Завантажити

несподівано-нагло устрів був Свободу й на’ смерть перелякався:
Це ж бо тепер мисліте треба самому -- де, коли й на котру стезю завертати,
Коли пити та їсти, блювати, а чи брехати, коли добро робить,
А то й у клозеті таємно та безнадійно дрочити
Треба думать самому: чи тікать від кобіт, а чи їх наздоганяти
Чи ховатись від них у печері неандертальскій
Чи зривати з них одіж й роз’ятрювать їх до первісного сказу
У цій оказії вже DJ TV-Даун мудро та хитро
Ніц тобі не нараїть, хоч ти вішайся, а чи топися
Навіть у лихоманному виборі способу суїциду
Ти на пораду діджеєву тут вже дитинно не розраховуй
Та і до того сугестії Дауна, лиш обволікши сизо та фатаморганно
Душу твою і мізки, мов трав’янистим димом духмяним,
Ніц не давали тобі ані ключа, ні розгадки ясної
Щодо твого наступного кроку в невидиму безвість
То ж бо тому ти ніколи й нікуди насправді не швендяв,
А лиш ступивши кроком мізерним, одразу та й ницо падав
А як потому спинавсь на свої сірникові ноги,
То теє, що стоїш ти твердо, тобі лишень іздавалось
«Тож чи існують закони Богині Карми, чи вони стліли без сліду,
На твої кроки в будь-який бік це аж ніяк не вплине.
Те, що ти хочеш зробити, то теє ти неодмінно зробиш,
А що не хочеш – на теє насереш гігантськую купу»
Та не вчинивши при тому жодного кроку, а чи зробивши,
Ступнею на сторони світу розбризкавши замок гівняний,
Рано чи пізно стрінеш свою-не свою мету-провозвістку,
та й зі страху, мов той ховрах, захєзаєш рясно-стрімко,
Ці божевільні лики Правди й Свободи в красі їх голій узрівши», --
Так бо колись святий TV-Даун до мене мовив,
в колбі прозорій лайно Парацельса тихо мішавши
Я й був подумав наразі, що брат DJ свій етер закінчив,
І, як і завше, радий і готовий зі мною вицмулить пінту пива
Тож я наярив по мобу свому на його апокаліпсний номер,
Бо майже всі цифірі у ньому складались із круглих «шісток»
«Гей, друзяко Гомункуле, як ся ти маєш?
Все, як і завше, стовбичиш причинно і тупо
На превелебному та святому рогові Правди й Свободи?
Кинь ту байду, Карбункуле, й чухай до мене скоріше,
Бо вже горлянка моя давно на пустелю Сахару походить!
Ти придибай чимстрімкіше в «Свинячий драйв» таверну,
Там, Гомункуле-сан, про блядське Ніщо й погуторим»

***

Ось уже й ніч сліпа дітей зачала лякати,
Місяць повний ковтнувши в бездонну Мари пащеку
Ми ж із діджеєм схиляли голови, пінні од хмелю,
Й од медів таверни рясних ледь не пудили попід себе
Лиш де-не-де за столами масними банити поодинокі
Раз по раз відригали й перділи од TV-Дауна згуків невтішних,
Я ж лише інколи слово вставляв недолуге, мов неотесаний камінь,
Cп’яну жбурляючи нагло в прозорої думки діджея потічок
Та ж на мене, нетягу, старезний друзяка Даун
Із-за оказії цеї так ніколи й не ображався
Знав-бо він: що візьмеш із цього опецька й його прищавої тварі?
Бігме, DJ TV-Даун тим і уславлений був поміж люде,
Що на місці гнилих прищів він узріти вмів діаманти,
Це ж ставалося часто тоді особливо, коли він палив ганджу
А чи злизував марку поштову, що таємно була продавалась
Із-під споду поштампту клерком – Летючим Голландцем,
Що, як казав він, був правнучатим нащадком Ван Гога
Та насьогодні, чи ж скорше, вже навночі
Завсідувати йому в «Свинячому драйві» завадила курва якаясь
Тож ми були там удвох, сьорбаючи пінту з десяту
Сп’яну рішивши, що ніц нам кіндерськи пудити в теплії ліжка
Чатити ж за компом, то є все’дно, що дрочити по секс-телефону
Ми ж утиснуті нині всі є в молекулу-лімбо Нету
І хоч на позір близькими є, немов новорічнії шпроти у банці,
У реалі й насправді повиростали пекельні галактики поміж нами
Саме тому з діджеєм ми й убиваємо в пабі-таверні
Цих паразитів, штучно накинутих нам симулякрів,
Бо ж на теренах, хоч і глобальної F та B мордокниги
Господа-Бога святого ти аж ніяк не зафрендиш,
А вже щодо кобіти, яку ти незле вподобав і на тому ж FB зафрендив,
Ти й поготів крізь колби скло томаку свою не просунеш
Та й віртуально цю потойбічну німфу, мов мрець, не трахнеш
А як лізти таки сподобишся членом твердим до її фантомних цицьок
То тут як стій твій профіль новий месія-кріейтор
Цукровий Берг враз забанить!
Й так донидієш ввесь свій нікчемний вік маргінальним ізгоєм --
Десь у цій ріці другєлло Даун сьогодні в етері відав прямому,
Так він мені принаймні в «Свинячому драйві» зізнався,
Плюнувши смачно та спересердя в свою недопитую пінту десяту
«Тож ти бачиш, Гомункуле-брате, що скільки вже років,
Я поміж фаршем бридким із падла слизну, та ще – вцілілий допоки,
Я мов кіт, вперившись кудись у нікуди, сам удаю на позір,
Що ніц навкруги не бачу
Та узрів би ти хоч на йоту лишень, Карбункуле многогранний,
Які видива злі й ганебні при цьому всередині себе я зрю насправді
Батько Босх укупі з гуру Далі та Магрітом –
то лиш рясно-оброблені діти, що яблук зелених об’їлись
Із тими жахними потворами у порівнянні,
Котрі снують всередині колби моєї, вдаряючи шкло екрану
Коли ж захараститься він від кліщів оцих, що пожирають час-епітелій,
Я в ту

читати