Головна\Події\Інтерв'ю

Події

28.09.2012|08:36|Ірина Маковецька

Наталія Дев’ятко: "Письменник, який сидить в Інтернеті годинами, на мою думку, не письменник"

Наталія Дев’ятко про мовний закон, про літературу Дніпропетровщини, про японське аніме та про нові переклади.

- Наталіє, розкажіть, будь ласка, як сприйняли мовний закон у Дніпропетровську і що загалом відбувається у літературному житті області? 

- Важко сказати, що цей закон сприйняли. Більшості людей просто байдуже, бо вони зневірилися у політиках, зневірилися у народі і власних силах. Цей закон сприйняли як чергову передвиборчу цукерку з яскравою обгорткою. Насправді у Дніпропетровську не так вже і багато людей, які б раділи подібному закону.

Насправді дещо схоже наша область уже проходила у 2006-му році, коли в нас російську мову прийняли як регіональну. Тоді молоді політики, письменники, творчі і культурні діячі та просто небайдужі люди на місяць взяли в облогу міськвиконком, поки прокуратура не відмінила це рішення. Був там намет і Національної спілки письменників України, кожен день хтось із наших письменників обов´язково був присутній у таборі, там мені вручали і членський квиток НСПУ. Гарний був час... Зараз багато що інакше.

Але нині відбуваються інші досить цікаві процеси, каталізатором яких став мовний закон. Ті, хто ставився до російської мови толерантно, а українську просто сприймав чи любив, під цим тиском почав змінювати своє ставлення до нав´язаної мови, яка може набути статусу державної. Частина мешканців міста обурена таким свавіллям і примусом, і справа не у мовному питанні, а у банальному насиллі над людською особистістю - це природний спротив.

Що може зробити маленька людина для рідної мови чи для власної свободи? Дуже багато - розмовляти українською у побуті, що для російськомовного регіону насправді щоденний подвиг.

А що може зробити творча людина? Насправді ще більше, і багато хто став це усвідомлювати.

Нещодавно стикнулися навіть з таким прикладом небайдужості до рідної мови. Вже багато років ми проводимо обласний двомовний конкурс для молодих літераторів "Молода муза". На Дніпропетровщині - це один з найпрестижніших конкурсів, і з кожним роком він розвивається, окрім того, за підсумками конкурсу виходить збірник творів фіналістів, який потрапляє у бібліотеки по всій області. Багато наших літераторів починали творчий шлях саме з "Молодої музи". Так ось, цього року одна з журналісток, яка на обласному радіо неодноразово за підсумками конкурсу збирала творчі "круглі столи", попрохала мене, щоб цього разу до неї на програму прийшли тільки україномовні автори, бо молодь - творча і талановита, то хай вчить мову країни, в якій живе. І я, звісно, радо з нею погодилась.

 

- Згодна, "Молода муза" щороку відкриває нові імена, хоча не всі автори втримуються на належному рівні і продовжують творчо розвиватися. Хочу запитати про "Молоду музу". Кажуть, що наступного року конкурс стане всеукраїнським. Це так? 

- Неймовірно, стільки людей насправді зачепилися за цю ідею, про це зараз багато говорять, і не лише в межах області. Так, цілком імовірно, що "Молода муза" вийде на нові обрії. Це цілком логічно. Але поки питання не вирішне, і до виборів щось казати упевнено ще рано, є багато не узгодженого. Думаю, що після Нового року всі зацікавлені особи дізнаються, як розвиватимуться події.

Для конкурсу нині розробляється нова концепція. Багато чого зміниться. Нам би не хотілося, щоб конкурс став конкурентом "Смолоскипу" або повторив долю "Гранослова", коли, як дуже гарно пам´ятаю, дехто з його лауреатів коректором виправляв те, що було внесене в їхні книжки без авторської згоди, і більше сумував, ніж радів такій перемозі і публікації.

"Молода муза" - інша, такою вона і залишиться, бо ми бачимо її насамперед конкурсом, який відкриває нові імена, а не є черговим інформаційним приводом для вже відомих. Побачимо, що з того вийде, думаю, якщо протягом року задум буде втілено, на авторів і всіх, хто слідкує за літературним процесом в Україні, чекає багато несподіванок.

У молодих українських літераторів, яких з певних причин поки ніхто не знає, є великий потенціал, цікаво, чи вдасться його розкрити.

