Завантажити

лиш подумав, що в кипінні отого малясу
Вариться всесвіт новий, та й нам невідомий,
Вовік не досяжний, бо ж всі ми того не гідні
І я зрадів був дитячо-втішно, немов
Брисан од цукерки,
Й подумав було: нарешті ж діджея побачу
Та я просидів отак нерухомо в чеканні
І день, і вечір, і ніч,
І місяць, і рік, і століття,
Й затим – уже цілу епоху
А вариво те безумно усе клекотіло
Й варилось, виснажуючи всі тендітні
Лишки й без того тоненького духу
І я сидів, рахував й чекав, коли ж
Коли ж та й нарешті, ота павутинка
Беззбройна людського поліття
Безплідного та й врешті урветься
Та й полетить світ за очі
З оцих підземних палат
Борщаного дитинця,
Щоб вість якимось новим та й незнаним
Нащадкам постатлантичним
Як спадок останній й нетлінний та й їм
Передати
Аж ось я побачив, як дві іграшкові ляльки,
Барбі та Кен метрично та й сексуальний,
Немов ведучі новин, а чи агенти та їх повії
Зі служб шпигунсько-сексотних
Прокинулись та і повиповзали
З-під кришки мого рундучка,
Що стояв на тумбі побіля
Макітри моєї
Вони взялися за руки, й побігли
Стрімко й сміхливо
До кастрюляки бездонної
Що в ній вся твань земна й неземна
Кипіла,
Барбі та Кен чомусь були дитинно-голі,
Наче Адам із Євою до сорокової днини
В Едемському саді
Стримати я їх хтів, та кінцівки мої зціпеніли,
Я подивився на руки й узрів:
То не руки, то смерти кістяччя
Тут бо закохані ляльки
Мов діти та й сміючися
Гелгіт їх безтурботно-веселий
Неначе з могили
Все долинав моторошшям
І не зчувся я, як маппе’ти
Кен та Барбі сторч головою
У твань червонаво-киплячу
Пірнули
Я ж бо подумав лишень,
Що мо’ вони там та й TV-Дауна,
Пресвятого діджея,
Нащадка свого допотопного
Ізлягшись, породять,
Та в буремности тій буряковій
Захланній, втонули вони,
Немов буревісники в лоні
Скорботного смерчу
Аж тут поза стіною щось лунко
Затупотіло, глухо та й загуло,
Урвало тишу святую
Ошматтям матюччя
Враз, що не зчувсь я
Урвавсь навіжено в палату
Сам Директор Борщу
З ним же кілька було
Салопузих та й поліцаїв
В китайських кашкетах
Революційних та
В біло-крохмальних халатах
Враз мене іскрутили, усе моє тіло
Хиренне, чи ж пак недотліле кістяччя
Й вкинули в колбу із варивом
Та й первозданно-кривавим,
Сморідно-буряковим
Чув я лишень наостанок,
Як сам Директор Борщу
Різано та й волав у нікуди,
На ввесь мертвотворчий Всесвіт:
«Ось бо, Гомункуле, врешті
Та й вислід твій – бо ж
Парацельс, вигнаний Князем
Клошар-ескулап,
Перебрав був у шинку із бидлом,
Та коли почав був тебе варити
У колбовій твані,
То із похмілля страшного
Тебе він недоварив
І вийняв з колби сирого,
Ти ж бо таким сотворився,
Що бачив все наперед,
Ти провіщав, що Середньовіччя
Та й постатлантично зімкнеться
Й буде таким морокобісним
У всі, що не є, віки
Жив ти у видиві профетичнім
Цих лабіринтних шляхів,
Що все ведуть і вестимуть
Гомункулів всіх,
Цих виблядистих нащадків
Сиріч по вічному колу,
Та коли ти зненацька діджея узрів,
Ми заклякли усі од того,
Що коловорот наш незмінний
Зачав несподівано та й розмикатись,
Мов хтивиці блядської губи…
Тож Верховний наш
Директорат Борщу порішив,
Що ти, Гомункул блаженний
Мусиш таки в нашій колбі святій
Та й доваритись достоту…»
Ще він щось сказав у нікуди,
Директор Борщу,
Та я нічого не чув,
Окрім лускань лунких
Мощей свого грішного тіла…
І тут я крізь воду криваво-киплячу узрів
Посмішку хитру та гомеричну
Друзяки свого ТV-Діджея:
Він пальцював собі в груди й вторив:
«Гомункуле, та це ж ти сам,
Ти вже не шмат сирого лайна,
Ти нарешті вже в мене зварився…»
Потім він палець свій довгий й тонкий
Кудись угору возніс,
І я подививсь туди підсліпим
Киплячо-вареним зором
Був би язик у мене, я б тоді скрикнув
Од того, що там був узрів:
То був DJ TV-Даун і я водночас,
Вже не прищавий Гомункул,
Їхав по небу я, немов фараон вавилонський
Немовби Арджуна, батько санскриту –
На колісниці, впряженій Сонцем»
«Я повернуся іще», -- мої та діджеєві
Губи шептали, -- а колісниця постатлантична
Вже була в апогеї Чумацького Шляху,
Хоч і попереду прірва була нескінченна,
Та якийсь невідомий обрій за нею виднівся,
Обрій огненний й сліпучий --
За межами порожнечі,
Там, де доходить кінця Калі-Юга,
Чорно-спотворена жриця,
Там де її потопельники
Красною раттю Атлантів
Виходять із колби ошатно
на світлий прадавній берег…

*********************************************************************

Жовтень 2012

читати