Його твори помічені й відзначені кількома творчими конкурсами «Коронація слова» , а шкільний роман “Мій друг Юрко Циркуль та інші” здобув літературну премію “Великий Їжак”.

Мешкає в Харкові, за фахом – журналіст. В літературі дебютував збіркою верлібрів.

Попри свою зайнятість, пан Валентин погодився розказати про власний шлях у літературу, кумедних (і не тільки) героїв своїх книг та шляхи розвитку сучасної української літератури.

– Цікаві переходи: журналістика – поезія – проза – дитяча проза... Здається, що кожного разу Ви починаєте писати нову главу в своєму житті. Або й книгу. З чим це пов’язане?

– Скоріше це не переходи, а розгалуження шляхів самовираження, якими я мандрую час від часу, Та найдовші, безперервні подорожі тривають дорогами журналістики, бо кожен день розпочинається з газетярських клопотів і ними закінчується. Взагалі, усі шляхи творчості так тісно переплітаються, що важко визначитися, що з чого витікає. Напевне, це є суб’єктивний стан душі, коли водночас відчуваєш себе дитиною, поетом, прозаїком, журналістом, художником, композитором... Гадаю, що він притаманний багатьом романтичним, неспокійним натурам. А журналістика – це прекрасна нагода завжди бути у гущі життя, щодня мати нові знайомства, зустрічі, бесіди.

– Чому вирішили писати під псевдонімом? А як журналіст Ви працюєте під власним прізвищем. З чим це пов’язано?

– З першою дитячою книгою “Марципан Пломбірович”. Над нею ми працювали разом з донькою Яною. Звісно, про публікацію й решту формальностей, якими неминуче доводиться перейматися, вразі підготовки тексту до друку, ми не думали. Та трапилося саме те, на що менше сподівалися: повість-казку взяли до роботи у Львівському “Видавництва Старого Лева”. Звісно, цьому факту передував збіг низки обставин та добра воля мовознавця й видавця Анатолі Івченка і директора “Видавництва Старого Лева” Мар’яни Савки.

І от, коли постало питання про авторство, донька запропонувала псевдонім, мовляв, якщо й потрапить книга до кого-небудь із вчителів чи шкільних друзів, то ніхто не довідається “правду” про авторів. Вона соромилась. Так, в результаті скорочення нашого прізвища на дві літери, народився простий і зовсім прозорий псевдонім Бердт. Ховалися ми за ним недовго. Інтерв’ю з донькою в телевізійному випуску новин звело нашу конспірацію нанівець, принаймні, в масштабах школи.

– Як коментували колеги-журналісти ваші походеньки на Парнас?

– Мені неймовірно поталанило з виданням, тобто з редакцією Всеукраїнської транспортної газети “Магістраль”, в складі якої я працюю. Оскільки мої дорогі колеги – вельми творчі люди: багато хто з них є автором кількох прозових, публіцистичних, поетичних книг. Отже, мої походеньки на Парнас їх щиро потішили.

– Першу книгу для дітей “Марципан Пломбірович” ви написали у співавторстві з донькою. Персонаж казки-повісті богемський кіт Марципан має прототип?

– Так, цей кіт і понині сибаритствує, розкошує в нашій квартирі, як і належить співавтору автобіографічної книги, літературній знаменитості. Він, навіть, має власну печатку-автограф: факсимільний відбиток котячої лапи з надписом “Щиро, Марципан Пломбірович”. Ми її виготовили напередодні презентації книги на Львівському форумі видавців восени 2008 року. Оскільки Марципан, як співавтор, не зміг бути присутнім на події. Як для кота, то це була занадто довга й виснажлива поїздка. Через те він уповноважив Яну дарувати його особисті автографи. Безумовно, діти, які купували книгу на форумі, були в захваті від такої несподіванки, бо окрім автографа, на останній сторінці тексту була надрукована фотографія Марципана з коротеньким поясненням, як з’явилася на світ книга, написана у дві руки й чотири лапи.

– Здається, писали б про котів і далі, бо пухнастики – улюблені персонажі і в дітей, і в дорослих. Здається, подальший успіх забезпечено. А Ви різко змінюєте напрям і пишете про підлітка з проблемами. Чому?

– Книга справді мала успіх у маленьких читачів. Однією з найвищих нагород для мене стала інформація про те, що серед учнів Сонячної школи Херсонської міськради тривав конкурс "Велика читацька пригода" для учнів 5 - 8 класів. Переможцем став учень 6 класу Журавка Олег. З конкурсною роботою “Кросворд за змістом казки В. і Я. Бердт "Марципан Пломбірович".А школярка Катерина Миськова з Вінниці написала твір за “Марципаном” і перемогла в щорічному обласному конкурсі “Найкращий відгук на дитячу прозу”, який організовує видавництво “Грані-Т”...

Ми вже обговорювали сюжет другої частини “Марципана”. Та так, за обговоренням, і не помітили, як донька подорослішала й проблеми котячих буднів самі собою відійшли на другий план. Все частіше, щовечора після школи темами наших розмов ставало обговорення вчинків (хороших і не зовсім) її однокласників. За героїв ми раділи, а грішникам співчували й намагалися допомогти розібратися в перших прикрощах пов’язаних зі зрадою друга, тощо. Ось чому майбутня (на той час) книга для підлітків виявилася більш актуальнішою й привабливішою в творчому плані. В якусь мить я збагнув, що твір уже готовий, залишалося тільки набрати текст на комп’ютері.

– Цього року, як член жури Ви працювали і з Міжнародним літературним конкурсом «Коронація слова», і з Всеукраїнською літературною премією ім. Олександри Кравченко. Які Ваші враження? Чи відчувалася різниця у рівні поданих робіт?

– Враження багаті, бо художня палітра творів була вельми барвистою. Справді, особливої, як то кажуть, вражаючої різниці в художньому рівні поданих до розгляду творів не помітив. Але ж таки у “Коронаційному” фіналі було чимало доволі майстерно написаних творів.

– А яка, в основному, тематика творів?

– Переважають фентезі, містика, казка, детектив. Нажаль, мало текстів про сьогодення. Невже воно таке безбарвне, вузьке, просте й примітивне, що не варте уваги письменників? Певен, що разом з легким чтивом, читач прагне творів, які б допомагали йому жити, надихали, радили, підтримували. Авжеж, вони є, але замало.

– Як вважаєте, про що це свідчить?

– Напевне, авторам цікавіше й легше заглиблюватися у власні світи, які існують за особисто вигаданими правилами й законами, ніж спостерігати життя за вікном. Це тема доброї дисертації... Те, про що пишуть автори, ще не значить, що цього прагнуть читачі. Хоча, як відомо, попит породжує пропозицію, але є й виняток з ринкових правил: іноді хороша пропозиція перекреслює усі ринкові догми.

 – Ваші поради літераторам-початківцям.

–  Важко поради щось дієве та оригінальне, оскільки себе вважаю невиправним, вічним початківцем. Річ у тім, що "на письменника" ніде не вчать. Так було завжди. Найкращий порадник й до кого варто прислухатися – власна потреба в роботі зі словом. Коли є бажання – пишіть і ні на кого не озирайтесь. Менше прислухайтеся до порад літературних корифеїв. Авжеж, вони цінні, але найцінніший – власний досвід, без якого не буває майстра. В перерві між творчістю читайте хороші книги. Моя думка така, що початківець, який має талант і витримку до наполегливої праці, обов’язково виросте в майстра. 

Розмовляла Еліна Заржицька