А що стосується того, що не всі автори тримають рівень, то це залежить виключно від людини, її хисту, працьовитості, вдачі і сили волі.

 

- Вже майже два роки Ви є керівником відродженої обласної літературної студії ім. Павла Кононенка. Що можете сказати про потенціал молодої української літератури? Він є чи й молоді автори піддалися згубі марнославства і виражають себе через пошлість і мат? 

- Що стосується літературної студії, яку я очолюю, то тут є кілька суттєвих нюансів. Ця студія існувала протягом багатьох років й кожен керівник привносив щось своє у її роботу. Свого часу я пообіцяла відомому у нас, нині, на жаль, вже покійному, поету Ігорю Петровичу Пуппо, що прийде час і я буду ділитися своїми літературними знаннями з іншими. Щоправда, ми обоє думали, що я стану керівником його літературної студії. Але тоді я ще до чогось подібного не доросла, студія розпалася, та й навіть саме приміщення, де у 90-ті збиралися молоді літератори, перейшло в інші руки.

Певно, як в інших областях, у Дніпропетровську було четверо авторів, які протягом багатьох років навчали молодь, і яких по-справжньому любили і поважали. Це Ігор Пуппо, Віктор Корж, Володимир Крот і Володимир Буряк. На жаль, 2010-й рік забрав у нас Ігоря Пуппо, 2011-й - Володимира Буряка і Володимира Крота. Нині за станом здоров´я відійшов від справ Віктор Корж.

Коли ці велети і вчителі почали йти один за одним, було враження, що саме небо похитнулося, але молодь підтримала це небо, хоча і тут не всім така ноша була до снаги, бо це велика відповідальність, та молодь почала гуртуватися і вчитися разом, ділитися досвідом, контактами, допомагати у вичитці творів і навіть у виданні.

Було б дуже добре, щоб щось подібне відбувалося у кожній області, бо "фести", "квартирники" і "природники", де можна просто показати себе, - це далеко не все. Навпаки, на мою думку, подібні заходи розбещують, коли заміть поради отримуєш лише оплески. Кожному автору треба вчитися, бо інакше, якщо не ростеш, починаєш непомітно деградувати і швидко взагалі перестанеш писати, бо вичерпуєш теми, образи і просто живі слова.

Що стосується студії ім. Павла Кононенка, то ми вирішили сфокусуватися на прозі, бо поетам є, де збиратися, а для прозаїків у нас, по суті, працює лише фантастична майстерня "Демосфера", але це вузько жанрове об´єднання. І результати є, навіть якщо порівнювати загальний письменницький рівень членів нашого об´єднання із загальним рівнем учасників різноманітних конкурсів, у яких все більше починають брати участь наші молоді прозаїки. І це теж зрозуміло, бо коли постійно відчуваєш творчу конкуренцію і не можеш дозволити собі лінуватися і зупинятися на досягнутому, то обов´язково ростеш.

Але це спрацьовує виключно в особистому контакті, Інтернет, як не дивно, подібного живого суперництва не дає, навпаки, гасить творчі прояви і сприяє тому, що автори не ставлять за мету написати щось цікаво, майстерно і просто захоплююче, а надають перевагу швидкості, щоб якомога скоріше виставити сирий текст й отримати схвалення френдів.

 

- Тим не менше, Наталю, хоч Ви і досить негативно ставитеся до Інтернету, але багато проектів, у яких Ви берете участь, відбуваються саме в мережі. І навіть Ваш сайт "Літературна Дніпропетровщина" - теж суто інтернетівський прояв. 

- Як би я особисто не ставилася до всесвітньої мережі, але ж зрозуміло, що у наш час Інтернет - це насамперед інструмент, яким треба вміти користуватися. Я он і комп´ютери не дуже люблю, хоч більшу частину дня проводжу за монітором. Справа в іншому, чи людина користується технікою, чи техніка полонить людину, причаровуючи сурогатами розваг і спілкування, такими як соціальні мережі, комп´ютерні ігри тощо.

Письменник, який сидить в Інтернеті годинами, на мою думку, не письменник. Він дуже швидко призвичаюється до "крадіжок" чужої інформації, яку викладає у своєму блозі або на форумі, відучується нормально будувати фрази, перестає писати цілісно й образно точно, але найгірше, що його почуття та судження віртуалізуються.

