Завантажити

Переклад Всеволода Ткаченка та ін.


І. НОВОРІЧНІ ПОДАРУНКИ СИРІТ

І
Зі спальні, мороком залитої, чутно,
Як двоє малюків шепочуться водно.
І кожну голову від мрії обважнілу
Поволі хилить під фіранку, довгу й білу.
Надворі пташенят од холоду звело,
І серед сірих хмар німіє в них крило.
Новий надходить рік за почтом за туманним,
Волочачи своїм одінням сніжнотканим.
Співає, й квилить він, і ловить дрижаки.

ІІ
А за фіранкою схилились малюки,
Що тихо гомонять немовби серед ночі
Та слухають, як хтось далеко десь шепоче...
Вони здригаються, почувши золотий
Світанковий мотив, що в корпус свій скляний
Раз по раз вибива чіткий рефрен з металу.
У спальні холодно, а долі позостале
Повсюди траурне розкидане вбрання.
Зимовий вітрюган оселю наповня
Понурим диханням, гуляючи в кімнаті.
Когось бракує тут - вам хочеться сказати.
Невже-таки нема в оцих малих дітей
Матусі ніжної з жаринками очей,
Невже-таки вона могла забути нині
Роздмухати вогонь, потухлий у каміні
Невже забулася, ступивши за поріг,
Цупкою ковдрою в постелі вкрити їх
Та не подумала, що стане зимно скоро
І треба все як слід позачинять знадвору
О мрія матері! Вона - це теплий пух
Або м'яке гніздо для цих маленьких сплюх,
Які, немов пташки, гойдаючись на гіллях,
Міцним поснули сном, що повен видив білих.
На жаль, нема в гнізді тепла ані пера.
Не спиться й страшно їм, замерзла дітвора.
І може це гніздо від вітру задубіти...

ІІІ
Тож ясно вам тепер, що сироти ці діти.
Немає мами в них, а тато десь ген-ген.
І няня дивиться за ними цілий день.
І дітлахи самі в холодному будинку.
Чотирьохлітнім цим сиріткам на хвилинку
Приємні спогади на душу налягли...
Вони перебирать як чотки б їх могли.
Прекрасний ранок їм пообіцяв дарунки.
Бо дітям уночі приснилися пакунки.
В них кожен наяву побачив конфетті,
Прикраси, іграшки, цукерки золоті,
Що нібито в танку крутилися гучному.
Вони щезали і з'являлися потому.
Ой як же радісно схопитись ласуну
Й покласти під язик цукерку льодяну,
Коли ти заспаний і голова кошлата,
А очі сяючі, як на великі свята.
Босоніж можеш ти зробити свій пробіг
До батьківських дверей і прочинити їх.
А там на тебе ждуть вітання й подарунки.
Там навіть пестощі дозволені й цілунки.

IV
О скільки ніжності в оцих словах було!
І невпізнанно як змінилося житло.
Потріскував вогонь, ясніючи в каміні,
В старім помешканні освітлюючи стіни.
Червоні відблиски, зринаючи з вогню,
По меблях сяючих здіймали метушню.
А шафа без ключів, коричнева і темна,
І милувалися якою недаремно.
Аж дивно! без ключів... І снилася вві сні
Глибока таїна, що спала прямо в ній.
І часом чулось, як у замковій щілині
Чийсь гомін радісний і невиразний лине.
Сьогодні порожньо в помешканні батьків.
І жоден відблиск під дверима не горів.
Нема батьків, ключів, ні вогнища ясного,
Ні поцілунків, ні сюрпризів за порогом.
Який же рік Новий похмурий для малят!
Вони задумались і тихо шепотять,
Удвох благаючи нестримними сльозами
«Коли ж повернеться додому наша мама»

V
Віднині малюки печальні бачать сни.
Вам може здатися, що сльози ллють вони.
їм важко дихати, і очі в них слізливі,
Але в обох малят серця такі чутливі!
Ось ангел колисок їм очі витира,
Аби приємні сни дивилась дітвора.
Такі приємні, що, всміхаючися любо,
Шепочуть наче щось розтулені їх губи.
їм сниться, що вони, схилившись на плече,
Прокинулись і лоб здіймають гаряче.
І кожен, зиркнувши, довкілля розглядає,
Мов у рожевому він опинився раї.
В каміні весело ясний вогонь горить,
А вдалині з вікна видніється блакить.
Природа ожива й п'яніє від проміння.
В обіймах сонячних, у радіснім тремтінні
Напівроздягнена прокинулась земля.
Тепер усе в старій оселі звеселя.
Жалобного вбрання не стало на підлозі,
І навіть вітрюган не виє на порозі.
Так ніби фея тут пройшла, здається вам.
І діти радісно гукнули разом... Там,
Під світлим променем, край маминого ліжка,
Там чимось виграє розстелена доріжка.
Це медальйончики з гагату й срібляні,
І перламутрові, і білі, й смоляні.
В склянім обрамленні, в маленькій чорній рамі.
І золотом на них два слова «Нашій мамі!»


II. ПЕРШИЙ ВЕЧІР
Вона зняла все до сорочки.
Великий і зухвалий в'яз
У вікна зле роняв листочки
Все ближче й ближче біля нас.

Вмостившись зручно у фотелі,
Вона була напівнага.
Тремтіла в мадемуазелі
Така тонка, тонка нога.

Манюній промінь на відсонні
Я потім розглядав щосил.
У неї він злинав на лоні
Й губах, як серед руж мотиль.

І ніжні щиколотки спіхом
Поцілував їй спрагло я.
Вона аж захлинулась сміхом
Гучним, як трелі солов'я.

Сховались хутко під убранням
Тендітні ніжки дві «Облиш!»
Дай волю першим залицянням,
То сміхом ніби пригрозиш.

І ось тремтячими вустами
Припав я ніжно їй до віч.
Вона відкинула знестями
Голівку «О, це - інша річ!
Скажу тобі два слова, друже...»
Я цмокнув палко в груди їй,
З чого вона сміялась дуже.
Для мене ж значив сміх такий..

Вона зняла все до сорочки.
Великий і зухвалий в'яз
У вікна зле роняв

читати