Електронна бібліотека/Проза

так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Завантажити

попрямували за Артемом, а біля повороту у провулок оточили. Час прискорив біг.
Перехожий в залізничному бушлаті кинувся на Артема зі спини. Рука з кастетом сунула вперед – і провалилася в безодню. Спина запорожця зустріла груди нападника, рука лягла під пахву, Артем підсів і крутнувся за напрямком удару. Залізничник гепнувся спиною на бруківку. З його горлянки вирвався лише короткий зойк – щось середнє між скрипом та скигленням.
Чималий досвід багнетних атак ставав у нагоді саме в такі хвилини. Селюк у кожухові на бігу розкручував ланцюг. Удар ногою в черево склав його, мов закриту книжку. На плечах в Артема повис офіцер. Правиця підхопила ворожий лікоть і врятувала від придушення, тіло подалося вбік, і запорожець припік офіцера ліктем під дих. Нападник заохав і ослабив хват. Артем додав йому ліктем в перенісся. Удар у щелепу відправив офіцера на сніг.
На нього зразу ж напав інший офіцер, певно – вправний боксер. Удари були настільки влучні, що запорожець ледве ухилявся. Кісточка чиркнула Артемову вилицю. Ціпок, що цілив йому в потилицю, старшина-розвідник відчув спиною. Стрибок убік. Удар ногою в черево.
Відстань розірвалася. Противники обходили його з боків. Міщанин загрозливо розмахував ціпком. Офіцер витяг з-за вилоги шинелі артилерійський тесак-бебут*. Артем вивільнив з піхов кубанський кинджал-каму*. Лезо лягло по-кавказьки – вздовж передпліччя.
– Ви хто такі? Чого вам треба? – гукнув їм Артем. – Що я вам зробив?
– Многа чєсті для тєбя зробіть нам шота, падла самастійная, – презирливо кинув йому захеканий офіцер.
Командував тут явно, міщанчик.
– Нідаацинілі ми тєбя, мазєпінєц, – мовив він спокійно. – Да нічіво. Січас падохніш.
Міщанин заревів і кинувся на нього. Лезом кинджала старшина відбив дерев’яну палицю і ледве не встромив зброю нападнику в шию. Міщанин пірнув йому під руку. Просвистів бебут. Артем відскочив, але офіцер сунув за ним. Тесак, що цілив у живіт, був збитий кинджалом Артема. І знову над головою запорожця здійнявся ціпок.
Грюк кількох пар важких солдатських чобіт привернув увагу усіх зразу.
– Хальт! – почулося з боку вулиці. – Ваффен ауф дем боден! Хьот ауф цу кемфен!
Нападники чкурнули вздовж вулиці. За ними побігла трійка вояків-німців з гвинтівками навперейми.
– Хальт! Штопен зі!
Артем і не думав опиратися.
_______________
Бебут – півметровий кривий кинджал. Вважається традиційною зброєю кубанських пластунів. В російській армії був холодною зброєю кулеметників, розвідників та артилеристів.
Кама – прямий двосічний кинджал. Елемент національного костюму кавказьких народів та кубанських козаків. До українського війська кама прийшла разом з модою на кубанські черкески і стала зброєю кіннотників і старшин.


* * *

В управлінні Державної варти робота кипіла, незважаючи на ніч. Офіцери в російських одностроях з гетьманськими погонами вибігали з кабінету і забігали знову. В одному куті добряче пом’яті міщанчик, офіцер та залізничник демонстративно відмовчувалися на питання слідчого. В іншому куткові за столом чорнявий держвартовець з гусарськими вусами мучив запитаннями Артема.
– Пане слідчий. У вас на столі разом з моїм старшинським посвідченням лежить документ, що дозволяє мені перебувати в Києві та вільно пересуватися містом без права виїзду, – пояснював запорожець. – Дозвіл підписано генералом Рогозою – військовим міністром Української Держави. У міністерстві вам дадуть пояснення щодо моєї персони. Сам я розповісти про те не можу – вибачте, це державна таємниця. Якщо військового міністра вам турбувати не з руки – воля ваша. Ви можете зателефонувати до слідчого Терещенка з вашого департаменту. Номер телефону я вам надав.
– Ви цього слідчого Терещенка маєте на увазі? – глузливо поцікавився слідчий.
До кабінету увійшов вусатий кремезний чоловік із зовнішністю вчителя фізики – той самий що допитував запорожця минулого разу. В Артема щелепа відвисла. Рефлексивно він скочив зі стільця, клацнув каблуками і завмер по стійці струнко. Рамена слідчого прикрашали клиновидні погони з двома смугами і двома клепками – полковник.
Слідчий витягнувся так само.
– Пане заступнику начальника Освідомчого відділу! Оперативна група проводить попередній допит учасників збройної сутички на вулиці…
– Відставити, – буркнув полковник Терещенко. – Сотнику Горач, ви цілі?
Артем хмикнув. Існував невеликий вибір осіб, які могли б організувати цей напад.
– Халтурять ваші підлеглі, пане полковнику, – промовив Артем зневажливо. – Одного запорожця здолати – і те не змогли.
Полковник нагородив його довгим пронизливим поглядом. Потім – рушив до нападників. Він взяв зі столу та переглянув вилучені у них документи. Слідчій щось йому пояснював скоромовкою.
– Панове, ви напали на цього старшину, – звернувся до них Терещенко. – Постарайтеся пояснити мотиви вашого вчинку.
Міщанчик кинув на полковника погляд, сповнений люті.
– Я нічєво нє сабіраюсь паяснювать мазєпінцам і предатєлям абщєрускава дєла. На



Партнери