Завантажити

парацельсової,
Слухайте мене крізь втоптані
В вас сірчані пробки нечуття,
Повертайте до мене свої виїджені
Пранцями середньовічні вуха
Й провалля носів морокобісних,
Повертайте до мене бігаючі в орбітах
Сліпі яблука Давидових античних очей,
Що занедбавши колись даровану красу,
Поплівся, тримаючися за чужі
Облудні плечі й шугонув у прірву…
Якщо ж ваші оскоплені мощі
ще не згнили, то почуєте…
А заповіт моєї магічної колби
Діджеєвої такий:
Вам не потрібні жодні заповіти,
Бо будь-які заповіти –
Вам на смак прокислого борщу,
На смак поточеного яєчками мух,
Просіченого колоніями тлі
М’ясива ваших найбільших пророків,
Падущих ангелів та клонів
Многорядних вашого
Бородатого й нетутешнього бога,
Вам не тре заповідніх жодних,
Найменших бодай,
Бо вони розтлінюють вас,
Розслабляють немов дітей,
Котрі звикли ховатися від
Зла всюдисущого за
Раменами могутніми вашого батька,
Тому однині – вам жодних заповітів,
Окрім одного: нехай святі
Правда й Свобода зливаються
В один реченець,
А не пересікаються, як нині
У ваших мізках,
Протинаючи немилосердно
Ваше борошно протліле й зопріле
В одній генеральній точці,
В одній точці, де гниють-буяють
Вісп’яні струпи мого друзяки
Сердешного, щирого Гомункула
Із парацельсової колби
Одвічного варива!»
І струсив я був струп’я од цих слів
Механічно-позасвідомо
Зі лику свого змученого
Та життям захереного,
Так що попадали були лусочки
Білесі та й у мутне мед-пиво,
У чорно-пінявий Guiness
І всі напасті мої й народу мого
Закрутилися зигзицею
Поперед очима моїми
Зомлілими та й закваснілими,
Мов гриби нідерландські
На віях моїх враз повиростали
Та й повибуяли порами своїми
Та й отруйними
І скрикнув я, крутячися
В рондо вселенської каруселі,
В якій паб вічно обертався
Навколо божка свого
Розпашілого й розтлінного,
Навколо вічного банити Бахуса,
Що сонцем єдиним світився
У цьому світі болотяному,
У вариві акваріуму омерзенного
Зі монстрами незнаними й
Незбагненними позамість
Кольорових риб думок і снів,
І заволав я, Гомункул навіжений,
Немов попід тортурами пекельними
Єретик у лапах садюг-інквізиторів:
«А що ми там робитимемо
Без крови нашої, без пінявого
Й мов смерть густого Guiness’а?
А тут нам що чинить без бога Бахуса?
І як нам вождь химерний
Не заллє баньки по самі вінця
То вже коту під фіст задовго
Поперед початком є кожна
Понадсправедлива й
Криваво-пінна революція,
Бо кожен з нас родився
Без звитяги пороху за
Тлінною душею ефемерною
Й незримою (бо ж як незрима,
То її нема ніде, направду
Вона лише фантом і лиш
Кістки й м’ясива тіл все
Створюють ілюзію, що
Ми жиєм, що ожиєм, що виживем,
Що виліземо з куп лайна, в яких
Нам тепло спать і затишно,
І летаргію цю порушить він один,
Не вождь людський і не герой,
А лиш верховний дуче Бахус,
Що з коконів виймає нас
Вселенських слизняків і
Білих червів та глистів
Лиш він один шикує
Та піднімає нас на революції!»
На маячню цю рафіновану
Діджей не одказав ні ніц,
Він позіхнув блаженно,
Гейби перед довічним сном,
Він відхилив чверть пінти
Крови Бахуса-божка,
А потім лярві, що все терлася
Об нього різними принадами
Роздовбаними та потасканими
Геть все на ріжних округах
Та дистриктах та територіях,
Він смиконув її діряві шорти
Й геть сідниці оголив та всі
Місця срамнії, так що й в неї
Стид геть нізвідкіль проятрився,
І згиготав всепревелебний
TV-Даун наш DJ:
«Ось ці сідниці й шовковисті хащі –
Це лиш одна-єдина та вичерпно-необхідна
Першооснова дикої Французької
Та й революції!
Я вже і зараз, та й нарешті бачу
У свому видиві та постгрибному
Мариві, як ці Сніжани, Галатеї
Та Демонозади
Цицьками голими розтрушують,
Збадьорюють та подвигають
Постдепресивний наш народ
Зі упосліджених околиць, гетто
Лімбо та окраїн кільцевих
На всесвященну та пророчу
Гуркоту барикадного вогню,
Що зиждеться на нерозтлінній
Та нетлінній плоті мертвих,
Тих, що списали з помсти терезів
Історії святої-атлантичної
Всі омерзенні і хирляві
Та й бородаті переписувачі!»
І випали всі ми у безчасся
Ще на невідомо які
Труди і дні просвітлення
Прадавнього
Комусь треба було
Вештатися по червоній пустелі
І галюциногенно гуторити
З незримим та найстрашнішим,
Тим, хто свій гнів ставить
Вище усякої справедливости,
Питати в нього, а що ж робити
З цим нічим та ніколи
Не виправним бидлосом,
З цією багатомільярдною
Комашнею, що паразитує
Кліщами, висмоктуючи
Сукровицю й плазму
З понівеченого тіла богині,
Та й так нічого й не міг
Допитатися інок пустельний
Невідомо-мітичного походження,
Окрім туманних-заплутаних
Вказівок та циркулярів
Поза межами добра, правди,
Права та справедливости,
Всі рішенці – на території зла
Й дешевих комашиних пристрастей
Та пристрітів генітальних,
У Magna Charta мук,
Страждань та збоченого мазохізму,
Іржавих цвяхів, невідшліфованої
Деревини, солдафонських списів
(він нині протикає печінку жертовну,
А сам думає про жирний
свинячий окорок на вечерю,
Про тлусті ляжки

читати