Завантажити

названа ся собою макітро-прогнила гнойо-еліта
Вона ж між мультиоргазмами од накиддя на себе величі й пихи
Про Мікельанжело Буанаротті лиш просторікувать гідна за чаєм гречаним
І кровозмісним інцестом імені сподаря Фройда
Велес же і Дажбог, Лада, Стрибог та Ярило – то лиш відрижка знічевна
Зі прасивих непевних віків для підпанків сих квазігречних
Їм-бо до дупи все’дно, чи калмицькому ханові Мао служити,
А чи лупатому дядькові Сему на вірність холуйську
Постатлантичну та й заприсягати,
Чи ж відсмоктати цурпалка у злого північного Гоблена-гнома
Найзначніше -- то те є для них, хто із цих кексів чумних
Нині-сьогодні при тимчасовій силі перебуває
Й хто з них їм поліцайську линву на руку пов’яже
І хто призначить їх Сала й Борщу директором-секретарем генеральним
А матінку-Русь вони лиш величать тоді, коли її вим’я розкішне
Повниться, наче перса худі давньоримської самки-вовчиці
перед губами ковбасними од ненасиття лихого
Двох паразитів-ссавців, карликів Ромула й Рема,
Коли з її сосків дзябонить-нуртує потік борщу та сметани
А чи молозива жирного, а чи грушевого самогону

***

Так я ж бо думав тоді й не міг супротивну дещицю знайти сам для себе
Втім, DJ TV-Дауну так і не став розкривати, що з нього писатиму епос
Адже якщо інакше, то він мимоволі на те, що рече,
Гейби підспудно та й тихо незбіжно накине цензуру
Сам же бо він, неначе кавалок ув ополонці, все мотиляється
Проміж темників рифами, тупо накинутих зверху
Бо ж череваті й банькаті опецьки, котрі на цю TV-колбу башляють
Все не сплять, а пантрують нестримно, мов люмпенів вождь,
Посеред ночі глухої,
Аби не вийшло чого із того, чого неодмінно вийти не мусить,
Щоби не приведь Мамона, навіть ніхто й не перднув усує
З того, про що ні за яких умовин пердіти не мусить
Отже, хоч TV-Даун по суті своїй – то підпільний лицар шляхетний
Нового повстання
Жодна мерзота його не повинна за будь-що схопити, тим паче –
На місці рівнім,
Він для неї, для клешнів її спітнілих має вдаватися гадом
Слизьким та невхопним, а коли треба – то й обертатись духмяним скунсом,
Котрим навіть покидьки ці брудні невимовно згидують,
Щоби за яйця святі-крашанки цього Тікітаві-буддиста панічно хапати
Та цеє звірятко манєньке, хоч на писок воно й іграшково-дитинне,
Може вхопить у пащечку свою й розтріскати найхитромудрішу кобру,
Що бородато-цинічним й кабалістично-підпільним ієзуїтом
Кластеру канібалів
Згнилі коржі казуїстські й геть протухлі брехнею
Для поживи тупої й неситої все випікає з фаршу ПР-супроводів,
Щоби притлумить криваво римське рабів повстання,
Смажить на пеклім огнищі нелюдських китайських змін
Зі чоловічої плоті котлети
Ними годується й сам, ними ж ляльок гутаперчево-маргінальних
Ситить однакові танці кабальні та ритуальні на пресвятому місці
Майдану у серці розтятому Кия-граду, що вже давно перекинувсь
На обкінчано-засраний згиджений бидлом шансонно-тюремним
Гопників рай, гетто гламурне та захаращений бомжеським сміттям
енкаведистський Майдан’$,
що однодухо-ляльково викрешує танець концентраційний
під біло-синьо-червоні штандарти свого людожерського драйву
Тут ураз нагло та патетично DJ TV-Даун розмисли ці депресивні
Урватися змусив
Та й сказав він, пінту од себе відставивши вбік й іклами заскреготівши:
«Ти ж бо, Гомункуле-сан, од всеї цієї зневіри та твані
Висновки помилкові й впосліджені ніц робити не мусиш
Бо ж наразі, чувак, тут є вельми суттєвим той вартісний мент:
Якщо я стьобаюсь з гидоти, то, значить, наразі, жию
Коли ж я скнію шмаркливо та з кожного чиху, мов тая сарна, тремчу –
Це означає, що ти, мій прищавий братєлло, давно й упосліджено,
Отже, безславно-понуро, мов пес той гиденний, вже іздох попідтинню
І пиво дрінкає мед, отут перед мене, – ізсохла тараня-мара
Що вже не стогне, не плаче, ні хєзає вже, ані гейби пердить
Отож бо в тараню до пива, чи в до канапки олійний шпрот
Нас перекинути прагнуть затято й ошкірено вилупки ті,
Що мов безумці маньячні хлопів закатують на консерви
в асфальті та в териконах відлюдних
мордо-пузаті оті гуру’ для жлобів з автобази
в робах картатих поверх костюмів від Гуччі та Кантареллі…»
Аж тут мені враз здалося нагло, що DJ TV-Даун –
То лиш привид в розхристанім руб’ї моєї сліпої уяви
Та не хотів я ніц оцій думці глупій дійняти віри
Тому вхопив те мариво, що навпроти сиділо, за міцнеє зап’ястя
Аж раптом ілюзія та брутально матюкнулась й зі скрежетом щелеп
М’язистих сахнулася рвучко вбік од мого пітно’го обрубка
Банити за столиком аж сполошились були од цього непевного дійства,
Й один з них, з грушоподібним писком іржавим, ураз спохопився
Та й звучно прорік, так що лункість порожньо підвисла в «Свинячому драйві»:
«Окстітесь, братєлли! Хіба вам що – у падло та в бидло посліднє
Радіти життю попід сонцем оцим й попід склепінням «Веселого Хряка»,
Дудлить пиво, поки не луснеш, та й править чумні теревені
Попід підливою доленосних подій й незбувно-псевдо-кармічних?»
Аж ці слова нетяги, на мій щасливий рятунок,
Мене до цупкої життя

читати