Завантажити

своєї housewife,
Про її бездонно-чорну
Космічну дірку, ненаситну дірку,
Що поглинає все навкруги,
Він нині протикає списом
Його скривавлені геніталії,
А сам ніжно думає про свого
Трирічного опецька, думає,
Як він увечері після
Заслуженої в імперії трапези
Попестить його кучеряве
Волосся середземноморсько-
Адріатичне, посадить на коліна,
Читатиме казочку про всеруйнуючий
Гнів бацьки Юпітера,
І мріятиме, що брисан,
Коли виросте, так само вдягне
Античного шолома і лати
Блискуче-сталеві, що
Вилискуватимуть на сонці,
Йому видадуть гострого списа,
І він продовжить славетну
Батьківську династію,
Він протикатиме посічені істиною
Печінки, кишки та геніталії
Цих незбагненних диваків,
Що химерно звуться дисидентами
Всіх епох і гниють в усі віки
Прибиті іржавим цвяшшям
До хрестовин, що їх гнівний
Бог через імператора настановив
По світах усіх, немов
Вітряні млини альтернативної
Енергетики у Фландрії чи Ретро-Романії,
Вони скніють та висихають
Від мук й осягу недосконалости
Безповоротної, і не збагнути
Простому легіонерові зі своїм списом,
У напівмертве м’ясиво
Встромленим, чому ці люди
Не служать собі мирно
Своєму Цезарю за
Добрий свинячий
А ще ліпше баранячий шашлик,
Гарячий лаваш із підливою,
Ситну баранячу шурпу,
Кінзою із духом саранчі
Притрушеною,
Та пінту перчано-медової,
Не служать за заслужений
Легітимний трах зі
Ненаситною пробляддю
У свій святий та законний,
Єдино-жадано-спраглий вікенд)…
…отож-бо іржавих цвяхів, невідшліфованої
Деревини, солдафонських списів
У до того невиклюваній печінці
Та од роду змертвілих та нікчемних
Скривавлених геніталіях,
Обсаджених мухами та хробаками
Й їхніми білесими личинками,
Так само наколотими на списи
Своїх внутрішніх галактик та
Універсумів…
Що ж поробиш – таким був заповіт
Всегнівного батька, а апріорі ж –
Його гнів – вище всякої справедливости,
А для бидлоса, комашні, кліщів –
Рай піарний, а так – їм неминучий
І тотальний пиздець – у ріжних
Та одвічних особливо збочених
Формах та метаморфозах
Дантового пекла…
Ми ж із DJ TV-Дауном
Не ловимся на ці тупі кидки,
Наша постатлантична ментальність
Просвітлюється в арійсько-кельтському
Пабі, ми випиваємо, мов Ксанф
Чорне гіннесове море Руське,
Цмулячи ковтками дрібними,
Кажемо «ОМммммм»
І враз бачимо все, що треба,
Без зайвих комашиних
Та гнійно-личинкових деталей
І прорік бо йще був на коня
Превелебний та обм’яклий
DJ TV-Даун: «Нам усе тре
Зачинати з чистого листа
Раси Табули, бо наші пелюшки
Безбожно хтось окропив
Сечею нечестивою, а наші
Памперси святі захєзав хтось
Смердючими намулами
Монструальної (а чи менструальної)
Історії, нам загеть невластивими
І вже ніяк од усього цього нам
Саунно не випаритися та не відмитися
Окрім як піддати цей злосморід
На осуд огнища, Дажбога нашого
Бо ж перед тим як Рід плекати
Мусимо очиститися від бісової скверни
Із пранцевих шеолів нам накинутої»
Отак почав був TV-Дауна боянного
Я епос чути та притомно в’ярювати
Бо ж ті співці, що є сьогодні нині
Хоч не сліпі од роду уродилися
Та ж давні кобзарі-сліпці од них стократно
Ліпше бачать оком характерника
До вишніх сфер та сутних прірв сягаючи…
Тож TV-Даун «ді та джей» прорік мені:
«Мене піїти ці до плазмосу затрахали,
Вони ж бо, напублічено просякнуті
Не шипрами потрійними,
А автохтонно-галльскими парфумами,
Громаддя Руської землі святої
Освіжувати розчленити
Й обкарнати пориваються
Мов м’ясники причинні-чикотіли
Вже в безумі безповоротному
Як вурдалаки розпатрошують
Та свинно чавкають, мов
Пирієм на скотофермі хряки
Комібкормами силосом макухою
Живую плоть і кров, немов месіїні,
Першоземлі свіжованої пожираючи,
А маслаки й недоїдки гангреннії
Все гайворонню грифовому жертвуючи
Та викидаючи на дикі терени
Монголо-угро-фінської азійщини
Бо ж – «скіфи, азіати ми»
Й для нас арійським духом ніц не пахне,
Бач, тухлі шмарклі рабські затопили мізки
Й потопом слизним й жабуринням
Укрили рігведійську землю сонячну»
«То що ж орати нам, що сіяти, діджею нам?
Чи лиш дурман отой, що в засіках іще лишивсь –
Хоч він! – бо всеє зерня мізків геть істліло
В каламуті й слизі, у темряві комор, в яких
Ми таїну ховаєм від усього світу, ту таїну,
Котрої вже нема, бо ж глип на позір,
Та на дотик мац, на нюх втягти – а ніц уже нема,
Все струїлось…
Давно вона ісчезла, а чи зрання взавтрішнього дня,
Про це немає сенсу нам переливать із жбану каламуті
В миршавий глек зі слиззю,
з тарелі холодцю запліснявілого з медуз азовських
У сковороду зі багном, а потім врешті-решт
Ту дику хімію метаморфоз віддати Парацельсу,
Князю Тьми, хай все змішає й зварить в колбі,
І доперчить все те місиво порохном із наших тіл,
Із наших мощів, мумій, що в печерах точить тля
Зневір’я й страху, всіх жебрацтв і животінь
У колбах, що в кункстамерах північних лупають
Очима нашими скаліченими й мертвими на
Західних роззяв, що дідько їх притяг сюди,
На землю всіх гріхів, рятуючи від ситости тупої,
Та й осоружного буття в

читати