Завантажити

кінну сотню з Павлограду та учбовий курінь. Махно відкинутий до Синельникового, але ще не розбитий. Правда, весело? А крім нього, по наших тилах гуляють Чередняк, Сахаров, Матяш та Ковтун з Шинкарем. Ми мусимо обороняти мости, склади та комунікації. Козаки й старшини швидко втомлюються, а міняти їх...
Полковник Сільванський безнадійно махнув рукою. Слово зразу ж перехопив Богдан Гейденрайх, начальник штабу Лівобережної групи.
– Я цілком згодні з висновками пана командувача корпусом, – промовив він флегматично як завжди. – На інших ділянках фронту ситуація нє лєпєй. Катеринославський кіш отамана Гулого б’ється з бандами Махна. На Чернігівщині гетьманці пробоваюць прорватися в оточений Київ. Їм ставяць опор Сірожупанна дивізія полковника Палія та повстанські загони отаманів Ангела і Тимченка. Все нагадує листковий пиріг. В Бахмачі та Ромнах – Палій, на Сумщині – Ангел, у Конотопі та Шостці – Тимченко, у Глухові – гетьманці. На північ від них – колумни гетьманців. А ще на північ – більшовики. Все у бою – відзіляць нікого.
– А з новостворених частин? – спитав командувач.
– Нема дзє, – відповів начштабу групи. – Прийом добровольців ми вже мусили обмежити. Запорізький корпус весь замєнілся на учбову частину. Сотнями у нас командують билі прапорщики та фельдфебелі. Стара Запорізька дивізія просто не здольна дати таку кількість старшин та підстаршин.
– Рабочіє Харькова і Данбаса сабралі валантьорав, – втрутився в розмову полковник Парфенів. – Двє с палавінай тисячі на Данбасє і 800 штиков в Харькавє. Ми билі винуждєни аставіть іх в качєствє рабочіх дружин. Далі ім аружиє і нескалькіх падсташин для абучєнія. На большеє ми нєспасобни. Можем іскрєннє поблагадаріть Дірєкторію. Слухи о расстрєлах афіцерав пад Києвам атварачивают ат нас кадри старай царскай арміі. Афіцери баяцца іті к нам на службу.
Військовий старшина Гейденрайх схвально кивнув.
– Самі відзєтє, пане командувачу, – мовив він. – Для будь-яких операцій нам просто бракує людей.
Командувач гірко посміхнувся і заговорив до старшин дещо саркастично.
– Ну то що ж! Якщо інших думок немає, мусимо так і відповісти. Раді, мовляв, виконати завдання командування, та обставини проти нас. Правильно я розумію?
– І не забудьте додати детальний опис ситуації на кордоні, – додав полковник Сільванський. – Особливо – про заходи більшовиків з підготовки до війни проти нас.
– Директорія стверджує, що проти нас немає ніяких частин Червоної армії, – зауважив полковник Болбочан. – Вони наголошують, що в нейтральній зоні між нами та ленінцями зібралися залишки Червоної гвардії з Сумщини та Чернігівщини, які пішли до Росії у квітні та після селянських повстань проти гетьмана.
– Запросіть цих мудрил до нас у гості, – спалахнув командувач Запорізьким корпусом. – Ми їм покажемо латишів, угорців, китайців, осетин. Я раніше не відав, що ці нації проживають на Чернігівщині та Слобожанщині.
– Развєдка даносіт а палках із рабочіх Маскви і Пєтраграда, а брігадє, састаящєй із казанскіх татар, – додав полковник Парфенів. – Єслі ета нє падгатовка к вайнє – я нє знаю тагда, что такоє падгатовка.
– А якщо й це не переконає Головного Отамана, ми можемо навести приклади справжніх боїв, – додав командувач корпусу.
– Боїв? – здивовано запитав Микола Міхновський.
– Боїв-боїв, – переконливо закивав полковник Сільванський. – Не знаю що там собі думає Директорія, а у нас тут війна іде.
Військовий старшина Гейденрайх замислено промовив:
– Мене давно нєпокоєць поводження більшовиків на Чернігівщині. Вони викидають з сіл та міст гетьманців і здобуваюць їх самі. А це наші землі!.. Що на ділянці запорожців?
Полковник Парфенів став показувати на мапі.
– Участак ат Сум да Бєлгарада прікриваєт Харькавскій Слабадской кош атамана Кобзи, – пояснював він. – Дальше на юг тянуцца пазіциі Старай Запарожскай дівізії. Полк імєні Дарашенка абараняєт участак у Бєлгарада. Полк імєні Кармалюка удєрживаєт Валчанск. Полк імені Хмєльницкава – на пазіциях у Купянска. Трєтій Гайдамацкій полк сотніка Волаха – на Данбасє. Сьола і мєстєчкі нам кантраліравать нєкєм.
– Позавчора червоні зібрали у Вовчанська трикратну перевагу і взяли місто, – додав командувач корпусу. – Відповідний вогонь наші козаки не відкривали, бо Директорія заборонила. Те саме сталося у Куп’янську. Богданівці – бійці набагато сильніші за кармалюківців. Але міста вони не відстояли. І не тільки через наказ не відкривати вогонь. За кілька годин до атаки полк був частково роззброєний німецьким гарнізоном. З Харкова німці виставили нас іще раніше. Полк ледве не відступив до Полтави, але на щастя – командир зв’язався зі штабом дивізії. Ми заявили більшовикам і німцям свій протест, і наразі Вовчанськ та Куп’янськ знову наші. Як вам ситуація, панове? Правда, весело?
– Якщо ми вже про це заговорили, – зауважив начальнику штабу групи, – я прошу всіх звернути увагу на поведінку німців. Угоди з гетьманом і з Антантою – цілком зрозумялі. А як зрозумєць історію з богдановцями?
– Очєнь

читати