Завантажити

полки треба було приберегти до моменту, коли білі та більшовики знесилять одне одного. Аби потім прийти і добити більшовиків остаточно.
Артем хмикнув. Генерал казав дуже переконливо, та Артема продовжували гризти сумніви. Забагато питань набралося у нього до представника влади.
– Може воно й так, пане генерале, – промовив старшина. – Але як тоді бути з відвертими єдинонеділимщиками на високих посадах? Як бути з губернськими старостами Залеським та Чарторижським? Як бути з призначенням в командири Запорожців генерала Бочковського?
Генерал розвернув своє крісло і сів обличчя до гостей.
– Це, сотнику, не задум і не злочин, а набагато гірше. Це – помилка, – відповів генерал Рогоза. – Бочковський був досвідчений хоробрий генерал. Кавалер Георгіївської зброї! Він командував 3-ю дивізією – і нічим себе не заплямував. Ну хто знав, що, потрапивши до запорожців, він налаштує проти себе всіх своїх підлеглих? Ми чистили армію та адміністративний апарат від таких людей. Зрештою – Заліського та Чарторижського з посад усунуло не повстання, а гетьманська адміністрація!
– А потім понабирала нових єдинонеділимщіків! – глузливо зауважив Артем.
Тепер уже збурився генерал Рогоза:
– Міністр МВС пан Кістяковський кликав на відповідальні посади представників українських соціалістів – жоден не погодився! Кого нам було ставити на керівництво повітами – селюка від сохи? Ми готували військову, земельну, освітню реформи! Ми створили тепличні умови для торгівлі та кооперації! Ми відбудували промисловість! У нас було безліч проектів, які треба було втілювати. А що робили Винниченко з Шаповалом? Лише владу лаяли?
У розмову знову втрутився Сергій Шемет:
– Пане генерале, ви дуже переконливо нам все це розповіли. Ще трохи – і я сам побіжу захищати гетьманську владу. Але! Ви забули згадати про те, без чого повстання ніколи б не набуло такого розмаху. Скажіть нарешті, якого чорта вам знадобилася Грамота про федерацію України з Росією?
Генерал на ці слова не збурився. Він жестом вказав гостям на диванчик під стіною. Розповідав він цілком спокійно:
– Після того як в Німеччині сталася революція, частини Німецької армії почали рватися додому. Україна опинилася без армії – за нашими планами перший призив мав відбутися у листопаді. Закінчити формування ми планували у квітні 19-го. Отут, користуючись нагодою, ваші друзяки-соціалісти заходилися збирати Національний Конгрес, як вони казали – аби легітимізувати владу гетьмана. Державній варті ця ідея від самого початку не сподобалася. У нашому аж надто захопленому соціалістичними ідеями суспільстві такий конгрес сам собою викликав чималий неспокій. А з партій, які виступили ініціаторами Конгресу, аж надто помітно стирчали червоні вушка Леніна та Троцького. Гетьман доклав усіх сил, аби в конгресі прийняли участь ви, хлібороби, Партія соціалістів-федералістів та Народна громада – його власна партія. Ви мали урівноважити вплив соціалістів.
– Ми ніколи не були такими вже переконаними гетьманцями, – зауважив Сергій Шемет.
– Принаймні ви – люди зі здоровим глуздом і реальним поглядом на ситуацію, – відповів генерал. – Але як ви знаєте – гетьман відмінив конгрес. Напередодні його відкриття «свідомка» заарештувала начальника гетьманської охорони полковника Аркаса. І от від нього Варта дізналася, що у соціалістів уже все готове до повстання і що відбудеться воно незалежно від рішення конгресу. Ба більше – соціалісти на той момент уже створили Директорію. Свої домовленості з міністрами, військовими та селянськими отаманами вона підігрівала чималими грішми…
– Звідки в них такі кошти, хотів би я знати? – зауважив лідер хліборобів. – Невже з їхніх кооперативів?
– З Москви, – відповів генерал Рогоза.
Артема мов на вуглини посадили. Він вскочив. Розгублено подивився на генерала. Стиснув кулаки.
– Невже це правда? Так вони?!
– А ви й не знали? Геніально! Та в Києві про це на кожному стовпі написано! – поблажливо відповів генерал. – Сотнику-сотнику, запорожцю ви мій! Ви прибігли нам розповідати про більшовицьку загрозу, після того як уже місяць працюєте на партію, фінансовану російськими більшовиками.
Артем не сів, а якось впав на диван. огРОгРоВін відчував себе закінченим йолопом.
– А хіба ви не бачите, що більшовицькі ревкоми та комісари Директорії діють спільно? – посміювався генерал. – Ви гадаєте, це робиться через добру волю ленінців? Та ні! Винниченко з Шаповалом вже давно більшовикам продалися. Ці потвори мати рідну продадуть, аби тільки на владу повернутися. Скажіть, сотнику, хіба не це називається державною зрадою?
Артем промовчав. А Сергій Шемет схвильовано спитав:
– І до чого тут Грамота про федерацію?
– З ким? З Росією? – спитав генерал та простягнув хліборобові олівець. – Пане Шемене, на стіні мапа світу. Зробіть милість, покажіть мені там Росію!
– Пане генерале, не треба блазнювати, – відповів лідер хліборобів. – У Грамоті було чітко сказано що відродження Росії почнеться з України. Ви апріорі повернули нас до

читати