Електронна бібліотека/Проза
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
повідомили, що не мають нічого проти Незалежної української держави. Вони вимагають тільки, аби від влади був усунутий германофільський уряд. Схоже виною всіх наших бід – таки оточення гетьмана, яке його підступно дурить.
– Не зовсім так, – відповів Донцов. – Федерації з Росією рішуче вимагає Франція. Її неважко зрозуміти. Царська Росія лишила по собі скажені борги. Французи сподіваються, що розрахується з ними Біла армія Денікіна після перемоги над більшовиками. Що характерно – гетьман нині свої надії також пов’язує з Францією…
…Артем гірко скривився. Теревені хліборобів змусили його занудьгувати. Він слухав їх і мовчки робив сумний висновок – працювати на порятунок держави тут ніхто не збирався. Всі ці цивільні особи ні чорта не розуміли у справжній війні і навіть не усвідомлювали, наскільки мало часу в запасі у них лишилося.
Шкода, не бачила Тетяна цих вершителів долі держави! Навіть згоду допомогти його місії хлібороби висловили Артемові так, немов робили йому нечувану милість…
– …Зрозуміло, що ми вам допоможемо, – спокійно казав йому Шемет. – Я ще сьогодні задію всі можливі зв’язки аби достукатися до гетьмана.
– Навіть не сумнівайтеся, пане сотнику, – додав Дмитро Донцов. – Ми зробимо все що від нас залежить аби переконати гетьманську адміністрацію укласти угоду з Болбочаном. Схоже зараз це насправді єдиний вихід.
– Тоді навіщо ж ви…
– …стільки говоримо про труднощі? – закінчив його фразу пан Дмитро. – Дуже просто. Розумієте, усі мої доводи обов’язково наводитимуть у гетьманському палаці. І там обов’язково запитають ще й про таке – якою мірою Болбочан сам контролює ситуацію на своїх теренах? От здатен він реально виконати свою частину угоди чи ні?
В Артема щелепа відвисла від подиву та обурення.
– Як це здатен чи ні?! Хто наважиться заперечити ватажкові Запорізького корпусу? Хіба можна сумніватися в його владі?
– Можна, пане сотнику, ой можна, – відповів Донцов. – Ви ж знаєте сотника Загродського, командира Дорошенківського полку? Три місяці тому вони з Болбочаном займали абсолютно ідентичні посади – командували полками в Окремій Запорізькій дивізії. Так от, я знаю, що сотник Загродський при свідках називав вашого командувача Болбочана вискочкою та штабним щуром. Було?
В Артема неприємно смикнуло в горлі.
– Загродський зараз командує старою Запорізькою дивізією, – відрубав він. – Нехай спробує збуритися проти командувача! Колишні підлеглі від нього мокрого місця не залишать.
– Можливо, згоден, – закивав Донцов. – Але ж не все спокійно в королівстві датському. Скажіть мені, пане сотнику, а от наскільки радісно вістку про замирення гетьмана із запорожцями сприйме Гайдамацький полк, і особливо – їхній командир сотник Волох?
В Артема прохололо під серцем. Донцов аж надто гарно знався на становищі у корпусі…
…Події підступно знущалися з нього. Ну це ж треба було статися такому, що політика втручалася навіть в його стосунки з милою тендітною дівчиною! Він бачив її рум’яні щічки, квітучу посмішку й грайливий погляд і був переконаний – він їй подобався так само, як і вона йому. Але варто було заговорити про ситуацію в державі – між ними вмить виростала стіна. Тетяна щиро переймалася долею своєї країни і була ладна говорити про це знову і знову. Непевні відповіді Артема її дивували й непокоїли, і старшина бачив це.
Лихо полягало в тому, що Артем теж щиро переймався долею своєї країни. Те, що він дізнався протягом останніх днів, потрясло старшину. Уперше в житті опинившись над бійкою, він повною мірою усвідомив весь жах громадянського протистояння. Але він не міг розповісти дівчини всього, що знав сам, оскільки був зв’язаний присягою за будь-яких умов зберігати військову та державну таємницю. Він відчував: навіть якби він розповів Тетяні про реальний стан справ у країні – вона йому, у кращому разі, просто не повірила б, а в гіршому – записала би його у вороги.
Це була війна. Громадянська війна. Не було тепер поганих і гарних людей. Були – свої, і були – чужі. Артем нічого не міг із собою вдіяти. Вдавати з себе петлюрівця, аби сподобатися Тетяні, було понад його сили. Він не міг так лицемірно брехати дівчині, до якої ставився цілком всерйоз.
На щастя для Тетяни їхні розбіжності явно не були критичними. Він злякався її збурення, коли не втримався і заговорив про ситуацію на кордоні. Проте Тетяна довго не дулася. Невдовзі знову лагідна і мила, дівчина з легкістю прийняла його запрошення до театру.
Артем кипів. Звичка розвідника – брати все і негайно, рішуче штовхала його спину. Його ставлення до цієї дівчини давно перейшли межі звичайної дружби, і йому безумно кортіло поглибити й розширити їхні стосунки. Обійняти за плечі. Торкнутися губ. І хай буде що буде.
Замріяний старшина не помітив, як праворуч і ліворуч від нього з-за рогу випірнули п’ятеро осіб, вдягнутих хто у що. Два офіцери в шинелях та кашкетах, чепурний міщанчик у капелюшку-котелку, залізничник у чорному бушлаті та селюк у кожухові й козачому башликові. Спершу
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”