Завантажити

постмодерних ліберастів
І вусатих вишиванців-етнографів це не обходить,
Та я вже зараз чую ваше дитяче рюмсання та виття
Беззахисних жертв у постатлантичних таборах смерти,
Там не видають чистої снобістської білизни й
Метросексуальних парфумів
Там не носять на обід шмат свіжини, цибулину
Й сто грамів грушевої самогонки,
Там не дають бавитися в артефакти й хохлорусію,
Там просто кажуть, вирізаючи ваші геніталії та нутрощі:
«Це, бля, такі ваші патріотичні реалії, що ви їх
Самі собі прагли, жеріть, випердки свою одвічну неміч,
Кашляйте сухотно од своїх злиднів
й смачно чавкайте тепер своїми тельбухами,
Тримайте, що заслужили своїми хороводами
Й маргінальною панськістю й куркульством хатоскрайним,
Вузьколобим сектантством та плеканням
Снобістських й транссексуальних божків-мистців»
Так казав TV-Даун DJ, і подумав було я по цих словах,
Гомункул червонолиций та вмить прозрілий, що
Піду ж бо я нині по своїй матінці нехитро чимчикувати,
Немов блаженний Григорій
Та пострічаю героїв билинних нових
Тіко тепер не билини, а вже нині
Сінгли, сиквели, рірайти та релізи…
Мусимо ж бо інтегруватися
Бо так бидлосом репаним та й поконаєм на хуторі

***

Аж ось один із витязів підплива
До мене, «віз та вйо!», вихиляючи стегнами
У кнайпо-генделі, чи ж пак літкав’ярні
«Синедріон», куди я забрів був, мов зомбі, і де
Пропалюють час до самої дірки в сраці
Вироджені до інцестної дегенеративности
Гранджуваті слейвери масового попиту
У нього ніц нема грязюки попід нігтями
В гноянці правіків він геть не порпається
Ба більше: зве їх ефемерними
Та хворо-вигаданими, ще та й неіснуючими
Він, мов обритий глянцевий месія з педікюром
На негангренно-немаресьєвських
Розніжених кінцівках
Та ще й хустинку носить на хиренній шиї
Йододефіцитній, накинуту,
Немов петля на декабристову горлянку
Хустинка ж – непрозоро-хитрий натяк
на каучуково-коукейні нетрі та
Південноіндіанські міти імені маркесів-кортасарів
Тож і глаголить він, що до апостола,
Який обіссяв тутешні пагорби
Правічної столиці сонячної,
Ніц не було, одні лиш непролазно-амазонні хащі
З нащадками дикими та каннібалами од позашлюбного
Злягання поміж вовками та гієнами
Отож бо цей красний писець припудрений
Зодягнений немов заокеанський яппі
У модну тогу з бутіка із коленкорами
Він полюбля за кави філіжанкою
Есеї про міста й абстракції викрешувати
Де гречність та снобізм, мов слизняки, сплітаються
Балакати про европейскість, суші, фуа-гра
та благість мішанини рас, і толєрантність дискурсу
Він припинає себе на ніч
до ліжка із канадської секвойї,
закутуючися у матерії політкоректности
Він укривається зкоцюрбленими
Пергаментами, лягає на подушку
Із глиняних табличок давньої Месопотамії,
Що душать в ньому постмодерний флер
До самої землі святої опускають ротом
І давлячи примушують похєреною рідною
Землею блендамедну пельку набивати
А уві снах причинно-істеричних
Видиться йому забитий фантом бен Ладена, що,
Всунувши мистцю у дупу РГД-лимонку
І кілечком нанизаним на пальці граючись
Змушує читати зненависних до
Зубно-полімерного скрежету
Курдських, баскських та ольстерських поетів
А опріч Джавахарлал Неру спалює
На березі каналізаційного Гангу святого
Нобелівські бестселери та берлінарні 3-D-стрічки
Улюблених до пісяння окропом
Балканських карнавальних блазнів
І ось уже йому до безміру кортить
Викопати з-під решток Рейхстагу
Сталінсько-махновський кулемет «Максим»
І висадити всю цілу ленту знавісніло
У розгодоване хрякове рило
Гопника-президента
Та лиш спромагається перднути
Мистець-яйцеголов у морфейному забутті
І вже бен Ладен смикає кільце джихадне
Та й розлітається вусібіч гумовим ошматтям
лайном оброблена та силіконом
Снобістська дупа орієнтально-
европейського піїта
Отож я нічого не питав у хлопа
А лишень всмоктував порами
Його бадяжні проповіді
Розплачуючися із субкультурним барменом
найбільшим номіналом головастим
за коктейлю із 0,07-відсоткової
витяжки пейота, гарбузового лікеру
Та дуріанового спирту
Він рік, немовби сам до себе:
«Тепер, нарешті, Сковорода
Через папірець із його ембіцильною головою
зрозумілий мільйонам автохтонів!»
Тоді він смиконув панібратськи
Бармена за штопор, що висів
На його ніздряному кілечку
(Немов в колєги зі «Свинячого Постдрайву»)
І прорік сакраментально:
«Зі субкультур запліднюється революція!»
А тоді, начеб сам до себе:
«Чого ж бо мої книжки
Не спалюють на інквізиційних
Огнищах мракобіси? Що я не так ізробив?
Чого я там не дописав?»
Аж тут і кельнер за стійкою
Та із тату графа Дракули
На лівому передпліччі рече
До метросексуального метра:
«Їм достатньо твого снобізму
Й европейського мавпування,
Щоби вогнище мракобісне
Незгасно палало
А книжками своїми ти
Його наснажуєш горіти
У душах салаг жовторотих
Що дрочать на тебе в
Парашах та кав’ярнях академій
Це ті, хто з будь-якої трави
Чи куцої галявинки
Масово Гайд-парк улаштує
Й усю навколишню зелень
Під собою, як ганджу, випалить
Й

читати