Вона активно працює над тим, щоб літературна критика жила не на маргінесах ЗМІ, а займала більш читабельні позиції. Зокрема, ідеться про роботу не так критичну, як просвітницьку та популяризаторську. Телевізійним рішенням цього вектору роботи є програма «Лекції та події» та ТВі. В ній, як і в «Грі в слова і не тільки», на екран потрапляють герої та теми, які варто відкрити та осмислити. Це робота над створенням спільного ціннісного поля - наприклад, відновлення та усвідомлення цінності читання.

Про це - розмова з Іриною Славінською.

Ірино, на ТВі в Шевченківські дні телеведучі будуть читати обрані фрагменти з Шевченка.  Кожен собі обирає уривок. Ви собі яку поезію вибрали?

Завдяки Юрію Макарову я згадала про чудовий текст «Неофіти». Я взяла з нього лише 4 рядки, але в них, по-моєму, криється головний зміст творчості Шевченка... і роботи будь-якої чесної людини. Це рядки про те, що немає іншого бога, крім правди. Здається, сьогодні це - актуально.

Ірино, Ви плануєте відвідати великий книжковий форму у Німеччині. Що таке Ляйпцизький ярмарок, куди Ви їдете?

Ярмарок у Ляйпцигу - дуже відома подія. В Німеччині є два великих літературних форуми - ярмарки у Франкфурті та Ляйпцигу. Про Франкфурт існує стереотип, що це насамперед місце для книжкового бізнесу. Натомість Ляйпциг має більш мистецьку і навіть трохи сімейну складову, це дуже домашній фестиваль, туди ходять цілими сім´ями, попри доволі дорогі квитки. Хоча, як зауважив минулого року мій улюблений Ігор Померанцев, «людина з тонким слухом таки почує шерех банкнот і паперів».  

Ляйпциг - це величезний книжковий ярмарок, який займає величезну територію, в Україні такого не бачили ніде. Там не продаються книжки, натомість працює виставка книжкових чудес із усього світу. Хоча все ж таки є книгарні, де можна купити книжки.

Там є дуже велика програма різноманітних заходів. У нас ці заходи можна було б класифікувати, як «умняк», і боятися, що ніхто не прийде... А в Ляйпцигу легко можна уявити ситуацію, коли сидять два митці та між собою говорять години дві, а натовп слухачів та глядачів те задоволено слухають. До речі, щось подібне я втілила в проекті «Обмін речовин» під час минулорічного Книжкового Арсеналу.

Як там представлена Україна?

Ляйпцизький ярмарок ініціював програму «Транзит». Це - програма в програмі. Вона присвячена літературам України, Білорусі та Польщі.

Цінність ярмарку в Ляйпцигу в тому, що він долає стереотип про те, що Україна нецікава. Крім того, це стимулює обмін ідей. Наприклад, цього року мене запросили разом із Сергієм Жаданом взяти участь у дискусії про те, які українські книжки варто перекладати німецькою мовою. А майже одразу після ярмарку в Києві відбудеться аналогічна розмова, але з українського боку - будемо міркувати, як просувати українську літературу за кордоном.

Україна минулого року мала окремий стенд та програму заходів. Цього року все ніби має виглядати модерніше - буде мультимедійна складова тощо.

Важливою новацією буде  відео-складова форуму. Читання змінюється, і YouTube може стати кращим другом читання, ніж публічна бібліотека. Тож цього року український стенд, яким опікується Форум видавців, запропонує можливість і подивитися, і почитати. Це будуть читання українських митців.

ТВі теж доклало руку до цієї акції - ми виступили партнером запису читань для українського стенду. Ми всі так надихнулися, що на честь ярмарку в Ляйпцигу в рамках програми «Лекції та події» відбудеться «Літературний уікенд». У рамках цього уікенду ми 16 березня та 17 березня покажемо запис читань українських письменників. Наголошую - це насправді ексклюзив, бо в Німеччині покажуть лише невеликий шматочок з усього того, що ми записали.

Тобто українські митці і на ТВі і в Ляйпцигу будуть читати свої твори?

