Re: цензії

- Я дуже багато подорожую. І помітила, що більшість народних ляльок у різних куточках нашої планети мають багато спільних рис. Лялька — це «людина», образ людини, щоправда, зменшена її копія. Особливість народної ляльки є у її рукотворному началі. Той, хто робить її, вкладає у неї свою енергію, а відтак душу.

Ця лялька — наче жива, тому й називають її обереговою. До того ж технологічно її не складно виготовити. Тому й цінна вона, що її може виготовити кожен. Наймолодшій моїй учениці-лялькарці було всього 3 роки. Тато стояв поруч і переживав за доню. Але вона впоралась, особливо їй вдався розпис обличчя.

Процес намотування ляльки — це своєрідна медитація, заспокоєння душі. У Японіі вигадали ляльку-боса (паперовий манекен), якого лупцюють, зганяючи злість, а у нас могли б запровадити у деяких установах обов’язкове мотання ляльки перед початком робочого тижня або, наприклад, у середині робочого дня — це б заспокоювало або зосереджувало для праці. Жартую. Але результат би був точно!

- Один із важливих напрямів Вашої творчості — ведмідь Тедді. Чим Вас приваблює цей американський образ та чим, на Ваш погляд, він цікавий українцям? Чи вдалося Вам розкрити таємницю прихильності світової спільноти до цього ведмедика?

- Слово «таємниця» мені дуже подобається — з нього й почну. Відкрила! Вірніше розкриваю цю таємницю у своєму новому посібнику з основ моделювання іграшки «Іграшковий дивосвіт». Будь ласка, читайте!!!

Щодо «американського образу» — то спірне питання й досі, бо ще німці на нього претендують; власне кажучи, американці дали ім’я, а німці — саму технологію. Така собі колективна праця.

Українців приваблює! Ще й як. Про це свідчить і та кількість людей, яка прагне відвідати майстер-класи із створення Тедді, а також позитивні відгуки відвідувачів на українських виставках, присвячених іграшкам. З минулого року навіть започатковано нашу українську ведмежу виставку «Київтедділенд». Так що ця справа набирає потужних обертів.

От лише минулого року кілька відвідувачів виставки «Київська казка» висловили своє прохання, що хочеться їм книги про пошиття ведмедів, а у цьому році вони її отримали. Вдячна видавництву «Богдан» за те, що дуже швидко реагує на потреби читацької аудиторії. Та й книга у нас вийшла гарна, навіть маємо вже про неї публікацію у німецькому виданні. З одного боку книга — а з іншого — творимо позитивний образ (імідж) України через українських іграшкових ведмедів.

Тож не просто книга з рукоділля, а дещо більше. То ж не просто українські ведмеді Тедді — а носії позитивної інформації про нашу країну.

- Як вважаєте, ведмідь Тедді — іграшка лише для дітей?

- Навпаки, Тедді — це іграшка для дорослих. Це як живопис — висить на стіночці (ведмежата сидять у шафі на поличці за склом), але так, щоб на нього не потрапляли сонячні промені, а ще слідкуєте за рівнем вологості у кімнаті. Адже тканини у Тедді мають ручний розпис. Ну і дбаєте ще, щоб міль не поїла. За Тедді догляд більший, ніж за картиною! Але дітям рекомендується така іграшка після 14 років — так пишуть європейські автори на паспортах-документах іграшок — так і я рекомендую. Хоча своєму малому я дала ведмежа щойно принесли його з пологового будинку.

- Що робить неповторним ведмедя Тедді від Оксани Скляренко серед тисяч інших? У чому самобутність Вашого образу?

- Приховувати не буду – моїх ведмедів люблять, що дуже приємно. І впізнають! Навіть тоді, коли робота не має при собі паспорта. А відповім словами своїх же колекціонерів: «Вони як живі!».

Від себе додам — я ДУЖЕ-ДУЖЕ стараюся! Вкладаю душу! Шию лише у гарному настрої. Шию у кілька підходів. Тобто, якщо втомлена, то одразу відкладаю роботу. Ретельно продумую, які тканини буду використовувати. Під кожного малюю своє авторське лекало. А загалом, отримую від цього задоволення.

