Завантажити

русалкам, але та відмовилася викидати знак любові, що був їй дарований її героєм. А герой тим часом… Зігфрид не тільки забув свою валькірію, та не тільки вирішив побратися з іншою – він ще й заходився видавати заміж за іншого саму Брунгільду. Нещасна валькірія не здогадувалася, що її милого обпоїли зіллям, яке вщент позбавляло пам’яті. А в підсумку – герой був підступно вбитий сином карлика-нібелунга, який сам хотів володіти заповітним скарбом. У фіналі убита горем Брунгільда кинулася в поховальне багаття разом з перснем… і цим знищила і себе, і світ богів.
З гордим ледь стриманим відчаєм лунав зі сцени її спів:

Echter als Er schwur keiner Eide;
Treuer als Er hielt keiner Vertrage;
Lautrer als Er liebte kein Andrer!
Und doch, alle Eide, alle Vertrage, –
Die treueste Liebe –
Trog keiner wie Er! –
WiBt ihr, wie das ward?*

У глибині сцени підсвічений червоними прожекторами дим помалу ховав з очей фігури богів і богинь. А грізним перснем прямо перед очима глядачів весело гралися три русалки. Світ богів добіг кінця. Починалася нова історія світу, у якій старим богам не було місця. Оркестр взяв фінальний акорд. Зал вибухнув оплесками.
Тетяна витерла хусточкою сльози і сама гаряче захлопала в долоні.
– Браво! Браво!
На сцені світ загинув через зраджене кохання. В житті він гинув через безмежне себелюбство, непоступливість та властолюбство головних героїв. На жаль, цей клубок протиріч розібрати було значно важче, ніж просто знайти перстень Нібелунгів. Події веремією пролетіли у свідомості Артема. Натовпи червоноармійців на станції… Полковник Болбочан над мапою… Глузлива посмішка військового міністра… Недовірливі очі хліборобів…
Перстень Нібелунгів!
В опері все було так просто і ясно. Один перстень міг світ загубити і світ врятувати. Та Артем не був Зігфридом. Він не міг вирішити долі світу. Натомість – він не забував про свою Брунгільду.
Старшина випростався на ноги і запропонував Тетяні руку. Дівчина глибоко зітхнула, взялася і прилинула до нього вся. Її очі палали.
Всі розмови у фойє були тільки про одне – наскільки вдало зіграв оркестр та як гарно впоралися зі своїми партіями актори.
– Ну, пані моя! Погодьтеся, Брунгільда у виконанні пані Воронець-Монтвід була незрівнянна.
– А міня, гаспада, признацца, павєсєліла ета калізія. Тридцаті с чєм-та лєтняя Брунгільда рядам с савсєм юним Зігфрідам!
– Але погодьтеся, у Івана Стешенка – велике майбутнє!
– Ну не скажіть! Порівняно з Адамом Дідуром…
– Ек ви хватілі! Ви єщьо і Саламію Крушельніцкую в Києв заманітє!
Тетяну було не зупинити. Причарована виставою, вона жадала поділитися своїми враженнями тут і зараз же. Природно – ділилася вона з Артемом.
– Це було дивовижно! Я просто не сподівалася побачити таку гарну постанову такого складного твору! Актори просто перевершили самих себе. Так грати і так влучно передавати емоції здатні тільки видатні таланти! Ти відчув?
– Ще б пак, – відповів запорожець. – Коли Зігфрид почав згадувати Брунгільду, а Хаген примірявся, як його вдарити списом у спину, я ледве не заволав «Лягай!».
Тетяна здивовано поглянула на нього і приснула в кулак. Певно – вона детально уявила собі цю сцену. Поки Артем застібав ремінь та портупею, Тетяна розправила комір пальто біля дзеркала.
– І все ж таки світ богів не зумів себе зберегти, – промовила вона задумливо. – Вотан сидів у своїх чертогах та чекав, допоки усе вирішиться саме. А варто було просто навідатися до Брунгільди і попросити її віддати перстень.
– Валькірія і сама мала б розуміти усі наслідки своїх вчинків, – зауважив Артем. – Все ж таки особисте особистим, а долю цілого світу не може вирішувати одне почуття.
Тетяна поглянула на нього з осудом.
– Як ти можеш, Артеме? Вона ж шалено любила свого Зігфрида!
До Тетяниного дому шлях був неблизький, проте Артем з Тетяною вирішили пройтися пішки. Переповнені враженнями, вони неспішно прямували майже безлюдними вулицями, освітленими барвистими ліхтарями.
– Вона ж не знала про підступ! Не знала про заколот проти них, – казала Тетяна. Її плече постійно терлося о плече Артема. – Вона й уявити не могла, що людина, яка клялася їй у вічному коханні, раптом проміняє її на іншу. Ти подумай лишень який це для неї був біль!
– А він не просто обрав іншу, – погодився Артем. – Вона була схована за стіною вогню, за яку зайти був здатен тільки Зигфрід. А він вивів її звідти – для іншого.
– Отож бо! – погодилася Тетяна. – Коли кохана людина іде геть – це болюче, але терпимо. Коли вона іде до іншої – це набагато гірше. Але пережити можна. Та коли людина, яка щойно клялася тобі у любові сама, заходиться віддавати тебе іншому? Яке приниження! Це ж як треба зневажати дівчину?!
– Уявляю собі… – мовив Артем.
– Нічого ти не уявляєш, – заперечила Тетяна. – Ти хлопець – тобі не збагнути. Вона чекала на нього. Вона кожної миті до нього линула. Вона не послухалася сестри і не віддала перстень, хоча ішлося про

читати