В Донецькому художньому музеї відбулось урочисте привітання мисткині з ювілеєм. Було анонсовано виставку її картин, яка відбудеться невдовзі в Дніпропетровську на музейному фестивалі (у фондах Донецького музею є понад 60 робіт мисткині). Емма Андієвська відвідала місто Горлівку, де мала виступ у міській бібліотеці. А в стінах філологічного факультету відбулася понад двогодинна й така давно очікувана зустріч славетної письменниці та мисткині зі студентами та викладачами Донецького національного університету. Справа в тому, що перші два приїзди письменниці до Донецька мали місце влітку – в серпні 2006-го й у липні 2007-го, відтак із донецькими студентами вона зустрітись не мала можливости. Цього разу все склалось і зустріч відбулася. Ініціятором зустрічі письменниці зі студентами виступила директор Художнього музею Галина Чумак. Провела зустріч проф. Віра Просалова.

Емма Іванівна чимало розповідала про своїх батьків, про дитинство, юність. Як завше, на зустрічах із шанувальниками, вона наголосила на причинах свого раннього, ще в дитинстві, вибору на користь української мови, а відтак і культури. Після її слів про те, що вона жодного рядка не написала якою-небудь іншою мовою, крім української, переповнена актова заля вибухнула оплесками. Загалом, студенти змогли побачити неймовірну живу й життєрадісну, успішну й переконливу українську людину. Таку, що змогла здолати на життєвому шляху купу перепон, виповнюючи своє життя і довкілля сенсом і змістом високого мистецтва. Письменниця читала вірші й казки, коротко зверталась до колишньої прози («Джалапіта», «Ґерострати») й ділилась думками з приводу роману «Лябіринт», який на сьогодні ще пишеться. Після двогодинного спілкування письменницю засипали питаннями, які подавались у вигляді записок. Відповідаючи на питання пані Емма розгортала цілі театральні сюжети, активно залучаючи міміку й свій уроджений артистизм. А питань виявилось настільки багато, що деякі з них лишись без відповіди. Серед них, на жаль, і моя записка з питанням, яке мене мучить вже декілька років. Про що я хотів запитати Емму Андієвську, говорити наразі не буду. Колись я про це напишу окремо .

А ще подумалось, слухаючи цю талановиту й розумну жінку, що неувага до її творчости з боку Шевченківського комітету (фактично – стабільне іґнорування) лише зайвий раз засвідчує стару й неспростовну істину: ґенії ходять крізь стіни й приборкують хаос зовсім незалежно від думки офіційних наглядачів за культурою. Василь Барка помер ув Америці, так і не дочекавшись Національної премії від України. Чи наступати на ці ганебні граблі вдруге у випадку з творчістю письменниці й мисткині Емми Андієвської, – Комітет, сподіваюсь, здатний вирішити самотужки. Най Господь дарує пані Еммі многая літа й здоров’я, а енерґії й творчої наснаги в цієї маленької, але сильної жінки, – вистачить і на кілька творчих життів.

***

Катедра історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету підготувала до ювілею письменниці збірник наукових праць «Емма Андієвська: Проблеми інтерпретації», в якому взяли участь науковці з України й діяспори – Н.Заверталюк, М.Р. Стех, М.Ревакович, О.Смерек, О.Галета, В.Просалова, А.Біла, Л.Тарнашинська, О.Соловей, О.Пуніна, І.Юрова, Л.Таран, О.Шаф, М.Жилін, О.Погорєлова, О.Росінська й ін. Автори збірника розглядають поезію, малу й романну прозу письменниці, а також складну взаємодію літературного та мистецького світів Е.Андієвської.