Завантажити

модифікації,
Що мали б у ядро нове лягти,
Та й зрунували в наших мізках
Та й мікрочіпами гаспидськими
Та й вимістили
А тепер же бо мов ті зомбі
Блекотою шаманською та й
Обпившися
Ми немов лісоруби п’яні
Та й зрубуємо під коріння
Наші тіла обмилені та надгнившії
І немає тому вертепу ані кінця-обрію
Озримого, ані спокути, ні покари
У захаращі тій мікрочіповій
Та й не проглядається…
Все ждемо надмірно вкоконившися
Та й з марнотою все нарослою
Безплідно і сонливо
Та й очікуючи, що
Із’явиться-зродиться сам собою,
Та й без жінки й без запліднення
Красний князь Зороастр
Наново інкарнований,
Сріблом-златом та й діамантами
Духу інкрустований
Та й навіки-вічні вже сюди до нас
Перевтілений…
Т’алеж бо співав, на волинці граючи
Один кельтський друїд-сліпець:
З нічого та й ніщо лиш народжується,
А нізвідки можна лишень добрести
В нікуди…»
І тиша запалала в пабі та й
Ірландському
І заціпило було всіх од слів оцих,
І ніхто не знав, що одповісти
На тії стенання діджеєві…
І навіть бармен місцевий Траян
(що хизувався речно й недоречно
Своїм князівським рафінованим бекграундом),
Богатир супермоцний,
Як лив свій ель у чиюсь пінту,
Та й так було й застиг, продовживши
Лити мед-пиво у келих чийсь
Та й по вінця всі ущент вже переповнений,
На кшталт думок опецька Лао-Цзи,
Котрий ще не збагнув тоді –
За малістю своєю – всевладности
Даоської та й порожнечі
І я був подумав: «А скільки не лий усе
В наші граальські черепи, а все’дно
Переповнені вони вже всуціль
Й ніщо протрафлюється лиш в нікуди»
Й аж тут мене прорвало словом-випердком,
Злим та нікчемним, і мовив я друзяці
Своєму TV-Дауну, возрік лапідарно,
Несамовито та ще й нахраписто:
«А то ж бо й воно, TV-Дауне-сан,
Що звичну для тебе героїку,
Яку ти глаголиш, сидячи в колбі,
Всіляким зіллям й марнотою усілякою
Та й Парацельсом вщерть замуленою,
Геть ти тут заперечуєш, возслівивши
Ув айрішному пабі,
Бо усі ці пісні-плачі вже нічого
Та й у нікого ніц вже не піднімають,
Ані духа, ні плоті, ані наснаги
Предко-повстанської та баталістичної…
Бо ж ніхто нам допіру, та навіть ти,
Велеречний діджею TV-Дауне,
Не освітлить банитам усім
Руси святої упослідженим,
Що нам робити тут випадає,
Нині і враз,
Аж як чинити нам усім
Та й доатлантична наша віра
Виповідує…
Бо ж так казати, що чимдалі -- то кранти
Нас спіткають усіх за
Такого як нині стану речей –
То не казати нічого, то так само є,
Що тупо у воду й намул
Басейну нечистого перднути…
Та й якщо ти навіть і кинеш нині
Свій праведний клич і станеш
Новим Святославом-Гатилою
Та й Зороастром в одному втіленні,
То за тобою піде лиш твій вірний друзяка,
Гомункул прищавий, зачумлений
Та слабкий, а дружина твоя,
Всі численні бегдрайслери з ігуанами,
Та fuck’2’mass’ами
Лишаться тут – сьорбати ель
Та вереск кельтський, будуть тут
У пабі ірландському,
Прихистку андеграундному
Порать в усі щілини
Пишних постатлантичних,
Хтивих та псевдореволюційних
Розраяних всеземними
Плугами дурманних піль
Шавок-кобіт стегнастих…
А ти висітимеш, мов Самсон
Посрамлений своїми дітьми
На гачкові своїх ілюзій,
І світ цей не покинеш ніколи,
Позбавлений нормальної
Людської смерти,
Спокутуючи сліпоту власну
Сам поперед собою…
А колба Парацельсова
Все варитиме й варитиме тебе
Разом із народом твоїм,
А ти ніц цього не помічатимеш,
Немов мауска молочноколінна,
Стегна якої шовковисті та пружні
Ізварилися підспудно од леп-топа,
Немов ляжки свинячі до селянського
Холодцю…
І нехай страшною буде неміч твоя,
Мов у незціленого біблейського
Паралітика
Бо ж краще не казати,
Ліпше вже й не мовити,
Аніж просто пердіти в воду,
Пердіти в повітря, роздмухуючи лиш
Колбове гиденне вариво…
А ці ланці, що поруч із тобою –
Хіба це дружинники, пияки ж бо вони
З мордасами багряними, бахури
Блядовиті й мізками немічні,
Хіба це апостоли, вони навіть не іуди,
Бо ж на чин не здатні жоден,
чи добрий, а чи гейби злий…
І хіба були тоді й надалі адепти
Й проповідники у Зороастра велечинного,
Хіба не сам він був один, наодинці
Зі пекельно-народженим словом
Та й своїм? Хіба князь Святослав-Гатило
Не підняв армади своїх гуннів непокірних
Та розхристаних, та таких самих
Пияків з бородами та бахурів
Із томаками настовбиченими,
Ласими до плоті жриць
Храмів нордично-кельтських
Хіба не казав їм Шамаш сонцеликий
Верховний, перед плином
У човні своєму в царство
Всіх мертвих духів:
«Їж, пий, веселись,
Бо завтра помреш?»
Аж пішли вони все’дно, осяяні
Нараєм Гатили-Святослава
Кійотського
І виблискували їхні кельтські
Короткі мечі на променях
Верховного Бога
І впало до їхніх ніг,
Озутих у волинські лісові
Постоли
Вічне місто, вигодоване
Вересовим молоком вовчої
Богині неба і дружини вірної
Ану’
Гуси, що гелготали навіжено
Немов сталінські стукачі
Вже крутилися на їхніх
Язичницьких веретелах
Наче Лев небесний
Навколо Асіріуса
І запашніли диким духом
Степових сарматських трав…
А ти плетеш усе павутину
Ментальну та

читати