Хто ж він такий, цей «пірат пера»? Але краще про нього ніхто не розкаже, як не він сам, тож надаємо слово п. Сергію:

 Я завжди мав сентименти до Чернігова, його завжди плутають із моїми Чернівцями. Колись я взяв довідник по ВНЗ України, читаю – Чернігів, Національний  університет імені  Юрія  Федьковича, адреса ж у його чернівецька.

Народився я на житомирщині, у літописному Кам’янці на річці Случ, закінчив інженерно-будівельний інститут. А як оженився … Та ні, особливо не зажурився, переймався кар’єрним ростом, бо що це за виконроб, котрий не прагне стати міністром. Працював у Сибіру, на Уралі, крайній Півночі (Ханти-Мансійське ханство). Від середини 70-х – в Україні: Київщина, Буковина, де пильні кадебісти мене й підловили на «українському пролетарському націоналізмові». Розповсюджувався бо про Голодомори (в 1932-33 рр. в сімї померли батькові тато, мама, наш із сестрами старший братик зовсім маленький. 1947-го вже й сам голодував ), нахабну русифікацію. Довгенько тягали по допитах, не посадили але з «керівної та спрямовуючої», а відтак із роботи – потурили. Проте невдовзі горбачовська перебудова наспіла, я й ухопився, не полишаючи будівельного фаху за пародії, епіграми, згодом за фейлетони, публіцистику. Навіть лауреатом «Перця» за кращий фейлетон року став.

-  Звідкіля почуття гумору? – запитують журналісти.

-  Від Бога, мами, тата, сусідів (народу себто), Тато бувало мовчить, мовчить щось як скаже – мимоволі засмієшся. Мама ж була серйозна, мусила за господарством дивитися. Однак гострих означень не цуралася. «Сталін – вош світового пролетаріату», - вичитувала у «припиндичці», як іменувала районну газету.

Маю в активі сотні публікацій у пресі, більше десятків книжок як гумористичних так і серйозних, наприклад «Сини РА, з берегів ДніпРА».

Читати сатиричні вірші  Сергія Коваля – це, як то кажуть, одне задоволення, а не читати – зовсім інше.
На підставі його збірочок можна стверджувати, що найсильніша риса пана Коваля – це вміння бачити всілякі «проколи» у творчості традиціоналістично налаштованих поетів і, відповідно, безжалісно ці проколи висміювати в пародіях. Дісталося від нього на горіхи і чернігівським поетам:

Довге слово

Я ставлю слово те на варті

Що людям силу додає…

Олексій Довгий

Майнула думка: десь читав я схоже…

Та квапитись з огудою не варто:

Тарас Великий ставив – на сторожі.

Олекса Довгий. Навпаки, – на варті.

Я не зоря…

Я не зоря, та я тобі свічу…

Леонід Горлач

Зізнаюся відверто читачу:

Я не зоря, та я тобі свічу…

(Якщо пояснень вимага загал) –

Ліхтариком, коли ідеш в підвал.

Епічні лампачі

Хворію другій місяць.

Удень і уночі

Чорти у серці місять

Колючі лампачі…

Станіслав Реп’ях

Сказать відверто мушу:

Нема такого дня,

Щоб не шпиняла душу

Лірична ліхтарня.

Бува ще й не розвидне,

Буквально уночі.

Чортують серце бідне

Епічні лампачі.

Жвендять, бурчать на теми

Продукувань поеми…

Або абаркадабрить бра:

Творить неологізми тра...

Проситься взуто…

Ручаями покоси –

Голуба сіножать.

Ноги просяться босо

По калюжах промчать…

Василь Буденний.

Відбуваю покуту

За таланта печать:

Ноги просяться взуто

До редакцій помчать

 Тільки нині поези

Там не дуже беруть.

Їм давай гострі дези,

Компроматів можуть,

Подавай полуничок

Склянки, відра, торби,

В негліже молодичок,

Злодіяцькі скарби…

Я ж не вмію й не хочу

Йти «у ногу з часом».

Тож даремно морочу

Мізки Музі з Пегасом…

Не бійтесь!

Тепер я боюсь трьох думок:

Про старість, стоматологічний кабінет і еротичну панянку на прізвисько «слава»…

Сергій Дзюба

Улившись у краснописьменські лави,

Страху не личить козакові відати.

Не бійтесь ні думок, ані самої Слави,

Якщо вона колись захоче Вас відвідати…

Андрієві Кокотюсі

Це тільки з виду він собі матюха,

Насправді хитрованець Кокотюха,

Один рік двічі в різних номінаціях

Зумів коронуватись в «Коронаціях»

У конкурсі «Коронація слова» Андрій відхопив дві премії за різні твори під різними псевдонімами.

Сімейство ранюків

А нині

              – в вилогах віконних

З сумять дівчаток-пізнюрів

Збирають пурпур на ікони

Птахи червоні. Угорі…

Тетяна Дзюба

Буває о пенсійній аж порі

За віршотворення беруться пізнюри.

Але піїти першої руки

Сергій, Тетянка Дзюби – ранюки .

Не придурюйся!

Я залізу на пеньок і поскачу!

Дурка плаче по мені, дурка плаче!

Артем Захарченко, антологія «Дві тонни»

Це. Артеме, знає всяк, навіть курка,

Той, хто каже, що по нім плаче дурка,

Сам же має дві во, різні лахи –

Негодящий контингент для Глевахи.

Не скачи межі беріз чи одвірки,

Там у залік не ідуть і дві збірки…

Важко у громаді жить, придуренній наче,

В дурку все ж не поспішай, хай вона поплаче…

 Інформація: Прес-служба культурно-мистецького центру «Інтермеццо»