Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
дівчатам подобається слухати про дивовижні подвиги, але Тетяну вони не цікавили взагалі. Дівчина спритно переводила розмову в інший бік.
– Ой, Артеме, розповіси мені краще про свою маму. Ну, пам’ятаєш? Ти почав був розповідати, як вона того пана обставила…
Варто було Артемові згадати про батьків та рідне місто – і вся пересторога злітала з нього, мов павутина. Він розслаблявся та ставав напрочуд відкритим і доступним. Про будні мамчиної майстерні, про конкуренцію з кравцями-євреями й про те як дотепно його мамця перехоплювала нових замовників, він розповідав із сяючими очима.
– І що, взяла і розідрала? – питала вражена Тетяна.
– Та кажу ж тобі! Бере мамця спідницю пані Гаченчихи – і як потягне! А спідниця – трісь по шву. Пані Гаченко в крик, а мамця їй свою спідницю кидає – дери, сусідонько! Не соромся!
– Ой, а в мене в магазині таке було!.. – підхоплювала розмову дівчина.
Сірого неба торкнулися сутінки, і місто повільно занурилося в темряву. На вулицях почали запалювати ліхтарі. Тетяна озирнулася навколо. Слабкі вогники нагадали їй барвистих метеликів над літнім лугом.
– Здається, нам час рушити до мого дому, – зауважила вона.
– Ти чимось занята сьогодні ввечері?
– Зайнята. І ти теж зайнятий, – відповіла Тетяна і нахабно зазирнула йому в очі. – Тітонька запрошує нас на вечерю. Я сподіваюся, шляхетний лицар не наважиться скривдити тендітну панну відмовою?
Шляхетний лицар тендітну панну, природно, не скривдив. Вдома на них чекав накритий стіл. Пані Олександра, Тетянина тьотя, про щось захоплено спілкувалася з літнім сивим паном з коротенькою борідкою та у пенсне. Тетяна познайомила тітоньку зі старшиною, а та Артема – з гостем.
– Пан Василь. Інженер. Чесна і шляхетна людина. І наш старий знайомий.
На кілька хвилин Тетяна залишила їх самих. Ще до виходу на прогулянку вона приготувала для цієї вечері новеньку легку модну сукню і тепер збиралася вразити своїм виглядом молодого старшину. Дівчина швидко поправила зачіску, розправила квіткові візерунки та піднятий під самі груди поясок. Спідниця, модно вкорочена майже до самих литок, кокетливо відкривала стрункі ніжки у панчохах та лакованих гостроносих туфлях. Розширені очі та відвисла щелепа Артема повідомили самі за себе – задум їй удався. Старшина був убитий наповал.
Поки її не було, тітонька та інженер розпитували гостя про події у Харкові. Щоразу, як Артем згадував про чергову перемогу запорожців, пан Василь урочисто здіймав палець і задоволено промовляв:
– О! От воно, пані Олександро! Я завжди казав, що вони доведуть таки цей народ до білого жару. Хай тепер смакують бурхливим народним опором!
– Ви абсолютно праві, пане Василю, – завзято погоджувалася з ним Тетяна. – Офіцери-єдинонеділимщики у Харкові донедавна почувалися хазяями. Та варто було бойовим товаришам пана Артема перебрали владу до своїх рук – і всі вони враз поставали лагідним та ввічливими. Харківська опера наступного ж дня поставила «Наталку-Полтавку», і уявіть, у фойє звучала сама лише українська мова! Українська інтелігенція Харкова скинула нарешті свою звичну пересторогу. Тепер вона може бути сама собою!
Тетяна раювала. Життя здавалося їй дивовижним. Примару поновлення Імперії її країна нарешті скинула. Тепер ніхто не заважав українцям втілювати в життя їхню споконвічну мрію – будувати багату й щасливу державу. Плани переповнювали дівчину. Тільки закінчити цю дурну війну! Тільки покінчити нарешті, з гетьманом! Голова ішла обертом від мрій про щасливе майбутнє, яке тепер всім їм судилося!
Псувала її настрій лише кисла пика Артема. Старшина дивився у вікно і про щось зосереджено міркував. Назвати його щасливим – не повертався язик.
– Пане Артеме! На вас подіяло перебування в гетьманському Києві? – грайливо спитала вона. – Що викликало таку похмурість?
– Та знаєш, я приїхав з кордону, – відповів Артем. – Там становище на оптимізм не надихає аж ніяк. По той бік – більшовики. Німці кордон уже фактично не охороняють. Нам самим його і не втримати – бракує війська. А тут – заколот усередині держави.
– Але ж ви маєте визнати, що саме гетьман несе цілковиту відповідальність за такий стан речей. Що заважало йому створити військо? – зауважив інженер.
Слів про більшовицьку загрозу він мовби не почув.
– Отут за гетьмана вступлюся я, – відповіла пані Олександра. – Створити військо пану гетьманові заважали німці. Пане Артеме, чи я права?
– Цілковито, – відповів старшина. – Після походів на Крим і на Донбас Запорізький корпус скоротили саме на вимогу німців. А вже командувача-єдінонєдєлімщіка нам поставили від щирих гетьманських милостей.
– От бачте, пане сотнику, – мовила Тетяна. – Вам у командувачі корпусу поставили імперіаліста. А уявіть реакцію українців Слобожанщини, коли губернським старостою Харківщини призначили Петра Залєсского – типового царського генерала, самодура та солдафона?! Я пам’ятаю день його призначення – в опері як раз грали «Різдвяну ніч» Лисенка. Генерал запізнився до початку вистави, завітав до
Останні події
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»