Це вже не письменники - це віртуальщики. Подібне може статися і з умовно дорослими авторами, але на прикладах текстів молоді ці гнилі тенденції видно дуже гарно. Віртуалізовані письменники, які не знають, що таке життя і справжні почуття, не вміють користуватися барвами, образними системами, створювати і сприймати складні поліфонічні тексти. Це люди, які врешті-решт скочуються у сучліт, стьоб, матерщину, бо таким чином намагаються проявити себе, оскільки нічого іншого вже не можуть і не сприймають. У їхньому віртуальному світі нічому справжньому, високому, чистому, суперечливому, складному немає місця.

Це вже навіть не проблема. Це суспільна трагедія, бо чому можуть навчити читача такі світоглядно бідні віртуальщики?

 

- Ви протиставляєте "сучліт" і сучасну літературу як два відмінні вектори розвитку літератури, про що неодноразово писали і казали раніше. Особливо це стосується згубного впливу постмодернізму на світогляд як письменників, так і пересічних людей. Цьому світоглядному протистоянню в контексті національного відродження присвячена частина Ваших наукових статей, які останнім часом з´являються у відкритому доступі. Що, на Вашу думку, має зробити письменник, щоб це відродження прискорити? 

- Дивно чути про письменника, як про якусь особливу, ледь не обрану вищими силами надлюдину. Я вважаю, що письменник насамперед має залишатися людиною, а не стрибати з каналу на канал, розповідаючи, чому він голосує "за того" чи виступає "проти того". Письменник - це письменник, а не політик і не політичний технолог. Не хочу називати імен, але не знаю жодного письменника, який би занурився у політику чи серйозно зайнявся політичними технологіями, і продовжував писати.

Як і всі кризи та глобальні зміни, відродження так само починаються в головах. К.Г.Юнг дуже цікаво описував, як саме спрацьовують захисні механізми на рівні національного несвідомого, коли народ звертає зі свого історичного шляху і втрачає себе. Український народ дуже сильний і, як показала історія, ці захисні національні механізми у нас дуже добре працюють. Іншим народам дісталося набагато менше, ніж нам за останні три з половиною століття, а їх вже давно немає.

І, певно, нинішній час - найкращий, щоб українці осягнули себе і зрозуміли, наскільки визначною може бути роль нашого народу у всесвітній літературі та історії. Разом ми - сила, але тільки тоді, коли кожен усвідомлює себе особистістю і діє, робить те, до чого у нього є хист. Треба не базікати, а мовчки робити, що мусиш. От і все.

 

- Щодо того, що мусиш робити, щоб впливати на національне відродження, може, таки трохи поговоримо, якщо Ви не проти? Чим може похвалитися Дніпропетровщина за цей творчий рік? 

- Так, насправді хвалитися є чим. Ви вже згадали про сайт "Літературна Дніпропетровщина", створений силами молодих літераторів нашої області. Але цей сайт не присвячений творчості молоді, можна навіть сказати, що це, насамперед, інформаційний сайт, де можна знайти відомості про авторів, які мешкають у Дніпропетровській області, та їхні книги. Багато на сайті рецензій, статей, відгуків, аналітичних матеріалів, інформації про різноманітні конкурси та інших цікавих рубрик.

Інформація з "Літературної Дніпропетровщини" використовується деякими вчителями при формуванні планів варіативної частини уроків у навчальних закладах, оскільки іноді є більш повною, ніж інформація у хрестоматіях чи довідниках.

Нещодавно ми створили новий розділ, де було розміщено контакти всіх "живих" українських видавництв, які ми збирали на форумах і книжкових виставках протягом майже семи років, деяка контактна інформація російських видавництв, а також україномовних та російськомовних літературних журналів. Тому принагідно запрошую: заходьте до нас, на сторінках "Літературної Дніпропетровщини" ви знайдете багато цікавого. Наша адреса - dniprolit.org.ua .

Окрім "Молодої музи", за цей рік у нас відбулися ще два цікавих літературних конкурси "Україна є!" і "Літературна надія Дніпра". Вони відмінні за своєю концепцією від "Молодої музи", але теж пройшли на дуже високому рівні. У фіналі кожного такого конкурсу видається збірник, і, відкрию секрет, за підсумками "Літературної надії Дніпра" книг буде три, зараз вони вже знаходяться на завершальному етапі верстки й восени надійдуть до фондів бібліотек. До речі, "Літературна надія Дніпра" - повністю україномовний конкурс.

