протягом усієї доповіді командувач дивізії сидів похмурий і не відривав погляду від столу. Лише коли отаман булави закінчив, військовий старшина Загродський підняв погляд на молодого старшину, що сидів під стіною.
– Герой, трясця!.. – приємний голос командувача від обурення зривався на писк. – Ну, розкажи нам, як ти дожився до життя такого?
На докір командувача командир Богданівського полку відповів спокійно і впевнено:
– Та розповім – чого там! Але й ви мені розкажіть, панове-командири. У нас з більшовиками зараз як: – війна чи добросусідство? Я мав наказ – за всяку ціну уникати з ними сутичок. Мені не повідомляли ані про відміну цього наказу, ані про якесь загострення. Натомість мене попередили про угоду з ленінцями, мовляв, з їхнього боку відбудеться низка атак, аби відволікати гетьманське військо. То мене до сказу цікавить – це більшовиків попередити забули, що гетьманського війська більше не існує? – командир богданівців кипів від обурення. – Чим я завинив? Тим, що Білгороду не втримав, чи може, тим, що наказав козакам відкривати вогонь?
Командувач дивізії скривився, мов

читати