Завантажити

косиці.
А він кусав її до болю за сідниці,
Бо завжди дівчинка ходила без трусів.
І, нахапавшися від неї стусанів,
Він запах шкіри ніс додому до кімнати.
Жахали геть його неділі блідуваті,
Коли, намащений, за бюрком дорогим
Читав він Біблію з обрізом золотим.
І мрії поночі його гнітили в ліжку.
Він Бога не любив, одначе вперемішку
Повз нього з праці йшов у блузах люд хмурний.
І, в барабан б'ючи три рази, крикуни
Під регіт натовпу читали постанови.
Він марив луками, де запахи медові,
Злоте опушення та брижі осяйні
Ледь-ледь гойдаються, злетівши вдалині!

Оскільки тішився він темними речами,
То за надійними віконницями днями
В просяклій вогкістю кімнаті голубій
Він свій улюблений роман читав собі.
Були там і ліси, й жовтаві небокраї,
І з плоті буйний квіт у зоряному гаї,
Запаморочення, поразки, крах і жаль!
Тоді як вирував під вікнами квартал,
Йому, простертому самотньо на ряднині,
Здавалось, що вона вітрилом стала нині!
26 травня 1871


XXXII. ЗЛИДАРІ В СОБОРІ
Забившись поміж лав по закутках собору,
Що охолоджує їм подих, злидарі
Не зводять погляду з довершеного хору,
Що в двадцятеро горл співає тропарі.

Вдихнувши запах свіч як пахощі хлібини,
Мов биті пси, що не підводять голови,
Вони Всевишньому й патрону щохвилини
Проказують смішні та вперті молитви.

Як хочеться жінкам на лави посідати
По тижню, сповненім страждання за гріхи.
А на руках у них у дивному манатті
Аж надриваються охриплі дітлахи.

І груди в цих жінок забруднені від супу,
Благання лиш одне застигло на очах
І дивляться вони з обуренням на групу
Дівчиськ, що швендяють у зім'ятих брилях.

Надворі холод, ніч, і чоловік п'яниця.
Година промайне, і буде стільки лих!
Тим часом навкруги гугнявить, шепче й злиться
З брудними волами збіговисько старих

Тут паралітики, каліки та причинні,
Яких ще вчора всі минали манівцем.
І молитовники обнюхують старинні
Сліпі з собакою, своїм поводирем.

Вони своє дурне й старчаче поклоніння,
Заслинившись, весь час звертають до Христа,
Який на стелі спить, пожовклий від проміння,
Не помічаючи гріховного гурта;

Не помічаючи жебрацького лахміття -
Як схоже це на фарс, похмурий і бридкий! -
Буяє молитов словесне рясноцвіття,
І тон у містики безрадісно важкий,

Коли за нефами, де сонце йде на спадок,
Засяють посмішки і збрижаться шовки,
І пані немічні з родин, де є достаток,
В святі кропильниці занурюють пучки.
1871


XXXIII. ВКРАДЕНЕ СЕРЦЕ
Ятриться смутком бідне серце,
Крізь дим плюється на корму,
На нього тиснуть люки й дверці,
Ятриться смутком бідне серце
Від слів солдатських, повних перцю,
Що тонуть в реготі й диму.
Ятриться смутком бідне серце,
Крізь дим плюється на корму.

Солдатські вибрики, чим далі,
Купають серце у багні;
Гидкий малюнок на штурвалі,
Як той, що виліз із матні;
І стогне серце у багні,
Щоб вирватись у сині далі,
Де чистота на глибині
Поглине вибрики невдалі.

О серце бідне, дай пораду,
Коли зжують вони тютюд
Й почнуть ікати до упаду,
Що далі Серце, дай пораду!
Коли зжують вони тютюн
Й тебе примітять, як досаду,
Що далі Серце, дай пораду,
Ось-ось зжують вони тютюн.
Травень 1871


XXXIV. ПАРИЗЬКА ОРГІЯ, АБО ПАРИЖ ЗАСЕЛЮЄТЬСЯ ЗНОВУ
Падлюки, ось Париж! Заповнюйте вокзали!
А сонце висушить вогнем легень жарких
Бульвари, що колись скривавили Вандали.
Твердиня Заходу, одне із міст святих!

Вперед! Освітять шлях вам вилиски пожежні.
Ось вам і пристані, ось і бульвари, ось
Будинки, угорі ж - і небо те безмежне,
Що від червоних бомб зірками зайнялось!

Палаци вимерлі ховайте у конури!
Вам освіжають зір зніяковілі дні.
Ось і руді стада, розпусниць гурт похмурий
Так божеволійте ж - ви будете смішні!

Жадлива зграє сук, прагнуших парування,
Крик золотих споруд вас зве. Крадіть! Жеріть!
Ось у судомах ніч, здригаючись, зарання
Спадає на Париж. У кого дужа хіть,

Пиячте! Та коли ударять світла зливи,
Із вас здираючи ваш золотий убір,
Блюватимете ви, німі та нерухливі,
У білу далечінь утупивши свій зір

За королеву тост! Яка сідниця в неї!
Вслухайтеся лише, як гикавки звучать!
Вслухайтесь, як сліпма вистрибують лакеї,
Старці й недоумки у ніч жахних багать!

Спаскуджені серця, о моторошні пащі,
Зубами клацайте, ви, сморідні роти!
За підлу німоту дають вам вина кращі...
Звитяжці, вам ганьба роздула животи!

Гидотні запахи вдихайте, о падлюки!
Вмочайте в трупний яд мотузку і стилет!
На тім'я владно вам свої поклавши руки
«Загиньте в безумі!» - наказує Поет.

«Тому, що риєтесь ви у жіночім лоні,
Жахаєтеся ви конвульсій, у яких
Ця жінка скільки сил душитиме в прокльоні
Ваш підлий виводок на грудях молодих.

О блазні, королі, недоумки, чинуші,
Чи для повійниці, чиє ім'я Париж,
Щось важить ваша їдь, тіла та ваші душі
Вона вас струсить геть, розпусники! І ви ж

Завиєте, як ниць впадете наостанку,
І, гроші правлячи, зневіритеся вкрай,
Побачивши грізну червону куртизанку,
Що стисла кулаки, забувши про одчай!

Як гнівно тупала ногами

читати