Є ще один дуже цікавий проект. Це аудіо-книга "Письменники Дніпропетровщини - шкільним бібліотекам", присвячена 80-літтю Дніпропетровської області. Я думаю, що невдовзі ми зможемо поговорити вже окремо про цей проект, оскільки, як мені відомо, раніше ніхто нічого подібного на обласних рівнях не робив. Можу тільки сказати, що всі школи Дніпропетровської області, а це майже тисяча навчальних закладів, отримали цей диск у подарунок з нагоди початку нового навчального року.

 

- Як бачу, дуже багато часу, Наталю, Ви витрачаєте на різноманітні проекти, але не полишаєте і свою власну творчість. Цієї весни вийшла друга частина "Скарбів Примарних островів" - "Кохана Пустельного Вітру". Коли чекати на заключну частину трилогії і що чатує на піратських капітанів за виднокраєм? 

- "Скарби Примарних островів" - це значна частина мого життя, можливо у чомусь навіть більш значима, ніж згадані вище проекти. Бо скільки б письменник не вкладав у розвиток літератури взагалі, але все одно найцікавіше мандрувати своїми світами і писати про своїх героїв, ніж бути редактором чи упорядником різноманітних збірників, хоча від того теж є неабияка користь.

"Шлях за виднокрай" - так називається третя частина історії про піратських капітанів, безіменну Імперію і безмежне та свавільне Море. Час іде, молодші герої ростуть, на долю старших теж випадає все більше випробовувань. Ця розмова не присвячена моїй книзі, але скажу, що шлях за виднокрай для кожного героя буде сповненим пригод, небезпек, і не завжди курс буде прокладений правильно. І які б скарби не було сховано на Примарних островах, повірте, це не те місце, куди б кортіло повертатися.

Скажу ще, що третя частина так само насичена подіями, як і попередні, хоча й значно темніша від початку книги, та й сама третя частина товстіша. Презентацію книги заплановано на наступну весну, а фрагменти третьої частини можна буде побачити наприкінці осені, зараз ми працюємо над текстом та ілюстраціями.

 

- Знаю, що деякий час у рамках співпраці з міжнародним конкурсом "СНП" Ви перекладали з російської для журналу "УФО" твори молодих фантастів. Деякі переклади мені досі подобаються більше за оригінали, бо фантастика українською часто барвистіша і глибша. Але несподівано натрапила на Ваш переклад з англійської, і вже не оповідання, а... аніме. Що зацікавило Вас в аніме? Чому саме японська анімація? 

- З тим же успіхом можна було б запитати, чому я не перекладаю українською того ж "Шрека" чи "Машу і ведмедя". Але це, звісно жарт. Що б там не казали, але я патріот своєї країни і вважаю, що все найкраще має бути написане українською або українською перекладене, і перекладене на рівні.

Що ж стосується аніме, то я захоплююся ним з дитинства, ще за радянських часів, коли японська анімація потрапляла до нас у дубляжі і часто навіть з переписаними титрами, і ми навіть не знали, що бачимо шедеври Хайо Міядзакі чи інших талановитих японських авторів. Особливо свого часу мене вразили екранізації відомих творів, які за рівнем були значно вищі від європейських, радянських чи американських зразків. "Дванадцять місяців", "Русалонька", "Кіт у чоботях", "Принци-лебеді"... Неймовірно, але японці навіть з "Лебединого озера" зробили сюжетну казку! Всі ці твори вирізняються захопливим сюжетом, глибоким психологізмом і глибиною.

Насправді більшість людей в нашій країні нічого не знає ні про Японію, ні про аніме і керується судженнями про "великі очі", "покемонів" і "Наруто". Аніме, до речі, - наше поняття, бо в Японії те, що ми зневажливо називаємо "мультиками", називають не інакше, як фільмами. І це правильно.

Як не дивно, але протягом багатьох десятиліть половина намальованого у світі - виробництва Японії, і малюють японці настільки якісно, що за технікою більшість того, що ми вважаємо світовими шедеврами анімації "а-ля Дісней", і поряд не стояло. Зрозуміло, що, зважаючи на кількість анімаційних стрічок і серіалів, які щорічно виходять в Японії, мотлоху там теж багато, але не менше і того, що після перегляду пам´ятатимеш усе життя.