- У книзі «Ведмеді та ведмедики» описані прийоми виготовлення ведмедя Тедді, чим ще цікава Ваша книга? На яку аудиторію розраховане видання?

- Цікавого там дуже багато: від історії-казки ведмежати Тедді до виставкових екскурсів. Там і про те, як одягати іграшку, й про різні способи кріплення іграшок, і про мережки та оздоблювальні шви, про особливості виготовлення іграшкової мініатюри, й про ведмедів великого розміру. А загалом авторські лекала: їх у книзі аж 17, включаючи мініатюру плетену гачком. Тому книга дуже інформативна.

Щодо аудиторії, то з того часу, поки книга писалася — аудиторія помолодшала. Остання моя група на курсі з Тедді мала вік 7 років. Чесно кажучи, навіть не знаю, чи викладав таким малим рукодільницям хтось у Європі. Я спробувала. Вийшло. Отже, з 7-ми можна починати. Роботи, які були тоді виконані ученицями, будуть представлені у новому посібнику «Іграшковий дивосвіт».

- Що ж лежить в основі успішного моделювання іграшки?

- Здатність об’ємного бачення, що не кожному під силу, саме тому й мають успіх продажі авторських викрійок чи будь-чого, що з ними пов’язано.

- Чи вимагають певних умінь і навичок у шитті набори для рукоділля, які також вийшли у видавництві «Навчальна книга – Богдан» («Едвард», «Зайчик-вуханчик», «Сердечка-валентинки»)? Чи під силу їх «осягнути» кожній дитині?

- Ні. Але, якщо вперше взялися за голку — то потрібно шви потренуватися виконувати. Якщо дитина має бажання-то вона зробить! Якщо не пішло-то не примушуйте.

Я колись працювала у спеціалізованій школі. Й досі пам’ятаю дівчинку 5-го класу, яка хворою рукою тримала клаптики тканин-притискала до себе, щоб другою зшивати деталі. Але вона дуже-дуже хотіла зшити. Я допомагала, коли тканина трішки з’їжджала вбік, вирівняти, але дитина дуже-дуже старалася й наполегливо шила.

- Яке місце, на Ваш погляд, займає рукоділля у розвитку дитячої особистості?

- Позбавляє від комплексів, дарує радість, робить добрішим. Інколи це стає продовженням чогось великого: дитина захоплюється рукоділлям. Ну, а про моторику та розвиток логіки я вже не буду казати відомі всім речі.

- Що б Ви порадили тому, хто тільки береться за клаптик тканини та нитку з голкою?

- Не беріть слизькі та сипучі тканини. Бавовняні тканини без візерунку люблять тих, хто вперше взявся за голку.

- З чого розпочинали Ви самі?

- З бабусиної підтримки. Тканини, фурнітура та особистий приклад зіграли свою роль. Бабуся, вчитель хімії та біології, самотужки вивчила швацьку справу, бо мусила обшивати велику родину. А моя швацька майстерність набрала трішки інших обертів: гуртки, курси, майстер-класи у відомих європейських майстрів. Але перший вчитель — бабуся.

- Наскільки відрізняються Ваші теперішні роботи від тих, з яких розпочинали свою творчість?
- Ну, тепер це роботи майстра. Немає до чого придертися, як кажуть. Але стиль все одно залишився. Почерк мій!

- Де можна детальніше ознайомитися із колекціями Ваших робіт?

- Є у Державному музеї іграшки міста Києва. Двічі на рік міжнародні виставки у Києві : «Київтедділенд» та «Київська казка». А новинки — на моєму сайті. До речі, сайт друзі зробили, ще й наполягли на тому, — щоб інші бачили мої іграшки.

- Ви часто відвідуєте міжнародні мистецькі виставки. Чи у пошані там сьогодні українські майстри? Чого прагне зараз сучасний європеєць?

