Електронна бібліотека/Проза
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
залу, почув, що грають українською, і демонстративно пішов з театру. А невдовзі, губернський староста української Харківщини заявив, що виступає за визнання в Україні державною російської мови. Як вам таке? Харківський градоначальник Плєщєв, відомий ненависник усього українського, заходився виганяти з приміщення «Просвіту». Міська управа відмовлялася сприяти українським організаціям. Наш гурток на власній шкірі відчув усе це.
Артем не відповів. Він знову подивився у вікно і став іще похмурішим. Дівчина пустила бісики Артемові, але той лише сумно посміхнувся і невиразно знизав плечима.
– Вам до цього байдуже? – здивовано спитала Тетяна.
– Велика політика – для великих політиків, – похмуро відповів запорожець. – А у сотника – біди сотникові. Ви радієте поваленню гетьмана. А мені невдовзі повертатися на кордон. Там – більшовики. А за спинами у нас – чвара.
Тетяна закипіла від обурення. Її бісила його манера прикидатися дурником та вдавати тупого солдафона там, де треба було відповісти на чистоту. Вона гордо здійняла голову і в бік Артема намагалася не дивитися. Всю увагу вона приділила тітоньці.
– От і в Києві було те саме, – розповідала тим часом пані Олександра. – Київським губернським старостою призначили Івана Чарторижського – губернатора Тернопільщини в часи окупації її царською армією. Це він впроваджував серед тамтешніх мешканців політику русифікації. Його стиль керівництва ми зразу ж відчули – закрили кілька українських газет, українських вистав поменшало в театрах, поліцейські геть усі перейшли на «всеросійську».
– То правда, – погодився інженер. – На вулицях Києва з’явилося безліч офіцерів-імперіалістів. Кияни мріяли про власну державу, а отримали пом’якшений варіант відновленої Росії.
Тетяна весело розсміялася.
– На щастя, все це тепер у минулому, – мовила вона. – Гетьманству не сьогодні – то завтра прийде кінець, тож ми можемо радіти. Крім пана сотника, зрозуміло. Йому ще треба вертатися на кордон.
Артем підняв на неї здивований погляд.
– Таню, ти гадаєш, повалення гетьмана негайно убезпечить нас від червоних? – поцікавився він.
– За червоних я спокійна, – глузливо відповіла дівчина. – Поки за ними стежить пан сотник, мені не страшні ніякі червоні. Я вірю – від боротьби з гетьманом українців не відволіче ніщо.
За столом повисла пауза. Від Тетяниної зухвалості трохи ніяково стало всім. Ситуацію спробував виправити інженер:
– Боюся панно Тетяно, ви таки праві, – мовив він. – Після того що добровольці зробили з українським клубом, в патріотизм генерала Скоропадського вже ніхто не вірить.
– Зрозуміло! – підхопила Тетяна. – Кажуть, що ясновельможний пан гетьман при свідках обдарували нас заявою: «я за самостійну Україну, але радо покладу її до ніг його імператорської величності». Але пану сотнику на це звертати уваги не треба. У сотника – біди сотникові.
– Таню! – з докором в голосі мовила пані Олександра. Її погляд був сповнений мовчазного осуду.
Артем зблід. Він мовчки поклав виделку, підвівся з-за столу і дуже ввічливо розкланявся з Тетяниною тітонькою. Пославшись на невідкладні справи і втому, Артем рушив до коридору.
Тетяна прикусила губу – їй стало раптом дуже соромно. Такий поворот був для неї несподіванкою – вона аж ніяк не прагла принизити старшину. Так, вона хотіла вколоти Артема через його закритість та незрозумілість. А натомість повелася як справжня грубіянка.
Легкою серною Тетяна підхопилася з-за столу і вибігла за Артемом у коридор. Старшина як раз застібував ґудзики шинелі. Дівчина схопила його за руку.
– Артемку, пробач мене заради Бога, – заблагала вона. – Визнаю, я повелася мов справжня дурепа. Я не мусила такого казати. Вибач, мені, будь ласка.
Артем повеселішав. Його очі засвітилися теплим вогником.
– Я в опері з 16-го року не був, – мовив він. – Я бачив афіші – грають «Загибель Богів» Вагнера. Ходімо разом у театр.
– Добре, Артеме, – відповіла вона не замислившись.
Він посміхнувся. Вона грайливо скосила очі.
Коли він пішов, дівчина повернулася до кімнати і присіла на диван. Її мучили сумніви. Артем справляв враження розумного й розсудливого хлопця. Проте водночас його реакція на її слова про гетьмана та ситуацію в Україні не могли не дивувати. Тетяна серцем відчувала – він чогось їй недоговорював. Чого ж саме? Він був прихованим гетьманцем? Тоді що він робив у штабі найбільш української серед усіх українських частин? Цьому могло бути лише одне пояснення. Дівчина презирливо хмикнула.
Їй та й було не знати, скільки обмежених недалеких кар’єристів сиділи по штабах та конторах всіх без винятку військ та влад? Зазвичай таким істотам було абсолютно байдуже, кому служити. Їх обходили переміни в країні – цікавило їх тільки й виключно власне кар’єрне зростання. За всіма ознаками виходило, що Артем був саме з такої компанії. А отже й вона в його очах була не другом і живою людиною зі своїми планами та мріями, а лише привабливим жаданим призом, який завойовували з метою самоствердження.
Як
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”