В Японії не вмерли фантастика і пригодницька казка, як це сталося майже в усіх інших країнах. Окрім того, велика увага приділяється світоглядним протистоянням, психології, герої аніме - неоднозначні, непересічні особистості, які розвиваються протягом усього сюжету. Складні світи, багато сюжетних ліній, безліч напівтонів і неймовірна точність у зображенні почуттів, і все це часто поєднано з розгалуженим сюжетом і стрімким розвитком подій.

Про аніме можна говорити багато, але значно краще самому подивитися щось якісне.

 

- А як Ви обираєте "об´єкти" для перекладів? Це класика чи щось модне і скандальне? До речі, Ви настільки добре володієте японською?

- Я перекладаю для власного задоволення і лише те, чого ще немає українською. Японською поки знаю, на жаль, лише кілька десятків слів, але як письменник гарно відчуваю структури твору та засоби передачі емоцій, окрім того, в принципі, є з ким порадитись щодо відповідності оригіналам. Тому для себе обрала той шлях, яким іде багато хто в СНД, і вирішила перекладати з англійської. Оскільки часто можна знайти неадаптовані англомовні переклади, буквально підстрочники з коментарями, то це полегшує завдання і подальшу адаптацію субтитрів саме зображально-виражальними засобами української мови.

Моїм першим перекладом була "Казка про хоробрість" (Brave story), це повнометражна екранізація книги відомого японського письменника Міюкі Міябе для дітей середнього і старшого шкільного віку. Головний герой - десятирічний хлопчик, який, щоб допомогти хворій матері і повернути родину, іде до чарівної країни, де на нього чекає багато пригод. Він своїми вчинками має довести, що гідний зустрічі із Богинею Долі, яка може виконати будь-яке бажання. Є там й інші дуже цікаві герої.

Далі був серіал "Титанія" (Tytania), теж екранізація, але вже першої частини циклу Йосікі Танакі. Це космічна фантастика, коли у далекому майбутньому людські міста будуть й у найвіддаленіших куточках галактики. З одного боку там Титанійські герцоги, талановиті полководці і політичні діячі, які звикли перемагати, з іншого - поки що невідомий адмірал з маленької планети, його неочікувана перемога над одним з титанійських герцогів стає прецедентом, який запалить вогонь повстань й в інших країнах, а сам він стане символом усупереч власній волі. Кожному з героїв доводиться робити вибір в непростих ситуаціях, коли часто не знаєш, до чого врешті-решт призведуть твої вчинки. Водночас серіал присвячений проблемам і психології влади і свободи, розвитку і занепаду держав, пошуку шляхів до зміни майбутнього і пізнання власної душі. Одним словом, класна історія для вдумливого глядача,

На жаль, подальші події, як то цунамі та інші негаразди в Японії, призупинили проект.

І зовсім свіженький переклад цього літа - серіал "Досягти Терри" (Toward the Terra). Неймовірно потужний серіал, присвячений цілому спектру проблем: від екології до світоглядного протистояння між двома расами - людьми і М´ю, це, якщо спрощувати, такі собі "люди-Х", але з повністю прописаною психологією світосприйняття, і надзвичайні здібності для них не головне. А ще це історія про двох лідерів, неймовірно яскравих особистостей, які волею долі опинилися по різні боки і змушені на смерть воювати за свої народи. Особистий вибір, свобода волі, вірність друзям, борг перед людством, підкорення машинному розуму... це настільки багатогранна і глибока річ, що реально описати чи переказати її неможливо, бо втрачається цілісність сприйняття.

Хто зацікавився, може знайти мої субтитри та інші переклади українською на ресурсах uanime.org.ua і world-art.ru

Чесно кажучи, мені б дуже хотілося, щоб і в Україні писали, видавали та екранізували не менш сильні та сюжетно складні історії, як ті, про які я розповіла. І я вірю, що в Україні є автори, які б могли написати щось не менш захоплююче і сильне.

Це теж те, завдяки чому Україна може відродитися як вільна і процвітаюча держава, бо духовний рівень визначає і рівень добробуту.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери