Завантажити

полову
Пальцюють на набурмосено-припухлого півня на очеретяному тинку
І все радіють поміж собою, ледь не кпиняться:
«Насеру його матері, нікуди він не полетить той жигун,
Бо пір’я барвисте нічого не варте, коли замість крил – каліцтво,
А замість мізків – півнячий розум, він тільки топче кур та й репетує
Ув чортиний голос, що аж нечисть лякається, щезаючи по горищах,
Колодязях та хлівах, а ще раз на рік – перекидається повінню
Й зносить на наші подвір’я марноту всього білого світу
І як ми будемо лузати насіння всередині води, і як будемо чути
Кукурікання нашого безкрилого півника? «Та й насеру його матері!»
«Най їх усіх пранці возьмуть!» «А один бахур кумедний по тілівізору,
Той шо веде шось таке про музику городську та заморську, та щось верзе
Таке, що дідько його лиш пойме, втопитися б йому у поймі нашої
Давно замуленої, очеретяної річечки Безім’янки, так ото той дженджик,
Що як той папуас, чи бичок, кілечко простромив в своєму носі,
Що по ньому шмарклі городські стікають, то він був бевкнув,
Що насправді лелеки, що на наших хатах та стовпах вигрівають
Малечу в солом’яних обійстях, то не птахи насправді зовсім,
А нащадки якогось племені древнього, то сиріч не лелеки, а пе-лаз-ги,
І що ми всі од них по ниточці льняній звилися з вусів сивого Велеса
Тож, може, Горпино-сан, отой бусол дзьобатий, що пуголовків приносить
Із нашої сажалки та кладе в ненаситні жовтодзьоби крекаючої дітвори,
Що той буйнокрилий пелазг – то наш із тобою брат…»
Я не знаю, Филистимляно-сан, як до тебе, а моя лелеча прапрабабця
Як стій згрішила з безкрилим півнястим йобарем, що потоптав
Не тільки кур та лелек, а й усіх русалок, мавок та німф по всіх
Болотах та ставах наших загублених хуторів,
Бо ж усі пуголовки-немовлята в нашому Вавилоні
Народжувалися з півнячими куцими дзьобиками та й мертвими крильцями,
Ніхто в усьому районі Межиріччя вже давно не годен літати,
Лише один ізнайшовся був недавно, що Оріяни Калениківни син,
Отой каліка, що у княже військо навіть був не пішов, бо не взяли
Із-за жовтого тавра на передпліччі
Так то він хотів до Дажбожої зірки злетіти на своїх півнячих крилах
Виліз на стріху, стрепенувся гусячим наростом пупирячим неоперено
Та й злетіти хтів д’горі до благого обійстя батька Озіріса, святого Ра,
А сам гепнувся до ковбані з гноєм, що батько його Гетт був викопав
Для заплоду Трипілля свого
З тих пір нидіє світом – напівпелазг, напівпівень, понуро креслячи на полі
Фігури якісь лелечиним дзьобом, засліплено на небо дивлячися,
Мов все звідти списуючи, а обрубки півнячих крил
Так і теліпаються кумедно на його мертвій спині, що за віки
Вже покрилася геть риб’ячою лускою, мов ряскою болотяно-зсохлою
«Насеру ж бо його матері! Най бо його святі пранці та й вхоплять!»

***

Аж це почули ми з діджеєм розгніваний лемент кельнера
з відкривачкою в ніздрях встромленою
Таж прийшов був я до тями після цього окрику злого й помітив,
Що DJ TV-Даун сидить понуро та ллє мед-пиво собі зосереджено
Та й на макітру свою гречную та скуйовджену
Чи се він мов попелом запорожній обранець так голову посипа-полива
Чи обрид йому до кісток-печінок цей рухливий вертеп увесь
Що насправді ніц не рухається й нікуди нас не приводить
Чи од ілюзії бунту словесного славний DJ був спечалився
Отих ланців непевних – Грушодулі, Старого Члена Засушеного,
Циклопа Гамадрильного та рисового китайця Хлі б Чу’я,
Що замість всеповстання оголошено-універсального кривавого
су’проти нелюдів та супостатів
Були гайднули-ісховалися в гороховеє поле панськеє
Зелено-молоде й покручене, там в дурня різались на репани
І юним та й горохом трамбували ся ненаситні прорви-тельбухи
Щоб дупи потім цілити на ворога гарматами
Грізни’ми і революційними,
Та й на ввесь світ стріляли тухлими набоями смердючими
Отак і починалася кривава руська революція в змаганні-герці
Поміж дрібними нариками пост-інтелектуальними
Та й євнухами всіх мастей, півнячим пір’ям й силосом сухим
Накуреними
Що трансцедентно плавають, мов мертві вилупаті риби
у колбі Парацельсовій, в котрій росте-виварюється
В цій тванній анархічній соковитості покірний ваш слуга
Та ще й друзяк діджеєвий – Гомункул неприкаяний
Хто діяти ніяк не здьобен, лиш кивати й слухати,
Що скажуть чи на Сході чи на Заході про вихід з лабіринту сего
Гівняного та й тупика фатального і спраглої пустельної безвиході
Що ж проречуть на се мойсеєбіжні недосяжні езотерики…

***

Отож бо я попід самії лікті взявши й піднявши понад стійку «Драйвову»
Обрезклого од меду-пива витязя червонотварного DJ та й TV-Дауна
Рішивсь тягнуть його попід обвислі клешні й милиці
Додому спати, мов креветку клишоногу в мушлю затишну,
Що вже тисячоліттями все кристалізується на дні безодні пост та й
атлантичної
А потім, як протверезіє він на ранок та й під венеричним променем
Тоді він з мушлі свої вскочить притьмом в протоколбу сиву-потойбічную
Де буде бюргерами кріслодупими сприйматися як цифрове зображення
Що айронордунги та тренди вузькоко’лійні у

читати