Збірник художньо-публіцистичних нарисів, як не важко здогадатися з назви,  присвячений українській діаспорі Бразилії.  

Цього року минає  120 літ  з початку  нашої еміграції  до  країни карнавалів та футболу. Тому   так стала на  часі книга  січеславського  літератора,  яка  є  підсумком його творчої подорожі  до Південної Америки у минулому році.  Між іншим,  збірник «Ріо-де-Україна»  побачив світ   у серії бібліотека журналу «Бористен», незмінним редактором якого, упродовж вже двадцяти років  залишається  Фідель Анатолійович. На презентації книги в ДНУ імені О. Гончара побувала журналістка Раїса Юргель та взяла інтерв’ю у Фіделя Сухоноса.

- Як виникла думка написати  книгу про українську діаспору  Бразилії?

- Я вже мав досвід вивчення через  журнал «Бористен» життя української діаспори США та Канади. Накопичилися зв’язки, були поїздки до цих країн, в результаті чого я написав та видав три книги. Тобто як  письменник я маю досвід розбудови цієї теми. Вважається, що в Південній Америці - одна з найменш досліджених діаспор українців. Через українців США та Канади я вийшов на контакти з українцями в Бразилії. Мою минулорічну поїздку до Бразилії спонсорував українець з США пан Євген Сур.  Я дуже завдячую йому,  а також голові Українсько-Бразильської репрезентації Віторіо Соротюку та МЗС України за всебічну підтримку під час подорожі.

- Чи є відмінність між українською діаспорою в Бразилії та в США  і Канаді?

- Є  принципові відмінності. Дієвою частиною  діаспори українців в США та Канаді, є так звана третя хвиля  політичних імігрантів, які виїхали туди після Другої світової війни, не бажаючи миритися зі сталінським режимом. Ці люди  старшого віку,  народжені в Україні, зберегли присмак України.  Їх діти – лише друга генерація в Америці. А в Бразилії живе лише 7%  українців, народжених в  Україны.  Решта – українці 3-4-5-ої генерації. Зрозуміло, що асиміляційні процеси не могли оминути   за довгий час цю спільноту. Але попри все, вони «не розчинилися»  в Бразилії, на що вплинули два основні фактори – роль греко-католицької (там кажуть католицької) Української  церкви. По-друге, більшість цих людей жила в так званих колоніях. Так в Бразилії називають поселення, які в Україні називають селом.

Колонії вели окремий спосіб життя, ледь не натуральне господарство. Сьогодні, звичайно, асиміляційні  процеси   пришвидшились. Ми були в  українських колоніях, де на будинках супутникові антени.   

Бразилія потенційно дуже багатообіцяюча країна – за економічним розвитком посідає 9-те  місце в світі. Світова криза 2008 року фактично не зачепила країну, її внутрішній ринок виявився самодостатнім.

- Чи розмовляють  українці Бразилії рідною мовою, як зберігають традиції свого народу?

- Я відвідав місця найбільших скупчень українців в Бразилії, зокрема штат  Парана, де мешкає до 80%  етнічних українців. Говорити про те, що всі вони   розмовляють українською, звичайно не можна. Відсоток визначити важко. Мені було очевидно, що носіїв української мови багато. Скрізь, де я бував, мовного бар’єру не було.  Якщо людина не могла говорити українською, вона принаймні розуміла. Дуже цікаві були спостереження у  Продентополі - типовому бразилійському  місті, де живе 70% українців.  З 10 чоловік чотири знали українську. Це здебільшого молоді люди. Є старші люди, які живуть в глибинці і не знають державної португальської мови, а спілкуються лише українською. В багатьох родинах розмовною мовою  є українська.

В штаті Парана в навчальних закладах факультативне викладання здійснюється українською мовою. 

Українські традиції в діаспорі зберігаються. Найбільше цьому сприяла українська церква. В столиці штату Парана - Курітібі є базар. Я побачив там українські писанки. Продавчиня  з українським корінням українською вже не розмовляла, але пояснила, що виготовляє  писанки і цим заробляє на хліб.

Більшість  української громади Бразилії святкує  Різдво, як і ми   - 7 січня. В цей період там жарко, але ходять вертепи, коляда.

Традиції зберігаються в фольклорних колективах, українських музеях, українському національному етнічному  парку в Куратібі, діяльності Товариства прихильників української культури інших організацій, створених діаспорою. 

-  Який рівень життя українців в Бразилії?

-  За моїми враженнями, зараз він вищий середнього по країні, навіть в селах. Українці працьовиті і  релігійні. Серед представників діаспори є люди, які досягли великих успіхів в політиці, бізнесі, мистецтві. Під час поїздки до Бразилії я зустрічався з відомою українською поетесою, та перекладачкою лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Вірою Вовк. До речі, в журналі «Бористен»  2007 року було надруковано збірку її віршів.

Українців в Бразилії шанують. Про це свідчить хоча б той факт, що з 2010 року  24 серпня  у Бразилії офіційно відзначається  Національний день української громади. Серед країн світу, де проживає українська діаспора, подібний закон ухвалено лише в Бразилії.

- Що найбільше вразило  під час  знайомства з діаспорою?

- Ці люди, які навіть і зовні вже більше  схожі на бразилійців (відкладає відбиток клімат  та інші чинники) все одно мають причетність до України.

Зі мною ламаною українською розмовляв чоловік. До Бразилії свого часу виїхав його  прапрадід. Скільки пройшло років! А чоловік говорить українською, вважає себе українцем. Це, звичайно,  вражає.

Довідково. За інформацією Українсько-Бразильської репрезентації сьогодні в Бразилії проживають 500 тис. етнічних українців. 80%  з них мешкають у сільській місцевості і займаються сільським господарством. У промисловості зайнято майже 20% українців, переважно в лісопереробній галузі. Працюють українці також в торгівлі, різних приватних організаціях, муніципальних та державних установах, мають дрібний бізнес.