І саме 2 лютого розпочала свою роботу Ініціативна група Українського пен-центру, створена за дорученням Міжнародного ПЕН-клубу спеціально для боротьби за свободу слова в Україні. Друге завдання цієї групи – забезпечити захист прав російськомовних письменників. 

Коли йдеться про протидію держустановам, що намагаються керувати літературним процесом, про малописьменних, але багатодітних чиновників, що з поважним виглядом диктують живим класикам, як їм писати, ніхто вже навіть не згадує, що, власне, в Україні є ПЕН-центр, і то його справа. Намагаються створити якісь нові угрупування, люди збираються, роблять сайти, спільноти, але розраховують лише на себе. Бо Український ПЕН вже 15 років очолює Євген Сверстюк, який, зрозуміло, боротися з Нацкомморалі не стане. Ну, не стане. Людина поважна, має заслуги. Навіть і спитати незручно, чи не хоче він, наприклад, провести ротацію керівництва, що її треба проводити кожні два роки.

А що нам залишається? Деякі пишуть листи до Російського ПЕНу і навіть вступають у нього. Так зробили чотири наших російськомовних поета, щоправда вони з 2005 року не платять внески. Також в нас є представник Англійського ПЕНу, Андрій Курков. У Спілці письменників, адресу якої Український ПЕН-центр незаконно вказує як свою, наприклад, на сайті Міжнародного ПЕНу, лежать листи за кілька років, їх ніхто не забирає. А справжньої адреси не існує. Тому зв’язатися з Українським ПЕН-центром неможливо. Віце-президент Російського пен-центру спеціально приїжджав до Києва, щоби поспілкуватися з керівництвом нашого ПЕНу про листи, які приходять з України, окремо про ситуацію із забороною книги Ульяненка, але ніяких ознак існування ніякого ПЕНу в нас не знайшов.

Поки російський і німецький ПЕН-центри розбиралися, що таке Нацкомморалі і як з ним боротися, до них прийшов ще й лист від Конгресу українських літераторів, тобто російських поетів на чолі з Юрієм Капланом, що їх гнобять і утискають. Ми усі знаємо, що російських поетів в нас ніхто не гнобить, а утиснути їх – утискалки не вистачить. Але Каплана хтось зарізав у власній квартирі. Слідство сказало, що це... знайомі гастарбайтери. Уявляєте, до нього звертаються пенклубовці, мовляв, може й допоможемо, а замість нього вже - контур, обведений крейдою. Звісно, це виглядало досить лячно, і виникало перше запитання, до якого народу належали знайомі гастарбайтери, що утиснули Каплана, а друге, чому ми самі не можемо дати усьому цьому ради, і цим займається Російський ПЕН?

 Отже, враховуючи нестандартну ситуацію в країні і такі загадкові обставини, група з 20 українських письменників написала виконавчому директору Міжнародного ПЕНу Керолайн Маккормік листа, де запропонувала доручити їм виконувати роботу Українського ПЕН-центру, якщо вже немає можливості примусити працювати їх самих. Тобто не проводити вечора пам’яті, не роз’їжджати по Європі з лекціями, а таки конкретно захищати сучасну свободу слова і права живих письменників.

Паралельно був написаний лист від Конгресу літераторів на чолі вже з наступником Каплана Володимиром Спектором, де знов говорилось про безпорадну ситуацію російських поетів в Україні.

Міжнародний ПЕН-клуб розглядав ці листи на окремому засіданні Конгресу в Австрії. Представників українського ПЕН-центру не було і зв’язатися з ними знов не вийшло.  І тоді прохання українських письменників вирішили задовільнити з тим, щоби ця група враховувала й існування російськомовних літераторів. Створити групу доручили Володимиру Сергієнку, Євгенії Чуприні, Сергію Грабару та Олесю Ульяненку.

Для свого першого засідання представники Ініціативної групи обрали приміщення Спілки письменників, але група повністю незалежна  від цієї організації і планує цю незалежність старанно зберігати. Головою Ініціативної групи українського ПЕНу одностайно обраний Олесь Ульяненко, який заявив, що буде робити спроби усе ж таки порозумітися з українським ПЕН-центром, а також залучити якнайбільше талановитих письменників з різних міст України, для яких подібна праця є можливістю заявити про себе. Про свою діяльність Ініціативна група звітуватиме на черговому пенівському конгресі у Токіо у 2010 році.

На фото: Олесь Ульяненко