- Важко сказати, чого європеєць прагне, бо кожен раз щось новеньке йому подавай. Проте я на виставці навіть поїсти не маю часу, завжди комусь приділяю увагу: хтось підходить просто поспілкуватися, хтось про іграшку розпитати, хтось книгу придбати.

На весняній виставці запам’яталася німкеня — така весела пані, купувала посібник мій «Ведмеді та ведмедики», а потім повернулася й ще два взяла подругам своїм. От вам і німецька Тедді-історія, яка вже потребує української підтримки. Для них це справді подія: книга про Тедді українською. Я рада, що ми з видавництвом «Богдан» зробили такий гарний продукт, який вже потрапив у історію.

- Ви також є автором і низки літературних творів. Якої тематики вони торкаються? У яких жанрах Ви працюєте?

- Вони з’являються абсолютно несподівано для мене самої. Коли я напасла свою першу збірочку ведмежих казок «Пригоди ведмедика Михася», то не думала, що це матиме продовження. А потім написалися «Пригоди зайченят» — овочеві казки. Потім — казка-повість з французьким словничком «Про мишку Клеманс». І тут я подумала, що це, певно, все. Аж раптом з’явилася «Казочка про Флору», потім її продовження «Подарунок феї» з моїми ж малюнками-акварелями. А тепер мені вже навіть і складно сказати, скільки їх, отих казок. Почала їх збирати. А потім показала деяким редакторам, отримала відгуки й пропозицію на публікацію.

Редактор видавництва «Зелений пес» Катерина Рейда їх так описала: «Добрі-предобрі казочки, які запросто можна теж назвати рукоділлям». Ось так їх характеризують. Зараз вже видано пластилінову казку «Зайчик Сірячок» (видавничий дім «Марія»): спочатку з’явився зайчик, а потім гріх було не описати його — бо ж його казкова історія якимось дивом виліпилася у нього на мордочці. Отож, Бог дає – а я все записую.

Народжені під час вагітності вірші у жанрі нечесахопетеріади «Котик-нечепура» наразі теж очікують своєї появи на світ.

Моя муза — малий синочок. Поки ношу і вкладую спати Олежика — вигадую казку, потім записую, потім вже шліфую. Почала шукати абетку малому — не знайшла такої, як хотіла для ДИТИНИ, а не дорослого — почала працювати над своєю. Потім ще над однією…

Розмальовок без премудростей для малюків теж не просто знайти — робимо свої. Кажу свої, бо чоловік мій теж гарно малює — то навпіл розробили для малого «Розмальовки від мами і татка».

Був геть малим Олежик — то народилися «Забавлянки».

До іграшок написалися вірші — то маю дві збірочки з віршиками-коротесиками-так поки їх називаю.

Є казка про шоколадне місто, про рожеве авто, про крокодиленя Ам-ам. Казки зорієнтовані на добро, а ще мають повчання — зовсім невеличкі, зі всілякими життєвими премудростями. Сію зерна людяності та впевненості у своїх силах читачеві, думаю, що не тільки малому, а й дорослому. Справа наче непогана, то чому б цим казочкам не потрапити до книжок? Потраплять. Всьому свій час. Потихеньку надрукуємося. А потім все те видам у одній великій книзі «Оксанчині КАЗКИ».

Головне — записувати встигати. Бо колись мені казали, що перестанеш записувати – перестане приходити.

Хай краще приходить!

А ще — я гарний кулінар. Люблю не просто приготувати страву, а ще й задекорувати її. Давненько вже колекціоную свої кулінарні шедеври, роблю фото. А це спало на думку написати кулінарну книгу найнеобхіднішого для малих господинь. Певно, прийшов мій час видати книгу своїх кулінарних рецептів. Розкрити свої кулінарні секрети.

- Що вважаєте найважливішим у роботі кожного митця?

- Душа і якість виконання.

- Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.

- Загалом, проектів дуже багато. Вистачить на кілька видавництв. Найближчі мої плани — це видати все те, про що згадувала вище!

А ще хочеться малювати. Зараз працюю над серією малюнків, щоб на основі них зробити «Ведмежу абетку».