Завантажити

життя. Врешті решт, Тетяна дуже ввічливо прогнала його геть – він їй набрид своїм базіканням.
Дівчина крутилася перед дзеркалом, присідала, пригиналася, проходилася кімнатою та уважно прислухалася до своїх відчуттів. Жодної дрібниці не можна було пропустити. Клієнтки цінували панну Журбу саме за витончене відчуття смаку і за детальне знання свого товару. Але втома помалу брала своє. Якоїсь миті сама думка про те, що зараз треба брати черговий витвір і повторювати все спочатку, здалася огидною. Тетяна скинула корсет. Потім стягнула панчохи. Наблизилася до дзеркала.
Її оголене тіло виглядало дивовижно. Тетяна здійняла руки та підхопила волосся. Вона знала – на її тіло багато хто гострив зуби, але вона не збиралася дарувати цей дар будь-кому. Соковита квітонька зростала тільки для найкращого. Тетяна поверталася до дзеркала одним боком, потім другим. Самими кінчиками пальців вона погладила себе по округлих стегнах та по боках. Потім – долонями підвела пухкі груди. Гладенька шкіра її стегон приємно відблискувала у освітли електричної лампи.
– Ай! Гарна, чортиця!
Дівчина прогнулася в талії, манірно знизала плечима і замурчала від задоволення.
На цьому розглядання в дзеркалі були закінчені. Тетяна швидко вбралася у світлу домашню сукню з мереживними манжетами. Розібрані по коробках покупки вона охайно вишикувала вздовж стіни. Потім принесла з кухні самовар, влізла з ногами у крісло та почала розглядати фотоальбом з видами Харкова.
Хтось постукав у вікно.
Тетяна завмерла. Кілька секунд вона силилася збагнути, що це було? Здогадка промайнула блискавично.
На даху сараю, замерзлий та втомлений, стояв Артем.
Тетяна без слів розчинила вікно та допомогла старшині потрапити в кімнату.
– Боже милостивий! Артеме! Невже?!
– Двері до чорного ходу зачинені зсередини, – відповів їй старшина. – Обійти будинок, як ти розумієш, я не міг.
Чаювали вони майже мовчки. Хлопець був небагатослівний. Щось його сильно засмучувало і хвилювало. Він сильно промерз – старшину аж явно хилило в сон. Тетяна провела його до дверей.
– До речі, я маю безліч вільного часу, – мовив Артем. – Якщо тендітній панні знову знадобляться мої суворі плечі…
– Дай Боже тендітній панні розібрати все те, що вона уже назбирала, – промовила вона, сміючись.
– Тоді, може, просто підемо погуляємо? Я обожнюю ходити алеями Олександрійського саду.
Вона замислилася. Якихось важливих планів у неї не було. Але й сумувати їй також не хотілося.
– Гаразд, я згодна, – відповіла дівчина.
На тому і попрощалися. Тетяна поглянула на годинник. Час був ще не пізній, спати лягати їй не хотілося. Дівчина повернулася до себе, забралася в крісло і знову зайнялася фотоальбомом.
А думки сомі собою поверталися до гостя, який щойно покинув це помешкання. Тетяна пригадала його молоде зосереджене обличчя і поблажливо посміхнулася. Вона бачила, що подобається цьому хлопцеві. Це тішило і насторожувало водночас. У старшині-запорожцеві була якась деталь, якої вона ніяк не могла збагнути до кінця. Його погляд подекуди ставав настільки пронизливим, немов була йому відкрита якась прихована від Тетяни давня мудрість.
До кімнати зазирнула тітонька.
– Таню, я збираюся лягати спати. Твій кавалер уже пішов?
– Тьотю Олесю, він просто мій знайомий. Чому ви кажете, що він мій кавалер?
– Певно, тому – що не мій, – відповіла її тітонька та грайливо посміхнулася. – Запроси його на вечерю. Мені дуже хочеться поговорити з військовим-українцем. Добраніч, харківська мавко.
– Добраніч, тьотю.
Натяки тьоті Тетяну навіть не зачепили. Її матінка так само в будь-якому з її друзів зразу ж бачила Тетяниного залицяльника і ледь не майбутнього зятя. Тетянину тітоньку, до того ж, приворожувала військова форма. Всі ці чоботи, галуни, аксельбанти та погони викликали у неї збуджене тріпотання. Дівчині було забавно спостерігати за цим, але – не більше. Завдяки вихованню свого батька, запеклого патріота України, Тетяна з дитинства байдуже ставилася до людей у погонах, як, зрештою, до всіх слуг царського режиму.
Артем, щоправда, був не російським офіцером, а українським старшиною. Але це мало що міняло. Тетяна мала кількох подруг – доньок офіцерів, і добре знала, наскільки солодким було життя родини військового. Мандри між гарнізонами, життя у чорта на запічку, постійні хвилювання за голову сім’ї – Тетяні все це було чуже. До неї залицялися молоді адвокати, молоді викладачі з університету, ділові люди.
До чого був тут старшина-запорожець?


* * *

Вони неспішно проходжувалися аллеями парку. Попри всю свою відразу до військових, Тетяна неодноразово ловила себе на думці, що гуляти з Артемом їй неабияк подобалося. Було приємно триматися за його сильну руку. Теплом віяло від міцного плеча. Коли вона ішла поруч з ним, їм віддавали честь патрулі сердюків та німців. Її це збавляло і піднімало у власних очах.
Дорогою вони балакали про те – про се. Артема всякчас заносило на якісь фронтові байки. Певно, він гадав, що

читати