Завантажити

прахом праканібальських
Вождів людства
За те, що їхній порядок-ordung
Звільняє їхні кантіанські думки,
За те, що вони – сентиментальні і звірячі водночас,
Як і ми самі, і ще багато хто
З неокультурених і природно-стихійних
Арійських варварів,
Що поет був їх змішував
Аматорськи-неісторично в одному
Жбані з північними щами,
Яко скіфів та азіятів…
А то ж бо був перський ІРА-Нарід,
Віддалено-ланцюгові братєлли
Кельтських членів ІРА та наших
Гуцульських та наддніпрянських
повстанців-інсургентів,
Яких я здавав нещадно
Всім можливим імперським службам
По всі мислимі й немислимі боки й горизонти
Що Збруч, що Дон, що серце Данапруса…
Я ж бо знаю лишень, що на папірець
З головою якогось бурсака-філософа
Я зможу наварити лишень п’ять
Крихітно-пігмейських жбанів борщу,
І мені начхати, чия то буде голова на
Казначейській папіринці порожній
(хоч північного імператора-вар’ята,
А чи хтивої пробляді-імператриці),
Аби лишень побільше макітр борщаних
Можна було наварганити та злобизати затим,
Поклавши жирнощоку куркульську мармизку
На піраміду зі старосвітських подушок,
Та й дати всім народам гучного й скрипучого
Хропака,
Та й дивитися солодкий сон про те, як я,
Директор Борщу, усіх на світі моцно обдурив!
Я ненавиджу усіх взятих до гівняної купи
Макмаусів з їхніми жаб’ячими фальшивими
Смайлами,
Їх і ховають зі усміхненою дурнуватою личиною
На кришках трун, і мов скитським вождям
Накидають усередину остатньої впочивальні
Його чи її планшет з apple-яблучком надкушеним
Або 5-й sssssssss айфон – як опредмечений
Тотем безпредметности
(а згодом ще й домальовують яблучко
Біля всміхненої маусівської
Мармизки на кришці,
Інкрустованої базальтовим камінням
З Великого Каньйону труни;
А якось були показували
У колбі парацельсовій, там
Ще гранджуватий хлоп веде теє все,
Чи Таун, чи Даун, одне слово якийсь
Джі-джі,
То показували, як їхня поліція проводила
Ексгумацію за приписом прокуратора –
Бо ж вкололи шприцом не того
Луїзіанського негра, на смерть істративши
То на кришковій личині був усміхався
Вже лиш череп, а замість яблука під
Ним блідо бовванів зсушений, немов опеньок,
Ізморщений огризок)
Тож кидають вони кожному мертвому Макмаусу
До труни, немов самому скитському князю
Таргітаю,
І кондоми освячені й памперси безакцизні,
І сендвічі забальзамовані і фрі-картоплю,
Пророслу червами й рондо-гамбургери з
Байбаковим м’ясивом і двох жіночок його –
Гумово-латексних Барбі та Братц
До труни а-ля скитської затусовують,
А ще – біту бейсбольну, овальний м’яч
Та шлем футбольний, диск із кантрі техаським
Затусовують вкупі з біблією мормонською,
Плюс кольт з маленьким муляжем
Ядерного томагавка кладуть під голову,
Щоб не забував славетну японську кампанію
З драйвовими психоделічними грибами,
Що падали дощем на самурайські міста,
Що з мечами у власних животах
Розчинялися в пеклі грибів небесних
Газоподібних…
А ще спорожнілі акції хедж-фондів,
Незабезпечені федеральні облігації
Спотового ринку
Та есквайр-шіти дефолтні кладуть
Попід мертву голову для
Комфорту постатлантичного:
«Спи спокійно, життєлюбний Макмаусе» --
І дмуть у саксофони, самбу пританцьовують,
Відрубуючи білим куркам голови,
Що вже мертві кудись біжать
Невідомо куди од нестями…
Отож бо я знаю й ненавиджу всіх,
Й люблю до всирачки й не знаю
Лиш себе, сакрального Борщу
Директора заправського,
Хоч і від матінки-природи
Вайлуватого децел…
Та, йой-вей, мені ж бо тре
Позавтра виступати зі врочистим спічем
Перед академічними спудеями
Імені того, чия голова розквецяна
На найбільшій купюрі, за якою
Я визначаю мій індекс Борщу…
Вчитиму їх, як писати листи похвальби
Та дуполобизання Верховному бовванові,
Мішкові тлустому з картопляним лушпинням,
Що пеньками скаче, мов брисан-переросток
Дитсадковий,
А ще вчитиму, як варити борщовий єлей
Солодкий та приторний, яким поливають
З медій оселедцеві голови колись бунтівні,
А нині оскоплено-сумирні
Їдоки-ортодокси з офіційно-панівної
Юдейської секти, що наущають
Посполитих усіх
Ловитися власними яйцями у
Скарлючені пазурі ненаситного світу…
Бо ж ми мимоволі усі – ставши
Од сивих віків вічно неосудними –
Вчленилися безвихідно в мізерну колись
(а нині – до безмірів розглобалілу)
Вавилонську секту -- зі вкраденими
Мітами шумерійськими,
Піратськи покладеними в підґрунтя
Сакрального письма
(З неї ж бо вихід – лише в наш найбільший
Фрейдистський жах палаючого пекла
Внутрішньої колби парацельсової
Позамість душі)
І я тут так само правомоччя маю
Секулярні Директора Борщу,
Освячуючи їх цілуванням пухких ручиць
Клерикальним гомам-їдокам
Під кастратичні голоски ангельських співів,
І правомоччя це: щоби вся та машинерія
Морокобісна й кликушеська
Не розпалася по-сірниковому
Як прогнилий Колосс,
Тре ловити скарлюченими пазурями світу сього
Всіх друїдів та волхвів по нетрях-лісах,
Та репресувати у рамцях братньої
Сатанинської секти – вкупі з недобитками
Сліпців-кобзарів -- у році славному
Та й

читати