Завантажити

мішковини були врешті-решт навернули
А то я гейби чуття реалу й тяжіння був втратив – од незчисленних пінт,
Чи ж ще од якого біса,
Що вже й діджея свого друзяку на мент який прийняв за химеру порожню
Та й навіть так якби, аби він був єси виокре’мивсь направду
В моїй макітрі -- струхнявілій в побуту пранцях й повтореннях всіх осоружних --
Постав був плодом дуріанним, що пахне приємно-духмяно,
Немов для гієни гарлемно-ікластої – прогниле трешове падло
Я б і тоді до цієї тіні батька славетного лицаря-данця, що зі здоровим глуздом
Ніколи-ніц не встрявав він у дружбу
Я б і тоді затято та вірно до нього був прислухався чемно й нікчемно
Й був лиш тінню би тіні батька цього, що його замуровано в стіну,
Що хорони’ть недоторканно й імунітетно
Комфортно-щасливу й зафаршовану райським усім причандаллям
VIP-гламурну, постатлантичну, данську для екс-правікінгів дурку
«Так це ж наш славетний DJ, телевізійний буй-тур TV-Даун!» --
Раптом крізь хащі розмислів цих лихоманних був ураз почув я.
То здійняв був свій лемент обдовбаний той грушодульний банита,
Що забивав косяк із «Білої відьми» вкупі з бойфрендом своїм
Триоким Циклопом
Вони, відкинувшися на бильця свого смішного відтягу
Тупо-кумарно із глибини «Поросячого кайфу» утроби
Баньками лупатими розверсто-кошачими своми
до нас із діджеєм воскресло-матеріальним були прикипіли
«Ти, як я вижу, DJ, хлоп цілковито реальний,
Не те що порожняково архістратегами Сходу Близького
Манно-обіцяний та все допоки ніяк не воскреслий месія
Ми ж бо всі думали – я та й друзяки мої – Циклоп-О-Три-Ока,
Геронтіон, старий обісранець, й Чу Хлі Б – пірат-людожер китайський
Що DJ TV-Даун – то лиш плід-аніме кукловодів з модних піяр-агенцій,
Котрі щодень та й наповнюють жмихом та перегноєм людським
TV-труну скляную
Лиш наспіх притлуту з чорниці-землі віртуальної та й ожменням
На неіснуючо-мертвім цвинтарі квантів, Електри летючої та
НЛП-вуду’-зомбування
Що його не вловиш гейби та й гіперчутливістю ПРО- та й
Постатлантичних радарів
Ти ж бо направду не є віртуальная лялька-маппет, наш превелебний діджею,
Вираяна мов диплодок чи тиранозавр чи дактилохєр
Тиранічно-тектонним ліпленням мультимедійних мумій
Бо ж он, до слова як Джексон-Біллі-Джин опіслянегроїдно та й білесий
Був сердега поперед сном перепарашив відро пігулок бадяжних
То всі казали потім, що то не Джексон святий Мамоні душу віддав,
А то насправді копита відбрикла його гутаперчева лялька…»
«Та ні, як то бачиш ти нині, банито Гнилая Груша,
(одраз не впізнав був тебе за цими хмарами диму, не зображайся на мене)
Я – більш реальний й живіший за прах всіх вождів нетлінних,
Докупи взятих з горнила кривавого їхній дійств неосудних –
Сказав був DJ TV-Даун, до мене незримо зморгнувши, --
Й пігулки я на ніч, щоб у раю потонути Морфея, й затим
Холодноп’ятно й сюрпризно для всіх відбрикнутись на ранок
Я ніц не приймаю, бо ж термоядерність добра лишень тоді, коли
Тепло всім дає, хто на зиму одвічно-космічну скрутився червом-глистом
У своєму барлозі з космацьким езотиричним на стінах облуплених
Та й візерунком
В пігулках снодійних вождів термоядерність – то є недобрая штука
Бо ж все, що добреє є для шаманів блекотних, фатальним є для повзучого падла
Здоров’я»
Так був сказав TV-Даун туманний й осоловілий, пихнув дзен-димом люльки свої
Й в пахощах дивних од неї свої загорнувши думки-дозріння
«Так, ми падло всі є, з тобою тут я згоден, -- орячено бевкнув банита
Гнилая Груша, -- і яйця даю на відсіч необоримої Правди, а то й Свободи,
Що корєша мої, О-Три-Ока Циклоп, Геронтіон й китаєць старий Чу Хлі Б
З твоїм одкровенням джинсовим так само згодні й сумирні
А ж, особливо, із тим що ти казав сьогодні (про що я, власне, й забув)
На своїм етері допірнім
Бож коли це є правда, козаче-характернику TV-Даун, то то’ді
Нам гречно й по-овечи тут нє хєр свій шмаль курити блаженно та й фіміамно
А тре тоді ватагу збирать безвежну осмалених ланців та й вирушать тихенько
На південь святий таврійський з-за грізні пороги Данапруса-батька
(допоки йдучи тихенько, немов чумакуючи мирно по сіль у Крим Руський,
Та це так – для блюзніру)
Коли ж на острів Сицилію Січову Гуляйпільську ми дочвалаєм,
То й втаборимся ми там ізнов та й вкотре – прісно, вовіки і віки
Та й для затравки початку зберемо-іскличемо з усіх банит-волоцюг
Святую, правдивую та безжальну ту Раду Чорную постатлантичну
То що ж ти такеє казав за акварімним шклом, нагадай ти ж нам, поквапся,
DJ TV-Дауне, батьку та й превелебний!»
«Ну що ж, гнилогруший кексе, мій невтішно-буремний й конопляно-трав’яний
Позашлюбний мій сину-байстрюче,
Та й ви, братове-бранці кошлатії постмодерністського кайфу –
Циклопе тріядобанькатий, Старезний Перду’не та маоїстський Чу Хлі б’е,
Сідайте поруч та й слухайте надуважно, бо ж я сказав поза шклом не багато,
Та що я міг, то й намагавсь умістити в обрубки куці етерного часу,
Котрий вже нам достоту позамінив був природний відлік монад порожнечі
Тож от і прорік я там на пінномильнім та

читати