Завантажити

вироджену кров
Спасенною метисною сукровицею
З Кастрової тростини
Годі вже нам усім у колбі
Цій догнивати
В муках повільних опромінення
З цирконієвих поверхонь
Кадилаково-комсомольських
Тачанок
Пиріжкових та хотдогових
Олігархо-бидлосів
Бо ж заповідав нам батько Че,
Омиваючися кристалічно
Під гарячими краплями
Вічної тропічної зливи
В магічному анти-глобальному
Макондо:
«Беламемуче, сеньйори,
Нопасаран, беламемуче,
Боліваро, сальвадоре, кастро-альєнде,
Сандіністо,
Американо здохлято од наш
Революційний кокаїнос!»
Начиняємо ж цю колбу макабричну
Зсередини самопальним
Назаретівським кокейном
Зі варива мускатного горішка
Й зіскреблень бананової шкірки
Вивчаєм поваренний наш буквар
Затято
Й готуєм файно-вишукане меню
Всі смачелезні різдвяні та пасхальні
Страви
Під скаженим запорозьким
Перцем гарматним
Та випалюючою хортицькою
Оковитою --
Для жирнопузих та риб’ячо-лупатих
Давосько-крушевельських
Рабовласників-гурманів
А в вітальній нотатці буде
Записано латиною
Та ієрогліфічною в’яззю:
«Від вільних козаків
Спартака, Енея, Гонти,
Кармелюка, Робіна Гуда,
Довбуша, Уйленшпігеля,
Команданте Че, Махна-батька
Та Чорного Крука – з народною
любов’ю!
Давосам – від Даосів!»
«А я ось – про любоff
Бажаю якусь дещицю
Додати, -- станцювавши
Фігуру хіпхопову
З елементом
Бойового гопака,
Возрік гер Випердко’ff. –
Чи існує вона хоча б
У якому вченні, доктрині
Чи парадигмі правдиво,
Окрім як у шматячому
На латаття душу лементі,
Нічних квітневих тезах
Егоїстичних та
Хлібно-рибно-заземлених кошаків?
Всі про цю абстракцію
Глаголять невпинно
Сороміцьки
Прикриваючи геніталії
Цим порожньо-прозорим
Фіговим листком,
Як безликим аватаром
Безрилої неоковирности
Будда з Лао відверто
Оминали цю ілюзію
Нерівноважну, що
Заважала творити порожнечі
Плоть беззвучним бездіяльности
Шляхом
Червоно-коричневий кхмер
Заратустра любові до
Абстрактних всіх
Досягав зненавистю до
Безвольового й конкретного
Кожного
Назаретський зайда
Облив єлейними шмарклями
Любовних плачів та стенань
Півземлі – так що вона
Храмно-музейно застигла
У морокобіссі
Інквізиторських вогнищ
А сам витруївся в нікуди,
Відсунувши каменюку
Начеббожим перстом-мізинцем
І написав лишень школярськи
Охрою пустельною на базальті:
Лупайте сю скалу, любіть її
Безтямно та бездумно,
Як і рабонаймача свого
І наостанок наквецяв
Саркастично кровію людства:
«I’ll be back»
Єдина на Дажбожого внука
Ар’ю надія –
Та ключів до шрифтів його
Велемудрих не відшукаєш
У тирсовій та макуховій
Макітрі
Хіба що русалку квітневу
З висхлої Либеді виловиш
Та помацаєш її за
Риб’ячі перса
Й шукатимеш безвислідно
Наслиженою від луски
Клешнею поміж її хвоста
гламурного
у рясці й жабуринні
Роздвоєння й поглиблення
Любови…»
Й втрутився тут уже
не стримавсь
Діджеєвий банита TV-Даун:
«Про що я вам не возвіщав отут,
Так це про фігові листки й
Безписні аватари
Під справжности слоганом
Всепіарним, бо ж не віщаю
Я про те, чого немає.
А навіть гейби й змушений
Поінколи сказати,
То так роблю це, що
Директорат Борщу
Відрижку ситу та
Вдоволено-заплилу відригає,
Плекаючи в мізках зжирілих
Всебажаний та салоїдний
Супокій, неначе інші, ті
Кому адресувались
По-справжньому
Мої езопо-сугестивні посилання,
Не точать під своїм
Жебрацьким сподом,
В запилених та темних все льохах
Свої лопати, кайла та й серпи,
Та й вила – в передчутті
Нових і праведних
Серпнево-спопелілих жнив!»
Аж тут озвавсь допір німотний
черепастий Fuck2mass,
що тусував знічев’я, немов чотки
з долоні у долоню
намисто з мізерних гвінейських черепашок:
«Нарешті правда факана зродила
Торжество своє фатальне,
Аж нині йолопами правити всякчасно
Прийшло-дорвалося
Справдішнє рафінованеє бидло!»
Аж тут не стримавсь я уже,
Гомункул супокірний,
Що всетерплячим був завжди,
Таким, що і з огнем не знайдеш.
І возволав я з потойбоку свого
Магічно-варивної колби,
Що клонує мізки, протавруючи
Морокбіссям
Святих отців середньовіччя,
Що на святій Антуанеті
Базарним відьмам все розтягували жили
Та й упивались кайфом
Збочень омерзенних
І всемогутности оманами низькими
Всепестячи тіла свої обрезклі,
невимито-смердючі та пігмейські
Під шкіряними рясами та френчами
З хрестами на пацючих шиях
У припадні істерики й безумства
Та бузувірського всефанатизму
Од малозначности своєї та
Сухотних кашлів
Од юдиних лакузних та й поривів
Од лестощів, в які повірив навіть
Той, чйим ім’ям вони клялись повсюдно,
Той, чйим ім’ям вони розводили
Всепожираючі багаття
Аутодафе кривавих інквізицій,
Тортур ув андеграундах,
З єретиків осатанілих вогнищ,
Всесвітніх боєнь за ілюзії Мамони
Й гнилу та пересищену парашу
Шлункових патриційських перелишків
В котрих плодяться черви смерти
Всеканібальських революцій
Під стягом зірки смерти – розчерленої Морени
Орієнтальних пресвятих походів
І ґвалтувань всемасових хрестом-тотетом
Та й прямо в голі дупи чоколядні
Сердешних бедуїнів темних,

читати