Так, на екрані з´являться Андрій Курков, Андрій Бондар, Тарас Малкович, Сашко Дерманський та Антон Кушнір, який був спеціальним стипендіатом під час Фестивалю європейських літератур у Коньяку.

Крім того, ми на ТВі так захопилися ідеєю відео-читання, що записали ще шістьох юних поетів.  

І цього у Ляйпцигу ніхто не побачить, крім тих, хто увімкне ефір ТВі 17 березня. І ще родзинка - ті читання будуть з´являтися в «між програмці». Тобто поміж переглядом програм у кожного глядача буде нагода почути живе слово.

Це такий особливий цимес - слухати авторів. Як зробити це українською традицією?

По-моєму, ця традиція існувала завжди. Всі ми з дитинства маємо досвід слухання історій - іноді їх батьки вигадують самі, але частіше все ж таки читають. Тобто традиція є.

Ідеться більше про те, щоб зробити з читання та слухання usus, тобто частину буденних практик. Думаю, ЗМІ тут могли б допомогти. Для початку можна позбутися комплексу неповноцінності про «не цікавість» літератури.

Наскільки активно перекладається сучасна українська література?

З одного боку, перекладів не так багато, як хотілося, а з іншого - більше, ніж могло би бути.

Адже українців перекладають навіть попри те, що нема жодної програми підтримки перекладів української літератури іноземними мовами. Виходить, що найбільші «мотори» просування нашої літератури - це зарубіжні перекладачі.

Український текст дуже непогано представлений в Польщі. Цим займається, зокрема, Богдан Задура, великий українофіл у Польщі. Він є тим самим фільтром, крізь який найкращі взірці сучасної, навіть молодої, поезії потрапляють до Польщі.

У Німеччині, здається, перекладений весь прозовий Жадан. Зовсім нещодавно вийшов його «Ворошиловград», і здається, що в Німеччині критики в захваті.

А от, наприклад, Франція українців  майже не перекладає. Французькі видавці люблять брати на переклад письменників, які вже доволі відомі в інших країнах Європи. Хоча цього року у них вийде переклад «Солодкої Дарусі» Марії Матіос, і, може, роман трохи проб´є цю стіну.

Один з Ваших критиків сказала, що хоч Ви й популяризуєте українську літературу, але навіть освічений читач, який знає прізвища письменників, навряд чи зможе назвати імена двох-трьох героїв його
книжок. Українська книжка не стала в щоденному меню  українців, хіба не так?

Я би це переформулювала: читання в принципі не стало в щоденному меню українців. У нас проблема із освітою, у нас проблема із гуманітарною сферою, українці в принципі мало читають. Вони мало читають не українські книги, вони взагалі мало читають. Тобто тут не потрібно шукати пояснень, що українська література якась не така. Так, вона не сформована як ринок, в ній є лакуни, вони помітні, і деякий час це ще буде штопатися, бо ринок взагалі переживає не найкращі свої часи. Але причина не в російській чи українській літературі, а в тому що книжок купують та читають мало.

Продавці книжкового ринку на Петрівці, яка роками роблять бізнес на російських книжках, напевно, б Вам заперечили.

Висловлювання продавців Петрівки, як і моє твердження, як і оцінки різноманітних експертів - це насправді ворожіння на кавовій гущі.

Досліджень українського читання, його структури нема. Коли ми говоримо, що українці читають багато або читають мало, то ці фрази однаково безпідставні.

Якщо ми заберемо податки на видання, зробимо інфраструктуру під «розкрутку» письменників, то ситуація зміниться?

Ні, проблеми із читанням вирішаться, якщо ми вирішимо освітні питання. Просто дати грошей тут буде замало.

Зі шкіл та університетів виходять люди без фундаментальної якості  - без цікавості. Людей нічого не цікавить. Щойно з´являться цікаві люди, які захочуть дізнаватися щось нове, то вони одразу відкриють потребу в книжках - чи то електронних, чи то паперових.

Саме вони нарешті почнуть видавати якісну літературу та не будуть рівнятися на ідею «навіщо видавати гарно зредаговану книжку з красивими ілюстраціями на гарному папері, якщо читач нормально купує не редаговану книжку в жахливому оформленні на поганому папері».

