Завантажити

чиновниками-неуками. – Тепер я розумію, чому за Скоропадського до головного штабу їх близько не підпускали. Знаєте, що мені там заявив заступник начальника Головної булави отаман Тютюнник? Вони сумніваються, що нас атакує червона Москва. Проте – сядьте аби не впасти. Вони, ще й досі гадають, що усі сили Болбочана становлять Запорізька дивізія і Полтавський корпус. Про існування Республіканської дивізії і Слобідського коша вони не відають. Оце називається – Головний штаб!
– А генерал Греков?
– Він на ситуацію дивиться більш тверезо, але в нашу здатність самотужки відбитися від більшовиків він не вірить. Каже, що вся надія на прихід французів. Зараз він як раз виїздить на переговори. До речі, зі мною отаман Греков зустрічався ледь не потайки. Усім старшинам військового міністерства відверто рекомендовано утримуватися від контактів з партією хліборобів.
– Ось як? – здивовано спитав Шемет? – І коли ж за словами Грекова прибудуть французи?
– Місяці за три – чотири.
Шемет не відповів. Він мовчки роздягнувся, повісив на вішалку пальто та капелюх, потім пройшов до столової, сів за стіл та налив собі чаю. Дмитро Донцов підійшов до вікна, відчинив шибку та запалив цигарку. Вперше в житті Шемету захотілося до нього приєднатися.
– Полковник Коновалець теж всі свої сподівання покладає виключно на французів, – мовив господар квартири. – Він всерйоз стверджує, що французи привезуть із собою танки та якесь «фіолетове випромінювання»*. Що це таке – я не знаю, але галичани кажуть, що цю дивину французи успішно застосовували проти німців. До речі, галичани в цьому гармидері – ледь не єдині адекватні люди. І Коновалець, і його отаман булави Мельник чудово усвідомлюють обстановку і не сумніваються, хто саме атакує Болбочана. Але й допомогти вони нічим не можуть. Після відправки на кордон Чорноморського кошу, Січові стрільці – єдина в Києві боєздатна військова частина, не розхитана більшовицькою пропагандою. Бо в інших загонах ситуація катастрофічна. Другий полк Січових стрільців, складений з повстанців, Коновалець наразі роззброїв – він весь пройнявся соціалістичним духом. В Дніпровській дивізії отамана Зеленого не криючись проходять більшовицькі мітинги, причому агітатори закликають до побудови більшовизму не як у Москві, бо там, мовляв, на владі зібралися колишні пани та генерали, а справжнього – без генералів та буржуїв. Наголошують, що за це вже б’ються міфічні «повстанці з Харківщини». Так що Винниченко не поодинокий у своїй маячні. Більшовики діють нахабно, цинічно і не бояться переслідувань – демократія. Все це в підсумку означає, що варто Січовим стрільцям піти з міста – владу в столиці негайно захоплять червоні. І ніякої реакції уряду на це нема. Лише хаос, анархія, свавілля та очікування міцного копняка від більшовиків.
Донцов поперхнувся димом.
– Це що, Січові стрільці так говорять?
– Навіть більше. Коновалець відкритим текстом мені заявив, що на його думку, з соціалістами держави не збудувати, – мовив Шемет. – Ми навіть обговорили можливість державного перевороту. Коновалець був би радий, якби це соціалістичне базікало «товариш Володя» був би замінений хоч на Петлюру, який принаймні не кумається з червоними. Січові стрільці налаштовані рішуче: прийде або тверда рука, або більшовики. Середина нежиттєва. Але все це гарно у теорії. Коновалець відкидає можливість військового перевороту як нездійсненну. Він сам мені сказав, для перевороту потрібно війська, а військо… Та ви самі знаєте.
– Ви казали Коновальцеві про наш резерв?
Донцов повернувся за стіл. Розмова цікавила його дедалі більше.
– Не казав, – відповів Шемет. – Про наш резерв я розповів Головному Отаману, і з’ясувалося, що допомоги нашої там уже не потребують. Готується великий історичний акт – об’єднання Великої України з Галичиною. Через це до нас скоро завітають 20 тисяч галичан. Петлюра там півгодини мені розписував, як він викине з Києва усю поліцію і замінить її на галичан, аби ті між собою українською балакали та українізовували геть чисто усе місто.
Донцов від подиву уронив ложку на блюдце.
– Але ж галичани нині б’ються проти поляків. Чим Петлюра їм допоможе?
– Про це він також згадав, – весело кивнув Шемет. – Головний Отаман мене переконував, що разом із запорожцями та загонами отаманів проти поляків військ у нас вистачить – Галичина вся буде наша.
– Які поляки? Яка Галичина? – Донцов очі витріщив від подиву. – Нас більшовики атакують! Пане Сергію, ви точно спілкувалися з Головним Отаманом, а не з «товаришем Володєю»?
– Точно-точно. Не сумнівайтеся, – кивнув Шемет. – Ми з вами вузько мислимо, як з’ясувалося. До ленінців зараз виїздить делегація, яка проведе переговори і все владнає. Нашій владі більшовики зараз не актуальні. Актуальні поляки. До чого там ми та Болбочан зі своїми бідами?
Донцов мовчки ковтнув чаю. Усім своїм виглядом він виказав своє презирливе ставлення до подібних проектів і таких політиків. Ситуація починала нагадувати маячню навіженого, і з цим терміново треба

читати