Завантажити

Та красоти,
Шепочучи слова медові,
Що ... знаєш ти.

В гущавині запахне соком,
І сонця схід
Омиє сон злотим потоком
Заздалегідь.

А ввечері Йдемо з тобою
Шляхом назад,
Який женеться чередою
Повз гарний сад.

Там яблуні погнуті в гущі
Ясній стоять.
За милю чути запахущий
Їх аромат!

Ми знов під темною блакиттю
Йдемо селом,
В якому скрізь запахло миттю
І молоком,

І стійлом, звідки теплуватий
Тхне гній тварин,
Де віддихів не зрахувати
Й великих спин,

Які виблискують при сяйві.
І тут-таки
Корова гордо губить зайві
Коров'яки...

І окулярів блиск старечих,
І ніс гачком,
Що звис над чтивом; пива глечик
Із обідком,

Де випускають диму клуби
Сміливо так
Люльки, з яких жахливі губи
Чадять усмак,

Хапаючи з виделок шинки
Нові шматки;
Вогонь осяяв збіжжя скриньки
Й пуховики.

І хлопчика частину задню,
Що сів гольцем
Навколішки і в миску жадно
Уткнувсь лицем.

І лащиться до нього зблизька
Пес на цепку,
І лиже, гавкнувши, хлопчиська
В пухку щоку.

Страшна, немов яга, й пихата,
Якась стара
Своє в'язання до багаття
Перебира.

Ми стільки вздріємо, кохана,
В халупах цих,
Коли зійде зоря багряна
В шибках блідих.

І поза свіжими кущами
Бузку в ту ж мить
Віконце світлими вогнями
Заблискотить...

Ти прийдеш, я тебе кохаю.
Це на добро -
Піти, милуючись, до гаю.-

Вона - А до бюро
15 серпня 1870


XI. НА МУЗИЦІ
Вокзальний майдан у Шарлевілі

На плац, поділений на миршаві газони,
У сквер, де до ладу дерева та квітки,
Астматики, котрих замучив день паркий,
Несуть щочетверга міщанські забобони.

А полковий оркестр надвечір у саду,
Виконуючи вальс, гойдає ківерами.
Красується джиґун у першому ряду,
Схилив нотаріус лице над брелоками.

Рантьє чекають, щоб сфальшивила сурма.
Пливуть урядники й огрядні їхні пані.
І зовсім поруч них прислуга йде сама,
Що претензійно так нап'ялила волани.

На лавках зборище колишніх крамарів,
Толочачи пісок фігурними ціпками,
Веде дискусію навкруг договорів,
Полічить бариші і знову про те ж саме.

Ось по-фламандському гладкий якийсь товстун,
На лавку плюснувши задок свій габаритний,
Посмоктує цибух, звідкіль пливе тютюн
Тонкими цівками - і, знаєте, безмитний.

А за газонами регочуть парубки.
Розчулюючись у тромбоннім завиванні,
Троянди нюхають наївні вояки
І бавлять немовлят, аби влюбились няні.

Недбало вдягнений, немов студент, я йду,
Де під каштанами стривожилися кралі.
Вони, все бачачи, сміються й на ходу
До мене погляди спрямовують зухвалі.

А я ні пари з вуст, дивлюся лиш собі
На шкіру білих ший, де в'ються буйні прядки.
Під шнуровицями й убором, далебі,
Я за плечима взрів божественні лопатки.

Невдовзі чобітки й панчохи знявши так,
Я, червоніючи, любуюсь тілом юнок.
Вони шепочуться мовляв, якийсь дивак.
А в мене біля вуст закрався поцілунок.


XII. ЗАЧАРОВАНІ
В імлі й хуртечі, почорнілі,
Під сяючим вікном присіли
П'ять душ осіб

Малих, побачивши,- о леле! -
Як руки пекаря дебелі
Вчиняють хліб.

Очей не зводять із правиці,
Котра садовить паляниці
В пічну діру.

Їм чути, як печеться тісто,
Як пекар пісню бадьористо
Затяг стару.

Червоним душником зігріті,
Немов грудьми, не зрушать діти
Ані на крок,

Коли для когось на святвечір
Багато навиймають з печі
Пухких пасок,

Коли з-під чорної бантини
Співають запашні скорини
Та цвіркуни.

Повіяло життям із поду.
Так не раділи в лахах зроду
Ніде вони.

Ісусам, памороззю вкритим,
Віднині гарно стало жити.
Вони гуртом,

До ґрат припавши писочками,
Глухими зовсім голосами
Гугнять псалом

І, нерозумні, б'ють поклони.
Їм, як на небі, із заслони
Вогні горять.

Так гнуться, аж тріщать штанини,
І на вітриську сорочини
Аж тріпотять.


XIII. РОМАН

І
Не до серйозності в сімнадцять років вам. .
Чудовий вечір. Геть і пиво, й лимонади,
І світлом сяюче кафе, де шум і гам.
Ви поспішаєте під липи еспланади.

А липи запашні червневої пори!
Від їхніх пахощів вам хочеться дрімати.
І з гулом передмість близьких несуть вітри
І запахи лози, і пива аромати.

II
Ви помічаєте в галуззі між гілляк
Шматинку темної мізерної блакиті,
Яку приколото зірницею сяк-так.
Вона і мерехтить, і розтає щомиті.

Сімнадцять років! Ніч! Дерев квітучих пах
П'янить вам голову, немов солодкий трунок.
Ви вештаєтесь скрізь, і раптом на вустах,
Неначе звіреня, здригнувся поцілунок.

ІІІ
Робінзонади вам, безумцю, не страшні,
Коли висвітлює ліхтарня

читати