Електронна бібліотека/Проза
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
вибивати люльку. – Чуєте стрілянину? Це сьогодні більшовицьке підпілля навалило на казарми гетьманського ескорту. Половина ескорту була у приміщенні – вони утримали будівлю. Гетьман був змушений кинути в бій другу частину і сам залишився без охорони. Все це відбувається прямо у центрі Києва. Пане сотнику, ваші командири цих більшовиків стережуться чи якихось інших?
Артем відчув, як неприємно смикнуло у грудях. З’явилося бажання відповісти різко і брутально. Та він промовчав – не пасувало сотникові грубіянити генералам. Заговорив лідер хліборобів:
– Пане генерале, саме через цю загрозу ми тут. Ви самі бачите – все руйнується. Загони Петлюри завітають з дня на день. Пане генерале, у ваших силах все врятувати. Чому ви відкидаєте пропозицію полковника Болбочана? Пан Горач – зв’язковий. Достатньо пустити його на телеграф і запорізькі полки…
– Які полки? Запорізькі? Ті самі, що зрадили свого гетьмана? – насмішкувато перепитав генерал.
Клубок люті підкотив Артемові під горло. А генерал відрубав прямо в очі:
– Не вам сотнику, а йому… йому, Петрикові Болбочану, я маю говорити все те, що говорю нині вам. Йому, разом з Генденрайхом, Парфенівим, Загродським, Сильванським, Алмазовим та іншими запорожцями. Ви-запорожці знехтували простим армійським заповітом – «накази не обговорюють». Тому ви – зрадники!
І отут Артема прорвало:
– Та ладно вам, пане колишній міністр, – промовив він розлючено. – Не треба корчити з себе гетьмана Мазепу, зрадженого власною старшиною. Я нічого не забув. Ми лили кров за вільну Україну, а що отримали? Ваша адміністрація скрізь розсадила офіцерів старого штибу! Єдинонеділимщиків!
Генерал опік Артема поглядом, сповненим обурення.
– Геніально! Так чому ж до нас не завітали генерали-українці? Де вони поділися?! Де люди, здатні керувати полками, дивізіями, корпусами, арміями? Де? Сотнику, ви можете очолити дивізію? Здатні сформувати штаб? Готові налагодити оперативне планування, постачання, пересування та постій частин? Ви маєте відповідну кількість фахових підлеглих, здатних обійняти посади у своєму штабі? А у повіті? А у місті? Відповідайте, ну ж бо! Для оборони країни нам треба сформувати 300-тисячну армію. Ким заповняти старшинські посади?
Артем осікся. Він не мав, що відповісти. Він уже бачив, з яким скрипом займалися посади у Запорізькому корпусі. Заговорив Сергій Шемет:
– Ви вирішили поставити на командні посади фахівців, не звертаючи уваги на їхні переконання, – промовив він, ніби не запитуючи, а підтверджуючи факт. – Але ж ці люди ворожі Україні! Вони ніколи б не лишилися на службі в нас, маючи вибір між Україною та імперією!
Генерал лише посміхнувся:
– Пане хліборобе, ніколи не кажіть «ніколи». Ані я, ані генерал Прісовський до осені 17-го ні про яку самостійну Україну навіть не мріяли. Війна під певним прапором робить з людьми дивовижні речі. Вчорашній єдинонеділимщик стає переконаним самостійником. Шар єдинонеділимщиків не мав бути довічним, українці мусили набратися в них розуму та досвіду, а потім – замінити.
– А офіцерські полки? – спитав Шемет. – Це ж суто білогвардійські формування!
– Правда ваша, – погодився генерал Рогоза. – Але це – не вся правда. Бо офіцерські полки насправді формувалися не для України. Вони клялися померти «за Русь Святую» і ми вирішили не позбавляти їх цієї насолоди. Їх збиралися відправити або на Дон до Денікіна, або – охороняти зайняті німцями терени Курляндської та Новгородської губерній. Вони б ринули воювати за свої ідеали – і пішли з України назавжди.
Запорожець і хлібороб дивилися на генерала розгубленими від подиву очима. Те, що він розповідав, не лізло в голову. Зі слів генерала виходило, що білогвардійські формування створювалися не для ліквідації української незалежності, а навпаки – для її зміцнення. У це важко було повірити.
– Панове, ми ніколи не мали ілюзій: варто з України піти німцям – до неї миттю завітають більшовики, – розповідав генерал Рогоза. – Сотнику Горач, ви ж бачили «рай» на червоних теренах. Ви самі казали мені, що там – голод і злидні. Для Червоної Москви опанування України – справа виживання. Їм потрібен наш хліб цьогорічного врожаю. Навколо Троцького і Леніна зібралися генерали старого царського генштабу. Саме вони, а не фанатики-комісари насправді формують Червону армію. Я знав багатьох з них – то імперіалісти до самх кісток. Убезпечитися від них ми можемо лише в один спосіб – допомогти здолати їх Добровольчій армії.
– Добровольцям? Денікіну? – вигукнув вражений хлібороб. – Але ж вони…
– Знаю! – відрубав генерал. – Добровольці не визнають незалежної України. Але вибір у нас небагатий. Можна прийняти весь удар на себе, а по перемозі лишитися сам на сам з Денікіним, який самого факту існування України не визнає. А можна передати ініціативу Денікіну – і хай воює та посилає на смерть свої найкращі частини! Ми навіть допомогли б йому – офіцерськими полками та частинами, що найбільш симпатизують «єдиній та неділимій». А найбільш патріотичні, найбільш віддані Україні
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”