Так само з українськими бібліотеками. Якби кожна українська бібліотека мала кошти, щоб кожного року закупити по одному примірнику кожної книжки, яка виходить в Україні, то наклади виросли б у багато разів.

Тут дуже комплексна проблема. Її не можна вирішити ані податками, ані інфраструктурою, тут потрібно вирішувати все в комплексі.

Яких жанрів не вистачає українській літературі?

Детективів, жахів, романів-подорожей, любовних романів та читабельного «легкого» та дещо грайливого інтелектуального роману, роману, який розповідає історію та будується на фантастично цікавому та новому матеріалі.

Наприклад, у нас є автор, який пише детективи, це - Андрій Кокотюха. Але це не означає, що ніша детективів закрита. Так само є аж один роман жахів «Хліб із хрящами» Бриниха, але не означає, що ніша романів жахів закрита.

Наскільки пов´язана політична ситуація із розвитком літератури? І яким Ви бачите майбутнє української книги?

В української літератури є вже сьогодні нормальне європейське сьогодення - на відміну від усім відомих хлопчиків і дівчаток при владі.

Я не впевнена, що майбутнє української літератури можна уявити з огляду на політику, бо вона з політикою дуже мало пов´язана. Тут є якісь сплески, коли політика перетинається із літературою, як це було із Шклярем і Шевченківською премією, як це було з Марією Матіос та її «Вирваними сторінками з автобіографії». Але це не означає, що наша література залежить від зміни президента.

В української книги з´явиться світле майбутнє, якщо гуманітарну сферу почнуть реформувати, коли вирішать проблему із нашою нещасною шкільною та вищою освітою, зроблять нормальні підручники, якщо розроблять програми підтримки перекладів української літератури тощо

А проста зміна політичної вітрини нічого не дасть.

Чи витіснить електронна книжка паперову?

Хтось з моїх знайомих письменників казав:  ще не було так, щоб одна книжка заважала іншій книжці. Справді, ці книжки чудово між собою співіснують.

У нас є частина людей, яка краде книжки з Інтернету, а частина - купує. Це не конкуренція між електронною та паперовою, а конкуренція між можливістю красти та можливістю купити легально.

А український  письменник він інтелектуал? Він любить щось почитати чи тільки писати? Якщо він інтелектуал, то чому не створено сучасного популярного українського героя?

Звісно, є серед них інтелектуали - хоча я не знаю, що саме ви мали на увазі під цим словом. Згадайте Забужко, Винничука, Андруховича, Жадана. А скількох я ще не назвала! Всі вони люди освічені... от тільки як це впливає на якість літератури?

Я цілком можу уявити контркультурного панка, який пише геніальні романи. Але в нас таких панків ніби нема.

Український письменник ні на кого не схожий, ані на британського, ані на російського.

І чому він має бути схожим на когось?

А чи письменники створили сучасного українського ліричного героя?

Звичайно, у нас є спроби. Наприклад, у книзі «Біографія випадкового чуда» Тані Малярчук. Це героїня нашого часу - людина, яка має громадянську позицію, але живе в абсурдному світі. Таня Малярчук написала великий роман. Моя колега Вікторія Наріжна порівняла цей роман із «Записками українського самашедшего» Ліни Костенко. Справді, тематично ці романи близькі. І той, і інший - про абсурдність сучасного, про абсурдність спроб сучасне змінити. Тільки якщо у «Записках» біль і надрив назовні, то у Малярчук все всередину. Як у Лесі Українки: «Щоб не плакать, я сміялась».

Взагалі, коли у медіа потрапляє думка, що нема героя, нема інтелектуального автора, нема ще чого-небудь - то все це від незнання. Люди, які намагаються довести, що у нас нічого нема цікавого, зазвичай закінчили читати сучасну літературу наприкінці 1990-х, після «Перверзії» або після «Польових досліджень з українського сексу».

Як із цим боротися?

З собою треба боротися, правити свої читацькі звички. Більше читати, більше книжок купувати. Якби кожен із свідомих українців хоча б раз в місяць купував хоча б одну українську книжку, ми б суттєво поправили становище української літератури.

Фото: Віталій Лямічев