Завантажити

попрямували за Артемом, а біля повороту у провулок оточили. Час прискорив біг.
Перехожий в залізничному бушлаті кинувся на Артема зі спини. Рука з кастетом сунула вперед – і провалилася в безодню. Спина запорожця зустріла груди нападника, рука лягла під пахву, Артем підсів і крутнувся за напрямком удару. Залізничник гепнувся спиною на бруківку. З його горлянки вирвався лише короткий зойк – щось середнє між скрипом та скигленням.
Чималий досвід багнетних атак ставав у нагоді саме в такі хвилини. Селюк у кожухові на бігу розкручував ланцюг. Удар ногою в черево склав його, мов закриту книжку. На плечах в Артема повис офіцер. Правиця підхопила ворожий лікоть і врятувала від придушення, тіло подалося вбік, і запорожець припік офіцера ліктем під дих. Нападник заохав і ослабив хват. Артем додав йому ліктем в перенісся. Удар у щелепу відправив офіцера на сніг.
На нього зразу ж напав інший офіцер, певно – вправний боксер. Удари були настільки влучні, що запорожець ледве ухилявся. Кісточка чиркнула Артемову вилицю. Ціпок, що цілив йому в потилицю, старшина-розвідник відчув спиною. Стрибок убік. Удар ногою в черево.
Відстань розірвалася. Противники обходили його з боків. Міщанин загрозливо розмахував ціпком. Офіцер витяг з-за вилоги шинелі артилерійський тесак-бебут*. Артем вивільнив з піхов кубанський кинджал-каму*. Лезо лягло по-кавказьки – вздовж передпліччя.
– Ви хто такі? Чого вам треба? – гукнув їм Артем. – Що я вам зробив?
– Многа чєсті для тєбя зробіть нам шота, падла самастійная, – презирливо кинув йому захеканий офіцер.
Командував тут явно, міщанчик.
– Нідаацинілі ми тєбя, мазєпінєц, – мовив він спокійно. – Да нічіво. Січас падохніш.
Міщанин заревів і кинувся на нього. Лезом кинджала старшина відбив дерев’яну палицю і ледве не встромив зброю нападнику в шию. Міщанин пірнув йому під руку. Просвистів бебут. Артем відскочив, але офіцер сунув за ним. Тесак, що цілив у живіт, був збитий кинджалом Артема. І знову над головою запорожця здійнявся ціпок.
Грюк кількох пар важких солдатських чобіт привернув увагу усіх зразу.
– Хальт! – почулося з боку вулиці. – Ваффен ауф дем боден! Хьот ауф цу кемфен!
Нападники чкурнули вздовж вулиці. За ними побігла трійка вояків-німців з гвинтівками навперейми.
– Хальт! Штопен зі!
Артем і не думав опиратися.
_______________
Бебут – півметровий кривий кинджал. Вважається традиційною зброєю кубанських пластунів. В російській армії був холодною зброєю кулеметників, розвідників та артилеристів.
Кама – прямий двосічний кинджал. Елемент національного костюму кавказьких народів та кубанських козаків. До українського війська кама прийшла разом з модою на кубанські черкески і стала зброєю кіннотників і старшин.


* * *

В управлінні Державної варти робота кипіла, незважаючи на ніч. Офіцери в російських одностроях з гетьманськими погонами вибігали з кабінету і забігали знову. В одному куті добряче пом’яті міщанчик, офіцер та залізничник демонстративно відмовчувалися на питання слідчого. В іншому куткові за столом чорнявий держвартовець з гусарськими вусами мучив запитаннями Артема.
– Пане слідчий. У вас на столі разом з моїм старшинським посвідченням лежить документ, що дозволяє мені перебувати в Києві та вільно пересуватися містом без права виїзду, – пояснював запорожець. – Дозвіл підписано генералом Рогозою – військовим міністром Української Держави. У міністерстві вам дадуть пояснення щодо моєї персони. Сам я розповісти про те не можу – вибачте, це державна таємниця. Якщо військового міністра вам турбувати не з руки – воля ваша. Ви можете зателефонувати до слідчого Терещенка з вашого департаменту. Номер телефону я вам надав.
– Ви цього слідчого Терещенка маєте на увазі? – глузливо поцікавився слідчий.
До кабінету увійшов вусатий кремезний чоловік із зовнішністю вчителя фізики – той самий що допитував запорожця минулого разу. В Артема щелепа відвисла. Рефлексивно він скочив зі стільця, клацнув каблуками і завмер по стійці струнко. Рамена слідчого прикрашали клиновидні погони з двома смугами і двома клепками – полковник.
Слідчий витягнувся так само.
– Пане заступнику начальника Освідомчого відділу! Оперативна група проводить попередній допит учасників збройної сутички на вулиці…
– Відставити, – буркнув полковник Терещенко. – Сотнику Горач, ви цілі?
Артем хмикнув. Існував невеликий вибір осіб, які могли б організувати цей напад.
– Халтурять ваші підлеглі, пане полковнику, – промовив Артем зневажливо. – Одного запорожця здолати – і те не змогли.
Полковник нагородив його довгим пронизливим поглядом. Потім – рушив до нападників. Він взяв зі столу та переглянув вилучені у них документи. Слідчій щось йому пояснював скоромовкою.
– Панове, ви напали на цього старшину, – звернувся до них Терещенко. – Постарайтеся пояснити мотиви вашого вчинку.
Міщанчик кинув на полковника погляд, сповнений люті.
– Я нічєво нє сабіраюсь паяснювать мазєпінцам і предатєлям абщєрускава дєла. На

читати