Завантажити

гримучі змії!

Рослинних немовлят плачі,
Гранвілем ведених на схили,
Щоб, молоко яскрінь ллючи,
Лихі світила їх живили!

Сопілки ваші, далебі,-
Глюкоза, чисті емпіреї!
- Солодкі груші на вербі,
Бузок, Троянди та Лілеї!

III
Мисливцю білий, з-під п'яти
Твоєї рветься сполох М'яти
Повідай, чи не мав би ти
Ботаніку хоч трохи знати

Ти ж плутаєш, куди не кинь,
Із коником - ефемериду,
Із злотом Ріо - Рейну синь,
З норвезьким берегом - Флориду;

Бо, дорогий, Мистецтва Дар
Не в тому - вір мені, їй-право! -
Щоб Евкаліпт прийняв тягар
Гекзаметричного удава;

Червоне дерево тоді,
По наших і чужих Гвіанах,
Служило б мавпячій орді
Та маячні ліан захланних!

- Чи варті квіти Повитиць,
Лілея, Розмарин тим паче -
Посліду океанських птиць
Сльози, якою свічка плаче

- Я все сказав, що захотів!
А ти в бамбуковій хатині,
Замкнувшися у темноті,-
Геть витоптав би всі цвітіння,

Достойні бистрих рік Уаз
Екстравагантних хвиль! Резони
- Поете! Всяк резон у нас,-
Затям,- смішний і безпардонний!..

IV
Про пампу не розповідай,
Одчайних заколотів повну,-
А про нечуваний врожай!
І про тютюн! І про бавовну!

Скажи-но, дублене чоло,
Яку собі призначив ренту
Веласкес! Як на те пішло -
Спаскудь затоку у Сорренто,

Де білі Лебеді пливуть;
Яви в строфічних первовзорах,
Як люті хвилі й гідри б'ють
По мангліях чи ризофорах!

Катрен жени в кривавий ліс,
Оповідай людському тлуму
Про грудоперих рибок блиск,
Про білий цукор і про гуму!

Шпилів тропічних білині
Ти дай пояснення у вірші
Це лід Плодючість комашні
Лишайники щонайдрібніші

Якби ж, Мисливцю, ти знайшов
Марену колір дасть червоний!
Життя Природі вернуть знов
Армійські наші панталони!

Знайди в лісах - зроби нам честь,-
Квітки, мов звірі головасті
На темну буйволячу шерсть
Хай золоті спливають масті!

Знайди-но чаші, що стоять
Посеред лук, де пух срібліє
Там яйця вогняні киплять
Серед ефірної олії!

Знайди-но стебел бур'янів,
Щоб десять віслюків спосібних
З них накрутили мотузів!
Знайди Квіток кріслоподібних!

Знайди-но в жилах чорних руд
Славетний квіт, сливе камінний
Мигдалевидний ізумруд
Для зав'язі та серцевини!

Ти нам, Штукарю, не філей
Неси на блюдах із вермелю -
Рагу з сиропами Лілей,
Щоб згризли альфенід тареля!

V
Нам скажуть, що крадій Амур
Відпущеннями поживився;
Та ні Ренан, ні котик Мурр
Не вздріли Голубого Тирса!

Навчай-но гри серед гризот,
І дай вдихнути істерії,
І наверни нас до чеснот,
Чистіших, ніж сльоза Марії...

Гендляр! Провидець! Крамарчук!
Рожева, біла бризне Рима -
Немов пролитий каучук,
Мов натрій, спалахнувши, блима!

Кумеднику, з Поем твоїх,-
Діоптрик барвно-розмаїтих,-
Хай ринуть електророї
Метеликів і дивні квіти!

Пекельну привітай добу!
Стовпи телеграфічні нині
Під ліри дротяну гудьбу
Краси твоїй достарчать спині!

Отож римуй найкращу з тем
Про гандж картоплі молодої.
- А хочеш стрункості поем,
Геть виповнених таїною,

Що їх читає від Трег'є
До Сурінаму вся планета,
Купуй томини мсьє Фіг'є -
З малюнками! - у мсьє Ашетта!
14 липня 1871 р.


XLI. П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ
За течією Рік байдужим плином гнаний,
Я не залежав більш од гурту моряків
Зробили з них мішень крикливі Індіани,
Прибивши цвяхами до барвних стояків.

На вантажі свої я не звертав уваги,-
Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,
І, ледь урвався крик матроської ватаги,
Я вирушив туди, куди хотів давно.

Скажено хлюпали припливи океанські,
А я, колись глухий, як мозок дітвори,
Все за водою плив! І заколот гігантський
Зняли Півострови, простори і вітри.

Моє пробудження благословили шквали.
Мов корок, танцював я на морських валах,
Що їх візничими утоплених прозвали,
І десять діб вогнів не бачив по ночах.

В сосновий корпус мій текла вода зелена,-
Солодка, як малим кисличний сік, вона,
Відкинувши убік і якір, і демено,
Блювоту вимила та плями від вина.

В настої зорянім, в Морській Поемі милій
Я плавав і ковтав зелену синь тоді,
Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,
Неначе тьмяний знак занурення в воді;

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,
Повільні ритми й шал у днину осяйну,
П'янкіші од вина, потужніші за ліри,
Витворюють гірку любовну рябизну!

Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі.

Я сонце споглядав у пострахах містичних,
Що зблисло згустками фіалкових промінь;
Буруни злі, немов актори драм античних,
Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну,
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,
Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти
Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
Мов сяйні віжки, сніп веселок

читати