Досі він реалізовувався в рамках подій на Книжковому Арсеналі, на Форумі видавців і на фестивалі «Intermezzo», ставши майданчиком для діалогу між «малими» або ж «камерними» літературами тих країн, що, як і Україна, не мають великих можливостей для підтримки своєї літератури закордоном, та літературами, які майже не перекладаються через малу кількість знавців відповідних мов. Проте це не означає, що українська, білоруська, румунська, ірландська, ізраїльська, балканські літератури є меншовартісними, тубільними й нецікавими. Організатори прагнуть надати слово голосам, яких менше чутно в Україні через їхню недостатню медійну розкрученість, та авторам, яких у нас поки не видавали.

«Європейцям властиво частково обмежувати світогляд своєю береговою лінією. Вони розуміють Європу як острів, поза межами якого лежить новий, абсолютно інший, незвіданий світ. Проте, якщо замислитися трохи глибше, то цей острів не відомий самим європейцям, і його часто сприймають як щось єдине, монолітне й непорушне.Щоби показати, що це не так, що ця монолітність лише поверхова й під зовнішнім шаром спільних рис і спільних векторів мислення ховається багато різних, суперечливих і цікавих у своїй неоднорідності патернів світобачення, ми вирішили актуалізувати цю тему крізь діалог європейських літератур і власне літератур, які звикли вважати «малими», – пояснила співзасновниця проекту Анна Вовченко.

Письменниця і кураторка міжнародної програми фестивалю Катерина Калитко прокоментувала: «Ми хочемо говорити про географічну й ментальну категорію Європи тому, що це наш дім, але водночас українці дуже часто доводять собі, що «Україна – це Європа», а не живуть із цією думкою. Ми намагалися зрозуміти, звідки цей автотренінг, чому в нас немає цього питомого знання, а якщо і є, то ми все одно в нього не до кінця віримо. Мова й література часто першими реагують на великі зміни, які відбуваються у світі, зокрема, ми це побачили після анексії Криму, початку війни на Донбасі і з настанням соціальних зсувів, які відбуваються в Україні досі».

На думку співзасновниці проекту, література є найдовшим різновидом людської пам’яті, адже всі великі зміни й соціальні переломи відображаються у свідомості й зберігаються в літературі так, що їх можуть зрозуміти наступні покоління, які не застали певних історичних реалій: «Узагалі світ, переживши глобалізацію, увійшов у еру нового номадизму, став тіснішим і ближчим. Тому навіть мови-гегемони, такі як англійська, німецька, іспанська перетворюються на сукупність малих, якими можна говорити про різні локальні досвіди. Попри те, що «старий континент» намагається зберігати свої культурні обриси й традиції, все одно відбуваються відцентрові процеси, якими свого часу були розпад Радянського Союзу і Югославії. Зараз ми бачимо прецеденти Косова, Каталонії, Brexit-у. Локальний досвід може проговорити те, для чого забракло мови великим літературам. Парадоксально, що українська – мова великої країни, із великою кількістю носіїв – лишається «камерною», тому що їй бракує уваги у світі.

Ми хочемо показати, що безвіз – це категорія не тільки формальна та бюрократична, а й ментальна. І цей безвіз шляхами літератури до нас прийшов уже давно, і, зокрема, вінницькі літератори – патрони нашого фестивалю Михайло Коцюбинський, Василь Стус і менш відомий, але не менш важливий Ігор Костецький – довели це своїм життєвим і творчим шляхом».

Про фокус на постаті вінничанина Костецького наголосив також директор фестивалю Олександр Вешелені: «Ігор Костецький – чи не перший автор драм абсурду в світовій літературі, перший перекладач усього корпусу сонетів Шекспіра українською, експериментатор, який кожен свій твір писав в іншому стилі. Перебуваючи в еміграції після Другої світової війни, він настільки органічно влився у тамтешню культуру і світовий рух ПЕН, що його сприймали набагато схвальніше європейці, аніж українські колеги. Йому буде присвячено окремий блок наших культурних акцій, передусім, масштабна виставка в Києві та Вінниці».

Фестиваль не скутий жанровими рамками, адже троє його патронів уособлюють і три роди літератури: прозу, драматургію і поезію, до того ж кожен із них був майстром перекладу. Особливості формату фестивалю випливають із самого концепту «Острів Європа» – йдеться про своєрідні локальні «острівці» і розуміння Вінниці через ландшафт – не тільки географічний, а й культурний. Завдяки фестивалю турист чи вінничанин зможе дослідити простір міста своїми ногами і своєю думкою, тож наразі вже обрано 7 локацій під відкритим небом, які дозволяють відчути дух міста.

«Усе, що ми робимо, є повідомленням світу про нас, і цільовою аудиторією фестивалю це далеко не лише вінничани, адже культурний туризм – пріоритетний напрямок розвитку нашого міста», – підкресливМаксим Філанчук, директор вінницького департаменту культури.

Серед локацій особливо інтригує острів Кемпа, відомий у минулому також як Фестивальний. «Острів є викликом для нас як організаторів, адже він майже 10 років, як ізольований від громадськості, – говорить Олександр Вешелені. – Зараз це природний оазис у центрі міста посеред Південного Бугу з червонокнижними комахами, доступний хіба вплав або взимку, коли річка замерзає. Ми пропонуємо експеримент: відчути цей простір, який цілий рік живе своїм життям, у рамках одного-єдиного фестивального заходу з читанням «острівних» текстів у форматі тихого мистецтва, яке не зачіпає екосистему острова, проте може бути чи не найголоснішим засобом проговорювання певних смислів – у тому числі й потреби збереження недоторканності острова».

На інших локаціях фестивалю – площах міста, сходах колишньої переправи, у саду музею Коцюбинського – пройдуть не тільки читання й дискусії, а й перформанси, концерти і театралізовані дійства. Кожен вечір замикатиметься не просто музично-поетичною літературною подією, а чуттєвим підсумком лейтмотиву дня, який задаватимуть якраз географічні чинники: це вечір сусідів, вечір Балкан і вечір південного вектору літератури – та музики у відповідному стилі. Іншими експериментальними форматами будуть сніданки з видавцями, публічна рецензія критиків і «Блумсдей» 16 червня, який вперше долучить Вінницю до світового руху, пов´язаного з Джеймсом Джойсом.

Президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук пообіцяв докласти всіх зусиль, аби у фестивалі взяли участь якомога більше членів організації, які представляють різні генерації українських письменників. Імена учасників фестивалю, – а це понад 30 інтелектуалів і митців, – будуть оголошені вже у квітні.