Завантажити

павутинням
Валютних кредитів
Що це той кекс, який виліз із мармурової ванни
Свого гіперлюкса в «Маріоті»
Вискочив із напнутою томакою
І змусив сердешну покоївку відміньєтувати
У нього, подряпавшися в нерівній
Статевій борні…» --
Одказав був Бегдрайслер,
Старезний морісонівський гиппі
«Та втім хєрня то все, чувачелло,
Бо ж ти знаєш, діджею Дауне, що у нас собака –
То справдішній хлоп,
Чувак, рейнджер, козак, мачо!
А в олдбразерів собака – це тьолка
Наш кобель трахає їхню сучку
То хто ж тоді є наспраді
Патріархом Святої Руси?» --
Уставив щось і собі тупо
Сер Fuck2mass, лахмітний
Та вошивий репер
І лиш анархо-синдикаліст,
Коменданте Ігуана, вирячивши очі,
Багатозначно возрік:
«ОМмммммммм…»
«Ти пустив моє серце бродити
Самотнім степом, друзяко», --
Лишень так і мовив TV-Даун DJ,
Відсьорбуючи свою
Гомеопатичну бовтанку
Із мікровитяжками пацючої отрути
Й термоядерної беладонни сирійської,
Ягоди скаженої марокканської,
І думаючи при цім, що шоломом він
Воду жлуктить ущент із Дону святого…
І заволав був діджі TV-Даун, осушивши
Кров Дона-Таргітая вгеть та усуціль,
Обладунки гейби варязькі зі себе скинувши
В мул мертвої месопотамської ріки,
Лишившився голим, що той воїн-вовк,
Ощетинившися їжачою шерстю ненависти,
Ставши Гільгамеша невпокійного
Та первісного озримою еманацією,
Та озвавшися до мітичної гори
Свого неспокою:
«То ж про шо мені мовити свій епос, братове?
Чи єси не змарніла вся Руська земля?
А чи ти вже за шоломами в кощейській блекоті єси?
… де нація стала орієнтацією, девальвацією
Та й поліцайською, епістолярною реституцією…
Бо ж: нація – то маргінес, нація – не-Европа
Нація – не тренд, нація – не «маст-рід»
Нація – то «Майн кампф», нація – атавізм,
Апендикс, забитий ущерть стриженими кігтями
Протипсіхозних батярів, недотраханих
Панянок, матрон снобістських, криворотих
Та зайшлих піною постфрейдистських істерик
Однині ж твій батько – Содом, а мати – Гоморра
Держава ж твоя – Вавилон
А діти твої – Мультикульт і Толєранта
Та Буй-Тур не зверне зі свого обраного шляху
Й не дасть себе запроторити за грати
Лиш за один узір на феміністичні стегна та цицьки
Й не торитиме свого шляху через Тору
Хоч і нарекли її для нас П’ятикнижжям
«І не зупинить вітру з Кобеляк
Ані Мойсей, ні Ленін, ані Юда» -- писав
Колись героїчний поет
А нині знову плекаємо ми ідею національную
Бо аж ніяк не може вона спрацювати з-за наших
Макітр дуріанно-пустопорожніх
Ось і викрутили вже
Ще й пелазги не встигли ув ирій ся зметнути
Ми ж бо славнії, браття, та й не лишень
Салом, варениками й на вусах патріотичними стійками
Нам Біг наш подаяв всемилостиво
Суперцупкий убиральний папір та й обухівський
Ніц та ніколи крізь нього не прориваються пальці до дупи!
Тож обмотаймо ввесь білий світ
Обухівськими мегатонно-рулонами,
аще в трипільських скрижалях затято уславленими
Так щоб усі давоси з G-20 обхєзались
Вкупі з полігамними середньостейтовими
Фанатиками-бороданями, мамони блазнями
Їм би на срачку рясну було б ніц нічим втертися
Окрім наших овіяних славою рулонів та й обухівських!
Отже такою би наша теодицея була,
Геть не з самої Пісні Пісень та й проспівана:
«… і твій футболо-копняк як запорука злягання
Олігархату свинячого із бидлолюмпеном
І капіталізація всіх твоїх паноптичних тіл
Ув асфальт басейну святої ріки закатаних,
Й активи хедж-фондів твоїх мов фантоші,
із брухту сталевого виплекані
враз у рік апокаліпси майя змутують
в парашну бамагу обухівську»
Багама-мама, мама-багама
Махатма Ганді був би ніц не проти
В пориві толстовської революції
На індуському граніті
Додушити мирно глобалізм
Ненасильницьким робом
Зв’язавши його, немов павук клейковиною
Трипільским братнім папером туалетним
Рулонами цілими
Яйцеголовим біржникам
Гепи позатикавши їхні
Вихолощено-мерзенні,
Отоді би власне смердюче лайно
Зсередини би їх і розірвало
На кондомове клаптя
І не скидали б більше глистопузі
Своє лайно на експорт
У священні води Гангу,
Тоді б вони очистилися враз
Джерельно та безреактивно
Од Майї, Ями та од ринкової захаращі
І проросло б тоді на їх поверхню
Арійсько-ставнеє латаття лілій
Та їх би при’йшли та й зрубали
По корінь як зненацька завше
Ті трупи воскреслі, радісно гиготячи,
Аж захлинаясь власним салом
Муміфікованим,
Омерзенним духом дурманним
З беззубих чорних ротів
Бо ж наймення їм вовіки віків та на часи
Постатлантичні усі:
«Лісоруби власних тіл,
Лісоруби власних тіл,
Лісоруби власних очей,
Лісоруби власних дуп…!»

Директор Борщу

А про шо мені мовити свій епос, братове?
Чи єси не змарніла вся Руська земля?
А чи ти вже за шоломами в кощейській блекоті єси?

***

І бовкнувся я у колбу зненацька,
Не знаючи хто переніс мене і поклав,
Мов немовля безсильне
З кельтського пабу –
У цю теплу й снодійну,
Муксусну, скунцеву твань…
І ось знову було наснилося мені,
Нібито я – сам фазер Парацельс,
Котрий прагне зварити із себе
В колбі Гомункула --
За подобою і суттю своєю
Я прокинувся і в

читати